Напишіть стислу доповідь на тему «Українське питання в поемі т.Шевченка «Сон».

Поема "Сон" - вершина політичної сатири в творчості Т. Шевченка

Поема "Сон" ("У всякого своя доля") написана Шевченком у 1844 році в Петербурзі. Поет привіз з України живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему кріпосницького ладу. Пролітаючи у сні над різними місцевостями, Шевченко змальовує картину за картиною.

У вступі кількома рядками, сповненими глибокої ненависті, автор подає образ загарбника, який

...неситим оком

За край світу зазирає,

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

У цьому образі легко впізнати царя. Микола І, образ якого Шевченко показує в наступних частинах поеми, в той час (40-ві роки XIX ст.) провадив жорстоку загарбницьку війну на Кавказі, знищуючи гірські народи. Нижче в цій же поемі автор говорить про Петра І і Катерину 11, засуджуючи їх колоніальну політику. Деякі вислови про них майже буквально збігаються з наведеним вище, наприклад:

Накралися! А що взяли

На той світ з собою?

Далі у вступі поет відмічає характерні риси інших гнобителів: один

...тузами обирає

Свата в його хаті,

...нішком у куточку

Гострить ніж на брата.

Показавши ряд негативних образів кріпосницького суспільства, Шевченко пристрасно звертається до тих, що покірно несуть своє ярмо. Він уїдливо ганьбить пасивність і тупе терпіння:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята: Нехай, - каже, -

Може, так і треба.

Після цих рядків поет говорить про рівність людей від народження:

Схаменіться! Усі на сім світі - І царята, і старчата - Адамові діти.

Цими рядками Шевченко висловлює палкий протест проти суспільного ладу, заснованого на гнобленні людини людиною.

Після цього вступу поет говорить, що йому приснився "Сон напричуд дивний". "Так буцім сова летить лугами, берегами та нетрями...", за нею полинув він сам і побачив картини життя в різних місцях Російської імперії.

Пролітаючи над селами України, автор змальовує жахливу картину під'яремного життя кріпаків на фоні прекрасної природи:

А онде під тином опухла дитина,

Голоднее мре,

а мати пшеницю на панщині жне.

Це гнівне викриття кріпосництва, що зумовило нелюдські умови життя народу.

Ліричний герой не побачив "раю" на Україні, не знайшов його і на небі й полетів далі аж у Сибір. Він вражений безмежністю снігового простору і людського горя. Скрізь "сльози і лати". Країна вся залита кров'ю. Стогнуть народи - жертви самодержавної Російської імперії. І серед цього холоду, ридань, снігів, гніту - зігріта безмежною авторською любов'ю постать революціонера. У описі Сибіру Шевченко показує саме образ декабриста. Він цінить його саме як борця за волю, борця проти царизму.

Розповідаючи про окремі картини Петербурга, Шевченко основну увагу зосереджує на образі Миколи І. Тут зосереджувалася вся бюрократична машина царського самодержавства, що гнобила народи. Очолював її "неситий", тобто цар. Поет змальовує типові образи панів гладких, "мов кабани годовані", набундючених, тупих. Крім того, пани розвінчуються і в етико-соціальному аспекті: це блюдолизи (підлабузники), кар'єристи, позбавлені будь-яких ознак людської гідності, чесності, порядності:

Аж потіють та товпляться,

Щоб то ближче стати

Коло самих: може, вдарять

Або дулю дати благоволять...

Пишні бундючні вельможі були насправді духовними рабами, лакеями царя і цариці. Серед царських прихвостнів ліричний герой побачив і "землячка" з "цинованими ґудзиками", чиновника нижчого рангу. "Мерзенний каламар" добре навчався у столиці брати хабарі й зневажати рідне. Образ цього "просвещенного" малороса, хохла став синонімом людини-перевертня, що по-лакейськи плазує перед панами.

У кінці поеми згадується "братія", яка служить у сенаті. Цих чиновників Шевченко характеризує як п'явок народу. З них він виділяє земляків, які живуть лише інтересами своєї чиновницької кар'єри і є ворогами трудового народу, його культури та рідної мови.

Чимало рядків у поемі присвячується російським царям. Усі вони були поневолювачами українського народу, його жорстокими визискувачами. Особливо люто катували Україну Петро І та Катерина II. Говорячи про Петра І, Шевченко бачить у ньому лише колонізатора:

...Цей той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову-сиротину.

Отже, всі розглянуті картини і образи поеми створюють єдиний загальний образ - образ кріпосницької системи з самодержавною формою влади. Весь зміст поеми закликав у свій час до революційної боротьби проти кріпосницької системи і царизму. Але поема не втратила свого революційного значення і тепер, бо вона спрямована проти гнобительської системи взагалі, а також проти загарбницької політики будь-яких можновладців.