Назвіть способи творення характеру в художньому творі. З’ясуйте засоби характеротворення у романі Панаса Мирного «Повія».

Критики зазначають, що “Повії”, де продовжується добре розроблена попередниками тема зневаженого паничем дівочого кохання, він явно наслідує Шевченкову “Катерину”, не вельми вміло використовуючи ритміку, стилістичні конструкції, строфіку цієї поеми. Великою є залежність і від інших літературних зразків (“Бурлачка” І.Нечуя-Левицького, “Повія” Панаса Мирного). Очевидно, це відчував і сам автор, оскільки його перші твори засвідчують цікаву суперечність: значна залежність від української літературної традиції супроводжується просто-таки відчайдушним намаганням позбутися цієї залежності, бажанням полеміки з традицією. Роман «Повія» відзначається проникливою майстер¬ністю відтворення дійсності з нескінченністю її різноманітних форм і яскравістю виявлень. Письменник створює вражальні типи людей, які характеризуються яскравістю індивідуальної поведінки і своєрідністю душевного складу. Друга половина роману «Повія» саме і характеризується найбільшою кількістю, різноманітністю яскравих людських типів — представників різних соціальних прошарків і груп, різних за ідейними і політичними переконаннями. Наведений уривок свідчить, що перед нами сатиричний образ, сповнений великої викривальної сили. Для цього письменник спеціально сатирично загострює окремі риси портрета цього персонажа. Кожна художня деталь тут використовується в нерозривному зв’язку з характером образу і є засобом підкреслення тих чи інших сторін да¬ного типу. І «височенний зріст» Загнибіди, і «страшенні руді вуса», і «жовті, аж червоні, мов у кроля, очі», і «стов¬бувата голова», і шапка, «наче сковорода» — всі ці деталі опису негативного персонажа мають виразне сатиричне забарвлення і відповідним чином характеризують цю ді¬йову особу. Як свідчить великий досвід української класичної літе¬ратури, не можна всебічно відтворити людський характер, не показавши впливу на нього оточення, суспільних взаємин і життєвих зіткнень, глибокого відбиття зв'язків почуття і дії героїв, аналізу пристрастей, уміння накре¬слити з самого початку індивідуальні риси характерів дійових осіб. Людські характери в романі «Повія» розкриваються у постійних зіткненнях із соціальною дійсністю. На жит¬тєвому шляху героїв із народних низів — безліч перепон, суперечностей і-різних конфліктів, в подоланні яких і ви¬зріває характер людини. Створюючи типові обставини, письменник розкриває й типові характери. В цьому виявляється також і майстерність побудови сюжету твору в цілому і кожної частини зокрема. Жінка. Дружина, мати, сестра, наречена, дочка, невістка. Кожна з них, несучи на собі тягар моральної відповідальності за благополуччя рідних і близьких людей, сама часто залишається наодинці зі своїми складними проблемами: незахищеністю, залежністю від різних життєвих обставин, пресом соціальної нерівності, побутових забобонів, сімейної тиранії.

Назвіть і проаналізуйте твір Довженка, позначений яскравим автобіографізмом67

у кіноповісті «Зачарована Десна» сюжет будується на асоціативних зв'язках між спогадами про дитинство. їх ланцюг такий: буяння городу, «географічні» межі якого сягають старої повітки й погребні з одкритою лядою, що на ній любив спати дід. Це перший кадр. Далі йде спогад про діда, який завершується описом його кашлю-реву (кадр другий), від якого (несподівано-вмотивований хід!) малий Сашко ховається спочатку в тютюн, потім — в огірки, а відтак — у моркву (кадр третій). Епопея з прабабою Марусиною — це четвертий кадр. Так цей монтаж замикається просторовою точкою — городом, а в часі—це розповідь-сповідь про дитинство, побудована вільно, невимушено, зокрема тому, що оповідь ведеться від першої особи, в якій зливаються голоси автора та оповідача. Наприклад: «Як ми з батьком і дідом рятували людей, корів і коней, про це можна написати цілу книгу. Це був мій дошкільний героїзм, за який мене тепер, напевно, послали б до Артека. Тоді артеків ще не знали. Давно це діялось». Образ автора дає змогу також поєднати різночасові події, досягнути цим панорамності зображення. Особливо значна роль автора в «Поемі про море», в якій синтезуються роздуми письменника про красу й працю, народ та особистість, сучасність і минуле.

Жанр кіноповісті близький до драми з її динамічними й змістовними діалогами. О. Довженко не тільки майстер живописного кадру, а й чудовий знавець психології, мови свого народу. З цього сплаву народжуються цікаві діалоги, які яскраво розкривають певні риси вдачі героїв: «Збирались ми на косовицю завжди довго. Вже було сонце зайде, а ми ще збираємось. Що клопоту, а лайки, мати лає когось, потім, побачивши мене, як заголосить: