I над панами я пан!

Глянь, моя рибонько: срiбною хвилею

Стелеться в полі туман.

Гай чарiвний, нiби променем всипаний,

Чи загадався, чи спить?

Ген на стрункiй та високiй осичинi

Листя пестливо тремтить.

Небо незмiряне, всипане зорями, —

Що то за божа краса!

Перлами ясними ген пiд тополями

Грає краплиста роса.

Ти не лякайся, що нiженьки босiї

Вмочиш в холодну росу:

Я ж тебе, рідная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло — нi вiтру, нi хмар.

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно ж палке, як жар

М.Кропивницького “На вулиці скрипка грає”,

На вулиці скрипка грає,

Мене мати не пускає.

"Ой, матусю, моя мила,

Пусти ж мене хоч на хвилю".

Хоч на хвилю моя мила,

Най побачу очі сині

Приспів:

А музика грає, грає, грає,

Співаночки файні виграє.

А матуся мене лає,

На вулицю не пускає.

"Ой ви очі, очі сині,

Як побачу серце гине,

Серце гине, серце мліє,

Як побачу очі сині".

П.Грабовського “Зелений гай пахуче поле”,

Зелений гай, пахуче поле В тюрмі приснилися мені... І степ широкий, наче море, В далекій рідній стороні.

Сниться мені, що я на волі, Що Україна вже вільна, А місто Київ - вже столиця! І... провалилася Москва.

А вдома жде старенька мати, За сином тужить по ночах, І сестра плаче теж в чужині, І цілі ночі у сльозах.

Орли гуляють по Вкраїні - Бандери вірнії сини, На наших землях знов скрізь руїна, І тільки сняться волі сни.

В.Cамійленка “Тихесенький вечір на землю спадає”, К.Думитрашка “Чорнії брові, карії очі” та ін., ряд пісень невідомих авторів – “Місяць на небі, зіроньки сяють”, “Ой, дівчино, шумить гай” та ін.

Назвіть і проаналізуйте поезії українських авторів ХХ ст., які стали народними піснями.

«Лебеді материнства» Василя Симоненка, «Пісня про рушник» Андрія Малишка, «Два кольори» Дмитра Павличка, «Пісня про матір» Бориса Олійника та багато інших.

Лебеді материнства Василь Симоненко

Можна все на свiтi вибирати, сину,   Вибрати не можна тiльки Батькiвщину.   / В. Симоненко / Письменники - виразники поетичноï душi свого народу. Ним був i Василь Симоненко, що навiчно зостався молодим заспiвувачем поезiï другого повоєнного десятилiття. У його поезiï "Лебедi материнства" стiкаються воєдино фантазiя казки i щира правда серця. У цiй поезiï ми нiби чуємо голос поета, перевтiленого в чарiвника. Той голос огортає дитячу душу таємницею чогось осяйного, прекрасного:   Загляда в шибу казка сивими очима,   Материнська добра ласка в неï за плечима. Далi прибулець з казки, доторкнувшись колисковоï вервечки, оповиває добрим чаром матiр над колискою i сам розчиняється у зворушливому материнському голосi й серцi. I ми чуємо вже голос матерi:   Припливайте до колиски, лебедi, як мрiï,   Опустiться, тихi зорi, синовi пiд вiï. Материнськi наспiви-побажання наповнюють "золотим сузiр'ям", теплотою i ласкою душу дитини. Вiд них легко дихається i добре зростається малятi. Нiби сама земля посилає своï добрi сили оберiгати дитя вiд зла, щоб виросло воно на славу i на добро рiднiй землi. Образ жiнки-матерi бачиться Василю Симоненковi в неподiльнiй єдностi з образом матерi-Батькiвщини. Обидвi матерi стоять на чатах бiля колиски дитини, оберiгаючи ïï спокiй, навчаючи доброти й мудростi життя. Спершу до сина промовляє матiр по кровi. Вiд лагiдно-нiжних слiв ïï пiснi-казки заснуло дитя, але не заснуло сповнене турбот материнське серце. Завтрашнiй свiтанок, прийдешня юнiсть сина, молодецькi стежки "у сади зеленi" стають перед очима неньки:   Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,   Виростуть з тобою приспанi тривоги. З кожним дистихом думка розгортається, ширшає, сягає вiд iнтимних вимiрiв людськоï духовностi - до морально-соцiальних, суспiльно-полiтичних:   Можеш вибирати друзiв i дружину   Вибрати не можна тiльки Батькiвщину. Так висловила мати над колискою свiй заповiт синовi. На цiй вершинi думки вiдчуваються новi перевтiлення: голосом матерi, словами величними й простими промовляє сама рiдна земля, велика мати Батькiвщина i вiдкриває глибоку iстину людськоï дружби, любовi, братерства, з яких виростає священне почуття патрiотизму. Почуття, яке дається людинi як найдорожчий скарб, як саме життя. У заключному акордi знову промовляє мати: чи то повторює заповiтне, чи ще раз нагадує вже дорослому синовi, благословляючи в дорогу:   Можна все на свiтi вибирати, сину,   Вибрати не можна тiльки Батькiвщину. Отже, в цiй поезiï родиннi почуття невiд'ємнi вiд почуттiв громадянських - мати мрiє виховати не тiльки доброго сина, а й громадянина -патрiота.