Дайте визначення роману як епічного жанру. Чому „Люборацькі” а.Свидницького за жанром-роман, сімейна хроніка?

Роман-епічний жанровий різновид, місткий за абсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Хро́ніка— зібрання з викладом найважливіших подій того чи іншого періоду в хронологічному порядку.. Один із жанрів історико-мемуарної прози. Літературний твір, в якому послідовно розкривається історія суспільних чи родинних подій за тривалий проміжок часу. Зразком хронікальних жанрів є п'єси-хроніки В. Шекспіра «Генріх VI», «Річард ІІІ», повість С. Аксакова «Сімейна хроніка», романи «Люборацькі» А. Свидницького, «Вербівчани» А. Іщука та інших.

Твір А.Св. „Л” є романом-хронікою, що було новим явищем для укр літ-ри, в якій зображено розпад патріархальної сім”ї Л. Це хроніка (значною мірою автобіографічна) занепаду священичого роду Люборацьких у трьох поколіннях, на реалістично відтвореному тлі панування польськ. панів на Поділлі, утисків царського режиму і ворожого українству офіц. православія. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його першим реалістичним романом на побутовому тлі. Так, у творі простежується складна картина життя людей з родини Л : батька отця Гервасія Л., його дітей Масі(ополячилася, прийняла католицизм, вийшла заміж за лісничого Кулинського, а згодом зарізалась з голоду), Антося(у бурсі – пияцтво, лінь, крадіжки, гулянки, що привело до повного краху – спився і помер), Орисі(одружилася із Тимохою, який при бійці вбив її пляшкою), Теклі(пішла в монастир).

Дайте своє розуміння дитячої літератури. Проаналізуйте 3-4 твори дит. Л-ри. (і.Франко, м.Коцюбинський, в.Винниченко.)

У своєму естетичному розвитку дитина проходить певні етапи:

· ознайомлення

· пізнання

· творчість

Через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору; на поглиблене вивчення мистецтва, художньої літератури, фольклору; на стимулювання власної творчості дитини, національних поглядів тощо.

Варто підкреслити: естетичне та національне виховання ґрунтується перш за все на читанні дітей та підлітків.

Знайомство з численними книгами про історичне минуле України, про українське мистецтво, його кращими творами спонукає дітей до творчого, поглибленого вивчення специфіки української історії, художньої творчості, знайомства з життям і діяльністю видатних українських особистостей, допомагає зрозуміти мову українських традиції, фольклору тощо. Читання не лише викликає певні почуття, роздуми про життя, а й спонукає до проби себе як творця (художника, поета, актора), сприяє реалізації і розвитку творчого потенціалу особистості.

Важливо, щоб таке читання набуло системних ознак, не було випадковим, фрагментарним.

Наприклад, важливе виховне завдання несе у собі такий жанр дитячої літератури як байка. Байка уже сама по собі передбачає критичне ставлення до зображуваного, його оцінку з певних позицій. У байках українського письменника Гребінки в першу чергу виявилися соціальні суперечності тогочасної дійсності. Оригінальний національний колорит значно по­силив їх реалістичне звучання, зробив зрозумілими для народного читача, що, в свою чергу, визначило також їх демократизм і забезпечило певну соціально-критичну спрямованість. Своїм корінням байки Гребінки сягають насамперед у народну творчість, в якій знайшли животрепетне вираження одвічні думи, прагнення й сподівання простого люду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протиставляється звичайний трудівник як уособлення людяності, працьовитості, моральної вищості. Своє ставлення до явищ .дійсності байкар переважно визначає з народних позицій, спрямовуючи гнів проти жорстокої поміщицької сваволі, несправедливості царського суду, потворних породжень суспільного устрою — хабарництва, крутійства та ін.

Щодо фольклору, то народна пісня, а ще більшою мірою казка, записані на різних теренах України, набувають мовної своєрідності. Збереження їх зумовлене бажанням донести до читача, бодай частково, своєрідність естетичної природи фольклорного твору, а не формальним прагненням до точності.

Між тим, реальна поведінка теперішнього покоління дітей як читачів свідчить про зниження естетичної ролі друкованого слова та збільшення його ролі як джерела ділової, навчальної інформації (понад 80% бібліотечних запитів дітей пов’язані з навчанням, виконанням домашніх завдань, а коло читання – обмежується навчальними програмами). Така ситуація змушує дитячі бібліотеки на інтенсивний пошук варіантів оновлення культурно-просвітницької діяльності, визначення завдань естетичного виховання як особливого інноваційного напряму роботи.

Коли йде мова про читання художньої літератури як чинник національного виховання дітей, слід мати на увазі позапрограмне читання, книги, що залишились поза рамками курсів літератури, але є надбанням національної та світової культури.

Основним засобом у національному та естетичному вихованні і культурному розвитку юних читачів, попри сказане вище щодо прагматичності читання сучасних дітей, залишаються твори художньої літератури.

Великий внесок в українську дитячу літературу зробив І.Я. Франко. Яка молодь, таке майбутнє народу", - твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення суспільства. Це для молоді він написав героїко-патріотичну повість "Захар Беркут"

Наприклад в казці "Три міхи хитрощів", потоваришувавши з Лисицею, їжак двічі рятував її від неминучої загибелі! Та коли він потрапив Лисичка відмовилась допомогти. І Їжак вирішив покарати невірного друга і він попросив поцілунок під час якого він вхопив її язика і тримав поки не прийшов господар. Він розсміявся коли побачив те, він Лисицю впіймав а Їжачка відпустив.

Ще на мотиві приятелювання казочка "Лисича і Журавель". Ця казка дає багатий матеріал для проведення з малятами бесіди на морально-етичну тему, яку Франко вважав дуже важливою у вихованні підростаючого покоління.

Багато творів Франка про дітей. Скільки трагічного в них, як часто позбавлені діти найменших радощів дитинства. Із вірша "Галаган" постає маленька постать шестилітнього Йванка, що за гріш, обіцяний паничем, босий бігає на по снігу і вмирає від простуди.

До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: “Харитя”, “Ялинка”, “Маленький грішник”.

У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він “якось особливо близький до хорошого”, то бачить там тільки гарне. Навіть Дмитрика він назвав “маленьким грішником”, бо то не зла дитина, просто надто сильними є його пориви до щасливого, веселого дитинства, які ще не вміє гамувати.

В оповіданні “Ялинка” хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і “стан” дерева: “Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне”. Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом.

Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.

Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: “У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури...”. . Автор збірки “Намисто”, оповідань “Кумедія з Костем”, “Федько –

халамидник”, “Бабусин подарунок” виявив себе тонким знавцем дивовижного внутрішнього світу маленьких героїв. Велика любов до дітей допомагала письменникові зворушливо-ніжно, зі співчуттям і болем сприймати, переживати, зображувати тяжку, а часто й трагічну долю “маленьких грішників”.

Художні образи здебільшого впливають на емоційну сферу суб’єкта сприймання. Почуття, що виникають внаслідок взаємодії суб’єкта із твором мистецтва, є складними і багатогранними. Беручи до рук художній твір, читач прагне дістати естетичну насолоду, пізнати нові явища, закономірності суспільного життя чи світу, природи, глибше заглянути в потаємні “куточки” серця людини, збагнути її сутність.

Естетичні потреби людини, які, на відміну від фізіологічних, не є вродженими, здебільшого задовольняються шляхом сприймання творів мистецтва. Характер емоцій суб’єкта в процесі сприймання художнього твору зумовлюється його змістом, художніми якостями, умовами сприймання, в тому числі підготовленістю людини.

Характер і роль почуттів, що виникають у процесі сприймання художнього твору, залежать від того, наскільки логіка розвитку художніх образів відповідає уявленням сприймаючого, від взаємозв’язку образів, тих обставин, які зумовлюють розвиток характерів героїв, тих “перешкод”, що постають перед ними. Школяр читаючи твори художньої літератури обов’язково “стає” на бік одних героїв і “веде боротьбу” поруч з ними проти інших. “Потреби” героїв твору, за яких він вболіває, немов зливаються з його власними потребами, а їхні дії він переживає, як переживав би свої.

Почуття викликаються наочністю, цілісністю, конкретністю і взаємодією

художніх образів. Виникнення почуттів та їхня активна роль в процесі

сприймання органічно зв’язані із фантазією, уявою, пам’яттю.

У процесі сприймання художнього твору емоційна сфера суб’єкта може виявити різну активність. Це зумовлюється зокрема його настроєм, який в емоційному житті людини відіграє величезну роль. Один і той же твір може сприйматись по-різному в залежності від настрою суб’єкта. Настрій видозмінює сприймані картини, посилює симпатії до одних образів і антипатії до інших. Почуття, що виникають в процесі сприймання художнього твору бувають різні за глибиною, силою, стійкістю, інтенсивністю й активністю. Це залежить насамперед від змісту художнього твору, а також від того, наскільки повно і конкретно

зображені явища.