Окресліть жанрову систему української драматургії 2 пол. Хix ст.

 На другу половину XIX ст. припадає не тільки творчість найталановитіших українських драматургів минулого століття (Панаса Мирного, М. Старицького, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого), а й становлення і розквіт професійного українського театру, сценічна діяльність його фундаторів і першорядних талантів (М. Старицького, М. Кропивницького, братів Тобілевичів — М. Садовського, П. Саксаганського, І. Карпенка-Карого, Г. Затиркевич-Карпинської, М. Заньковецької). Але драматичний матеріал за своїм ідейно-художнім рівнем був нижчим від потенційних можливостей і драматургів, і акторів. Як у драмі, так і на сцені, як правило, відображалося селянське життя в його побутово-етнографічній площині, поставали особисті пристрасті й колізії, «кохання під усякими соусами та з усякими приправами», що віддалено нагадувало варіації на тему Наталки і Петра з «Наталки Полтавки» І. Котляревського. Виробився навіть певний трафарет драматичного твору, в якому любовна інтрига чи комедійна ситуація розбавлялися музикою, танцями, обов'язковим фольклорно-етнографічним елементом (хоровим і сольним співом, натуралістичним відображенням застілля тощо). А тому найбільш відповідними жанрами для цього матеріалу були мелодрама (у таких, скажімо, зразках, як «Дай серцю волю, заведе в неволю» М. Кропивницького чи «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» М. Старицького) і водевіль («Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» М. Старицького, «По ревізії» М. Кропивницького й інші). Такі твори ставили передусім розважальну мету і на насущні проблеми тогочасного життя — ні сімейно-родинні, ні суспільно-громадські,— по суті, не відповідали

Український театр другої половини XIX ст. розвивався в умовах жорстокого адміністративно-цензурногопереслідування. Першим репресивним заходом проти «українофільства» в цілому і українського театру зокрема був Валуєвський циркуляр 1863 року, яким заборонялись як перекладні, так і оригінальні драматичні твори, призначені для народного театру. Русифікаторський Емський указ 1876 року підрізав під корінь увесь український драматургічно-театральний поступ.

Отже, адміністративно-цензурні утиски й заборони обмежували тематику українських п'єс, змушували авторів працювати у встановлених рамках, звужуючи діапазон життєвих спостережень і уникаючи гострих соціальних сцен. Тим самим знижувався і якісний рівень драматичних творів, що, безперечно, впливало й на рівень художніх смаків глядачів. Отже, ідейно-тематична бідність чи спрощеність, а також жанрова одноманітність української драматургії другої половини XIX ст. визначальною мірою пояснювалася нестерпними умовами розвитку драматургії. Успіх етнографічно-побутової п'єси, водевілю із селянського життя в постановці театру корифеїв приваблював різного роду театральних заробітчан, бездарних драморобів, які спекулювали на фольклорно-етнографічному матеріалі, займалися примітивно-вульгарними підробками під народне.

Охарактеризуйте зорові та слухові образи початкового фрагмента балади "Причинна" т. Шевченка. Поясніть причини їх виражальної сили.

У Шевченковій поезії звукові образи об'єднуються у цілі звукові картини. Звуковими барвами намальовані картини-пейзажі, портрети. Прикладом цього служить початковий фрагмент балади "Причинна", в якому карти на буремної ночі відтворюється одночасно за допомогою алітерації( повторюваність гортанного г, задньоязикового к та дрижачого р) й вигукових дієслів: Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива

Додолу верби гне високі,

Горами хвилю підійма.

Центральний образ вступу - Дніпро, який набув значення національного символу українців.Слова реве, стогне виражають стан олюдненого Дніпра в епіцентрі бурі, пройнятого болем, стражданням. Цей образ доповнюється словом широкий, оскільки неможливо щоб невелика річка булла спроможна на такі потужні прояви сили. Рядок " Сердитий вітер завива" - доповнює, посилює утворену першим рядком експресію, "реве, стогне, завиває" - це все власне звукова експресія. Читаючи наступнірядки, в нашій уяві постає картина збуреного Дніпра. Тут переважають уже зорові образи верби, хвиль.

Як бачимо, найбільше звукових образів зосереджено у перших двох фразах, а дві наступні позначені домінуванням зорових.

Якщо у першій строфі поет показує нам збурену ріку, то предметом зображення наступної є небо: І блідий місяць на ту пору

Із хмари де-де виглядав

Неначе човен в синім морі,

То виринав, то потопав.

Основним образом є місяць.Завдаки йому в уяві постає картина уже нічної бурі, коли у першій строфі уява малювала денну бурю.

Третя строфа: Ще треті півні не співали

Ніхто, нігде не гомонів,

Сичі в гаю перекликались

Та ясен раз ураз скрипів.

З перших двох рядків ми дізнаємося, що це був найглухіший час ночі, коли ще панують темні сили. Поет викликає в нашій уяві слухові образи( співають півні, люди гомонять), Але тут же заперечує їх наявність в нічний час. Чуємо тривожну, моторошну тишу і це враження порсилюється в наступних рядках.Переклик сичів в народній свідомості повязаний з тривргою, почуттям невідворотної біди, скрин ясена також не віщує нічого доброго.

Пейзажна картина настільки сильна і виразна, що розгул стихії набувапє значення бунту в природі, душі поневоленої нації. Ось чому українці, підсвідомо вловлюючи цей мотив, так люблять уривок і часто співають його. Мелодію на вступні слова "Причинної" написав Д. Крижанівський.