Естетичні програми л-рних угрупувань 20-30 рр 20ст59

Речник українського ренесансу М.Хвильовий та його генерація митців, неокласики, письменники, що сповідували самодостатність мистецтва, розуміючи його як естетичний феномен, прагнули піднести українську літературу до європейського рівня. Ще перебуваючи в «Гарті», Хвильовий утворив творчу студію «Урбіно» (від назви міста, де народився славетний основоположник європейського Ренесансу Рафаель). Цим він перекидав місток між українським відродженням 20-х рр. ХХ ст. й італійським початку ХVІ ст. Українські митці вірили, що і їм пощастить створити мистецтво великого національного ренесансу, яке відіграє вирішальну роль не тільки в Україні, а й у світовому масштабі.

Діячі національного відродження визнавали розмаїття стилів, манер та форм творчості, відкидали кайдани нормативності й консерватизму, змалювання життя в літературі тільки у формах «самого життя» (І.Франко). Принцип розмаїтості став у 20-х рр. не тільки девізом, а й реальним фактом. Неокласики, наприклад, культивували класичну форму поезії, але наповнену модерним мисленням, а М.Семенко і В.Поліщук — вільну, верлібр. Митці заперечували народницький реалізм з його голим побутовізмом і фольклоризмом, ретельну фіксацію окремих фактів без глибоких художніх узагальнень, стихійний ліризм без філософського спрямування, баналізацію форм та ідей. Вони прагнули наповнити мистецтво слова філософською глибиною, «уфілософіти літературу» (М.Хвильовий), що мало вивести її на світові обрії, на нові ідейно-мистецькі вершини, «одухотворити її вічним і ненаситним прагненням нового в змісті, чарівного й привабливого в формі» (М.Хвильовий).

Літературні угруповання. У жоден період історії розвитку мистецтва слова літературний процес не був таким складним і динамічним, як у 20-х рр. Характерною ознакою його була поява різноманітних літературних груп й організацій, які так чи інакше виражали свою добу. Митці об’єднувалися не тільки спільним настроєм, світовідчуттям, а й за естетичними принципами та певною політичною платформою. Частина письменників прагнула розв’язати соціальні й національні питання, творила виразно анґажоване мистецтво, інша зосереджувала увагу власне на естетичних проблемах, прагнучи збагатити українську літературу новими художньо-стильовими течіями й жанровими формами, виводячи її на світові обшири. У бурхливому літературному житті 20-х рр. окреслюються такі літературні організації, як «Гарт», тобто спілка пролетарських письменників, «Плуг», тобто спілка селянських письменників, «Молодняк», тобто спілка комсомольських письменників, «Аспис» (Асоціація письменників), «Ланка», «Марс» (Майстерня революційного слова), «Вапліте» (Вільна академія пролетарських літераторів), «Авангард», «Нова генерація» тощо. Ці угруповання (кожне по-своєму) утверджували модерністські стильові напрями.

Естетична концепція Київських неокласиків64

. Київська школа неокласиків. Цю школу творили Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт, який у 30-х рр. виступав під псевдонімом Юрій Клен. Їх називають «п’ятикутним гроном». Це були по-європейськи освічені люди, тогочасна елітна українська інтелігенція. Неокласики, зокрема, закликали осягати вершини світової культури, трансформувати її форми та образну систему на рідному полі поезії, щоб піднести її до світового рівня. Тому розквітають сонетна форма, яку пролеткультівці оголошували «буржуазною», елегії, медитації, філософська лірика. Образи світової поезії, біблійна й антична міфологія органічно будують художній світ у їх творах. Утверджується неокласичний стиль «з його рівновагою й кларизмом, мальовничими епітетами, міцним логічним побудуванням і «строгою течією мислі» (М.Зеров).