Яку стилістичну роль виконують у художньому творі архаїзми, історизми та діалектизми? Наведіть їх приклади у романі п. Куліша «Чорна рада».

В історію української літератури Куліш увійшов насампе­ред як автор першого українського роману «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Ще 1846 р. він створив два тексти «Чор­ної ради» — український і російський, але через арешт і забо­рону друкуватись тривалий час не міг видати, їх цілком. 1856 р. опрацював нову українську редакцію роману й випус­тив її в світ окремою книжкою на початку наступного року. Тоді ж переробив «вільний переклад» «Чорної ради» російсь­кою мовою, дотримуючись у ньому більше, ніж в останній українській редакції, тексту 1846 р.

У європейських літературах першої та другої третини XIX ст. розвивалися два рівноцінні, але естетично різні підходи до зображення історичного минулого. Куліш поєднав вальтерскоттівський історико-етнографічний коментар із гоголівським проти­ставленням героїчного минулого сучасності, далекій від ко­лишньої національної слави та величі, а також з руссоїстським вивищенням «природного стану» над «цивілізацією», яко­му надав національного забарвлення. Крім того, в цьому творі помітні початки Кулішевої теорії культурництва (обґрунто­вується потреба зосередитися на пізнанні й збереженні само­бутньої української культури).

У наступних спробах змалювати національну старовину в художній прозі Куліш пішов шляхом вальтерскоттівського відображення історії. В епілозі до російського видання «Чор­ної ради» він прямо протиставив свою історико-повістувальну манеру гоголівській. За словами автора, в «Чорній раді» він виконав «задачу, которой до сих пор не смел задать себе ни один малороссиянин, именно — написать на родном языке ис­торический роман, во всей строгости форм, свойственных это­го, рода произведениям», тобто творам вальтерскоттівського типу. Явно перебільшуючи, він навіть твердив, що «подчинил всего себя былому», а тому його твір вийшов «не романом, а хроникою в драматическом изложении» ²³. Тимчасом у «Чорній раді» художньо виражені й авторські філософсько-історичні погляди. Власне, Куліш створив свою модифікацію вальтерскоттівського роману, яка порівняно з творами шот­ландського романтика відзначається більшою ідеологізацією та філософічністю і має не концентричний, а хронікальний тип сюжету.

Використавши частково фольклорний матеріал, Куліш у «Чорній раді» сперся, насамперед_на архівні документи й літописи прагнучи до максимальної точності у викладі історичних фактів, описах народних звичаїв і побуту. Твір побудовано на зображенні перипетій, пов'язаних із відомою історичною подією — «Чорною радою», що відбулася в Ніжині 1663 р. Відо­мості про них Куліш почерпнув з літописів Самовидця й Г. Грабянки. Політичним стрижнем роману стало припущен­ня Г. Грабянки про те, що «два союзні мужи» — наказний (тобто тимчасовий) гетьман Сомко й паволоцький полковник . Іван Попович могли б, якби довше жили, спільними зусилля­ми об'єднати Правобережну й Лівобережну Україну під рукою московського царя.

Водночас у «Чорній раді» Куліш передусім митець слова, а не вчений-дослідник, в «Чорній раді» Куліш обмежився словником малозрозумілих слів і послідовно дотримувався викладу від імені розповідача. Завдяки цьому знизилось експліцитне й зросло імпліцитне ви­раження авторської позиції. Романіст уже не стільки описує, розказує чи пояснює, скільки показує й виражає, змальовую­чи яскраво сцени й епізоди, подаючи жваві діалоги й полілоги, характерні репліки окремих людей. Робить це він природно й майстерно. З успіхом удався письменник до художнього ви­мислу. В романі діють історичні (гетьмани Я. Сомко, І. Брю-ховецький, ніжинський полковник В. Золотаренко, генераль­ний писар М. Вуяхевич) і вигадані особи; не забуто й про «ро­манічний» інтерес, який; згідно з поетикою вальтерскоттівсько­го роману, досягається зображенням якоїсь «приватної події». В романі правдиво відтворено соціальні суперечності в Україні після переможної визвольної війни та приєднання до Московського царства: між поміщиками й селянами, шляхтою і міщанами, міщанами й козаками, козаками й селянами, за­порожцями й городовими козаками («кармазинниками»), старшиною і рядовим козацтвом. Одним із наслідків цих су­перечностей і стала «чорна рада», в якій узяли участь народні низи — «чернь» (звідси й назва ради).

Функцію композиційного стрижня виконує романічний мо­тив дороги. Аж до центральної, кульмінаційної події — «чор­ної ради» твір складається із сцен-зустрічей і сцен-зіткнень колишнього паволоцького полковника, а тепер священика Шрама (прототипом його став уже згаданий Іван Попович) і молодого Шраменка, які подорожують по Лівобережжю, з окремими особами та групами людей. Крізь сприймання го­ловним чином цих двох героїв письменник показує життя й соціальну психологію різних станів і верств тогочасної Укра­їни.

Історично правдиво змалювавши соціальні та міжнаціональні відносини, Куліш дав їм суб'єктивне тлумачення. Основні персонажі «Чорної ради», виявляючи своє ставлення до суспільно-історичних подій, власну «філософію життя», по­стають живими психологічними типами, переконливими сус­пільними та індивідуальними характерами і водночас несуть певну ідею, закладену в них автором. Різноманітність позицій персо­нажів відбиває Кулішеві уявлення про існуючі суспільно-полі­тичні орієнтації, моральні переконання та життєві цінності.

Епічний розмах подій, драматизм ситуації, фізична втома і незламність духу, моральна нескореність, відлуння віків і сьогодення знайшли тут своє відображення і в деталях портретів і в описі коней та вказівці на пору року. І все те насторожує, загострює увагу, викликає відповідні установки на сприйняття подальших подій несе на собі незламний відбиток національної історії.