Визначте у поемі «Кавказ» вислови, що стали афоризмами. Проаналізуйте їх, з’ясуйте тяглість їхньої актуальності.

У Шевченка народна фразеологія виявлена порівняно менше, ніж у Котляревського, але представлена вона у нього значно різноманітніше і пов'язана із змістом змальовуваного доцільніше і органічніше, становлячи нерозривне ціле з іншими компонентами всебічно використаної і майстерно опрацьованої поетом народної мови. Особлива художня майстерність Шевченка виявляється у вживанні приказок і прислів'їв. Досить часто приказкою чи прислів'ям він починає свій твір або, навпаки, закінчення його поезій нерідко мають підсумовуюче приказковий характер, причому і тут поет, використовуючи мовний матеріал народного фонду, завжди відповідно підпорядковує його сюжетові твору. Деякі дрібніші твори Шевченка повністю викладені в приказковому стилі, наприклад: “Думка” (“Тяжко, важко в світі жити”), “Не женися на багатій”, “Не завидуй багатому”, “Не так тії вороги”, вступна частина сатиричної поеми “Сон” (“У всякого своя доля”) та вступна частина теж сатиричного циклу “Старенька сестро Аполлона” (“Царі”).

При широкому використанні народної фразеології і, отже, залученні її до фондів формованої літературної мови Шевченко збагатив ці фонди багатьма своїми власними утворами. Ряд влучних характеристик соціальних ситуацій,даних поетом стали “крилатими словами”, тобто становлять типові фразеологічні сполуки яскравого соціального звучання, наприклад: “Кайданами міняються” “Правдою торгують”, “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь” (“І мертвим, і живим...”); “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…” (“До Основ'яненка”); “Бо де нема святої вол,. не буде там добра ніколи…” (“Старенька сестро Аполлона”); “Кати знущаються над нами, а правда наша п'яна спить”, “Борітеся – поборете”, “До нас в науку! ми навчим, почому хліб і сіль почім!”, “Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!” (“Кавказ”).

Сприйняття змісту цього нічного пейзажу можна почати зіставленням його із живописною ілюстрацією до балади. Учні відзначать: художник намалював збурену ураганним вітром річку, її береги із зігнутими, покрученими вербами. Такий малюнок може підказати і свист вітру, і шум хвиль. На запитання вчителя - а що ж не зміг передати маляр фарбами й лініями - школярі дадуть відповідь. Образні вислови "Реве та стогне Дніпр" і "сердитий вітер" - це оживлення й олюднення явищ природи, ними не просто звукові враження створюються, а передаються читачеві певні настрої. Дніпро, мов поранений звір, викликає страх, а “сердитий вітер" - тривогу, і в сукупності вся картина породжує в читача відчуття невідворотної біди, що може статися вночі в таку негоду. Ці почуття, втілені в картині і передані читачеві (про них ідеться у Франковому формулюванні мети літератури), теж є елементом змісту картини.

Емоційна наснаженість присутня і в раніше розглянутих поезіях, і завжди треба намагатися відчути, осягнути той настрій, яким би невиразним (на перший погляд) він не був. В усіх трьох попередніх прикладах домінує настрій спокою і гармонії людини з оточенням. Інші джерела почуттів відображено в сатиричних творах, наприклад, у поезії “Кавказ" Т. Шевченка. Ось лише два перші рядки з твору:

За горами гори хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Ключовий образ уривку "засіяні горем" Саме по собі слово г о р е є абстрактним, але поєднане зі словом з а с і я н і змушує працювати відтворювальну уяву читача, і вчитель пропонує 9-класникам малювати картини лиха з усвідомленням, що його дуже багато, бо те, що сіють, падає густо. Один школяр намалює словами розорений війною чи завойовниками аул, другий - окрему садибу чи саклю з її мешканцями, третій - поле битви з полеглими і пораненими людьми та кіньми і т.д.

Український народ, як  зараз й тоді, виробив емоційно забарвлене ставлення до деяких афоризмів, по-своєму їх осмислив, вклав у них особливе значення. А деякі афоризми стали носіями кращих мрій народу, жаданих понять, подій, предметів. Афоризми Великого Кобзаря дуже багато зустрічаємо  в образах, які показують, як знущалися над нашими прадідами, як мучили українців на панщині – польські шляхтичі та російське самодержавство. Хочеться подякувати Т.Г.Шевченкові, за те, що він підняв дух кріпосної України цими образами, не зупинився перед зухвалою політикою національного гноблення, писав про те, що заборонялося, був борцем за щастя й волю народу, у своїх поезіях ще глибше загострював різницю таких афоризмів. Такі афоризми стали ознакою художньої якості мови, зброєю в руках поета, близькою і зрозумілою для покріпаченого люду.

Слід відзначити, що багато в творах Великого Кобзаря повчальних, або логічних афоризмів, які в наш час використовуються, як прислів’я, які народ ніколи незабуде, тому що його слова – це слова народу України. Під логічними афоризмами ми розуміємо такі словесні комплекси, що конденсовано й стисло у формі повчання, настанови, подають певну думку, поняття. Вони побутують у мові поезій Кобзаря на базі простих чи складних речень.  Логічні афоризми Т.Шевченка показують нам, що українці повинні бути більш впевненими в собі, розбірливими, чесними, вірити в удачу, не бути ледачими, тому що риси українського народу – сила, щедрість, великий розум, точність:

...Живою душею в Украйні витай,

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай...

І в цих словах - весь Шевченко...

У поемі спостерігається жорстока критика на загарбницьку політику, на імпералізм у цілому. Також Шевченко показує бездіяльність Вищих Сил :

...Кати знущаються над нами,

А правда наща п'яна спить.

....Коли одпочити

Ляжеш, боже, утомлений

І нам даси жити!

Поет сумує за своїм другом, він звертається до нього :

...Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш...

І могили, степи, море,

І мене згадаєш.

Гроші мур ломають (“Кавказ”)

І слово із уст апостола святого

Драгим єлеєм потекло.

Встане правда! Встане воля! (“Кавказ”)

До нас в науку! Ми навчим почому хліб і сіль почім  

Образ Прометея символізує силу народу, його могутність і нескореність. Орел асоціюється з двоголовим орлом самодержавства. Але ні царат, ні ворожі сили не зможуть скувати живої душі народу, бо він - безсмертний. І це є головним у образі Прометея. Упевнено звучать слова поеми:

      Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

Займенником "наша" поет підкреслює, що йдеться не про один якийсь народ, а про всі пригноблені народи царської Росії.

Смислотворча наснага епітета дуже часто залежить від контексту. Згадаймо Шевченкові рядки з поеми «Кавказ»:

          І вам слава, сині гори

Кригою окуті,

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Таким чином, у поетичній мові “Кобзаря”, виділяємо 2 основні різновиди афоризмів – образні й логічні. У них закодовано певну інформацію на основі лінгвоконцептів “людина”, “народ”, “воля”. В залежності від смислового навантаження, вони можуть співвідноситися з простим або складним реченням.

Афористичні якості Шевченківського слова досить багатогранне явище; саме цими засобами художник розвиває й демонструє у своїх творчих зразках ті глибокі потенції, які приховані в живій народній мові. Афористичне його багатство вражає читача, хоча часто прямо ним і не усвідомлюється, сприймається інтуїтивно. Словом так гнучко модифікується всілякі відтінки переносного значення, що воно здається безмежним у своїх можливостях. Геніальна майстерність поета спирається на невичерпні поклади народної лексики. Спосіб вживання афоризму на контекстуальному фоні може зробити його художнім засобом. Перехід слова до іншої частини мови надає йому нової семантико – стилістичної якості, експресивно забарвлює.

І як висновок, я хочу сказати, що геній Шевченка належить до тих чудодійних сил, які використовують слово у всіх його можливостях. Афоризм у нього – не проста форма, а складна організація, невичерпна за своїми потенціальними властивостями. Шевченкове слово може не тільки подвоювати чи потроювати свою афористику, свої стилістичні якості, воно може варіювати всіма барвами, яких вимагає від нього поетичний задум. Найпростіше у мовній практиці Шевченка є разом з тим найскладнішим. Його творчий геній розкриває афоризми до самого дна, що ми намагаємося осягнути з позицій сьогодення.