Дайте визначення метафори. Наведіть приклади поетичних метафор із вивчених вами поезій і.Франка (5-6 прикладів) та розкрийте їх роль.

Метафора (гр. metaphora – переміщення, віддалення) – один з основних тропів, який полягає в перенесенні ознак з одного предмета, явища на другий на підставі подібності. В основі М. лежить логічний механізм порівняння. М. поетична (або розгорнута, поширена) будується на різних асоціаціях між предметами, на увиразненні якоїсь ознаки. Завдяки М. створ-ся словесні образи. Напр. “ Світ дрімає. Блідолиций місяць задрімав над ним” (І Франко). В цьому вірші в метафоричному значенні виступають слова “світ дрімає”, “місяць задрімав”, що навіюють нам образ спокою, сну. М. – це ніби загадка, яку читачу пропонують розгадати. Будь-яка М. містить в собі «море простору» (кожен може трактувати метафору по-своєму), і в цьому одне із джерел сили її художнього впливу. У своїй поезії І.Франко досить часто використовує метафори. У вірші “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, образ калини є метафоричним, символічним (символ – це стійка метафора). Під калиною розуміється жива істота, з якою ведеться розмова у вигляді діалогу. В укр. фольклорі калина – символ дівочої вроди, цнотливості, краси, жіночності. У І. Франка, калина – це збірний образ галицьких дівчат, для яких батьки готували один шлях – заміжжя і сімейні турботи. Є у них і сміливість, і щедрість душі, але цього замало для людського щастя, на перешкоді стоїть тупа несхитність тогочасних сімейних традицій, застій, що панувала в Галичині. Є у вірші ще образ дуба, що символізує парубоцтво, силу, витривалість, чол. мужність. У вірші “Земле, моя всеплодющая мати” автор творить метафоричний образ землі – матері. Земля набуває рис живої істоти – жінки-матері. Земля – символ родючості, материнства. Образ землі містить яскраві материнські і жіночі відтінки, і цим автор підкреслює, що до землі слід відноситись, як до матері, що нас народила і виростила. У вірші “ Чого чвляєшся мені у сні” поет звернувся до таких метафор: “докір займається і тоне у тьмі”, “ти серце надірвала”, “вирвала ридання голосні”, “свій біль, свій жаль, свої пісні у серці здавлюю на дні”, що увиразнюють душевний біль героя з приводу неподіленого глибокого почуття. У поезії “Гріє сонечко!” автор творить яскравий образ радості, світла, навіює гарний настрій у таких метафоричних рядках: “Гріє сонечко! Усміхається небо яснеє, дзвонить пісеньку жайвороночок…”. У інших поезіях І. Франка стикаємося з такими метафорами, як “воднії жили” (М. на основі подібності річки і жили людської), “діти весни” (весна, як і людина має свої діти – рослинний світ), “суне, суне чорна хмара, наче військо із полудня” (образ пейзажу перед грозою, хмара наділяється автором рисами живої істоти – війська) та ін., які формують яскраві художні образи в уяві читача, заставляють поглянути на світ іншими очима, відчути близькість людини із навколишнім світом.

Дайте визначення романтизму як літературному напрямові. Вкажіть на романтичні тенденції твору о. Стороженка «Марко Проклятий».

Романтизм-один із провідних напрямів у літературі. Виник наприкінці ХVIIIст. У Німеччині, Англії, Франції, на початку ХІХ ст. Поширився в Україні. Визначальними для романтизму стали такі риси, як культ почуттів, захоплення фольклором, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи, історизм,апологія особистості, неприйняття буденності і звеличення «життя духу». Понад усе в романтизмі цінується творча свобода, фантазія. Заслуга цього напряму полягає у розвитку жанрів історичного роману і драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку досягла лірична поезія і лірична пісня. Український романтизм розвивався передусім під впливом поглибленого вивчення історичного минулого та народної творчості.

У літературній спадщині Олекси Стороженка привертає увагу незавершений твір «Марко Проклятий». Сам автор у підзаголовку так визначив його жанр: «Поэма на малороссийском языке из преданий и поверий запорожской старины». Зібраний матеріал легенд та переказів письменник трансформує відповідно до свого художнього задуму, фольклорна алегорія стає засобом вираження моральних істин, перевірених досвідом багатьох поколінь. Це були легендарні оповідання про Марка Багатого, численні варіанти яких відомі у східнослов’янському фольклорі, великодня драма «Слово о збуренню пекла» та різновиди віршованого бурлескного твору літературного походження «Пекельний Марко». Марко в трактуванні Стороженка – великий грішник, людина трагічної долі. Водночас він виступає як мимовільний носій фатуму, жертва обставин. Він фактично перебуває поза соціумом, належить до царства смерті. Події відображають часи козаччини. Попри художні прорахунки, слід оцінити роман про Марка Проклятого як помітне явище української літератури. Привертають увагу в ньому оригінальність опрацювання народних повір’їв і переказів, поетичність у зображенні південноукраїнського степу. Майстерно будує автор діалоги, з яких виразно постають різні характери. Твір сповнений вигадливих ситуацій, пройнятий іронією, часом наближається до гротеску. Започаткована Олексою Стороженком в українській традиція «химерного роману» - жанру, в якому оригінальний поетичний світ автора, філософська проблематика трансформуються через фольклорні ремінісценції, виявилася плідною. Її продовжили О. Ільченко, В. Земляк, В. Шевчук та інші українські митці.