З’ясуйте питання «Внесок Левка Боровиковського у розвиток українського байкописання в 1 пол. 20 ст.»

Романтичні впливи позначалися на його перших творах — українсь­кій баладі «Молодиця» та російській поемі-билині «Пир Владимира Вели­кого» (1828). Помітним явищем ук­раїнського романтизму стали ук­раїнські перекази О. Пушкіна, А. Міцкевича, наслідування Гора-ція. Літературний доробок Л. Боро-виковського становлять байки — збірка «Байки і прибаютки» (1852), перенесені на український ґрунт мандрівні сюжети, відомі ще від Езо-па, та 12 романтичних балад, створе­них за сюжетами українських народ­них переказів. Найвідоміша з-поміж них балада «Маруся», написана за мотивами балади німецького роман­тика Бюргера «Ленора» — про щиру любов парубка та дівчини. Тісним зв'язком з народною поезією, пере­дусім із соціально-побутоврю і лірич­ною піснею та історичними думами, позначені його твори, у яких зобра­жено героїчне історичне минуле

(«Гайдамак», «Козак», «Бандурист» тощо). Працював Л. Боровиковський над літературними обробками ук­раїнських народних казок, легенд, бувальщин. Перший поет-романтик уніс в українську літературу нові те­ми, мотиви, ту, як він писав, «Сер­йозність, що заперечує несправедли­ву думку, начебто малоросійською мовою, крім жартівливого, смішно­го, писати не можна».

Українську поезію збагатив новими жанрами, як-от: літературною піснею («Убіиство», «Вивідка», «Материна стріча», «Розставання»), романтич­ною баладою («Маруся», «Ледащо», « Чорноморець»), елегійно-медитатив­ною лірикою («Журба», «Рибалка»), зразками перекладацької техніки.

Українське байкар­ство на час виступу Боровнковського (перші спроби при­падають па початок 30-х років, а публікації — на 1841) творилося не надто численним» авторами —частково зу­силлями Г. Сковороди, П. Гулака-Артемовського; вже написав свої байки П. Білецький-Мосепко; задовго до виходу «Ластівки» видав збірку «Малороссийскне при­казки» Є. Гребінка. Проте автор книжки «Байки й при-баютки Левка Боровиковського» (Київ, 1852 — видавець А. Метлинський) був самобутнім і доповнив українське байкарство новими різновидами жанру—максимально конденсованою (до двох рядків) байкою н афористичною гумористичною приповідкою.

До названої збірки ввійшло 177 творів як із оригі­нальними, так і з запозиченими в інших байкарів чи у фольклору сюжетами., що й не дивно: в основу ряду ба­йок лягли записані Боровиковським народні приказки (82 з них було вміщено в «Ластівці» разом із першодруками байок).

Згадану добірку відкрила «програмна» «Моя байка». Коментуючи вихідні засади своїх творів, автор словами «Моя байка/Ні бійка, ні лапка» окреслпп домінування в них добродушного гумору, а не вбивчої сатири. Водно­час адресатом морально-дидактичних настанов письмен­ник бачить широке суспільне оточення: хай «всяк на вус собі мотає — /Хто вуси має...». В інших байках «Ластів­ки» (стислих, на відміну від писаних попередниками, віршах різностопного ямба) виведено «ескулапів>, то шкодять здоров'ю пацієнтів (наслідування І. Красінь-кого «Лікар та Здоров'я»), показано згубні наслідки ли­хого сусідства (вільний переклад того ж автора байки «Сусідство»), закладено основу наскрізного образу се­лянина Клима — гострого па язик, але ледачого та схильного до чарки (оригінальна байка «Клим» і на­родно анекдотична «Клим п'яний») тощо. Взагалі шлях обробки віршем народних анекдотів виявився для Боро­виковського плідним — на ньому зродилися комічна ефектність і ефективність викладу банок «Москаль і Мотря» і «Свій дім - своя поля», що не поступаються написаним згодом на ті ж сюжети співомовкам С. Руданського «Гусак» і «Господар хати».

Книжка «Байки й прибаютки», яка принесла письменникові популярність, скомпонована й навіть названа на І взірець збірки І. Красіцького. послужили моделлю вступної частини, доповненої оригінальними байками Боровиковського, в багатьох випадках були об'єктами наслідувань, вільних перекладів І чи художньої розробки в національному дусі. Втім, нерідко сюжетика польського автора сягає своїм корінням І в міжнародний байковий фонд, що його закладали ще Езоп. Гранична лапідарність визначає оволодіння українським байкарем, скажімо, темою твору Красіцького «Подорожній». Це одна з найкоротших у нашому письменстві байка-дистих («Голодний у степу знайшов Мішок з шагами./Узяв—і кинув геть: — «Я думав — з сухарями!») — фактично, лише скупе окреслення трагікомічної ситуації без дидактики чи моралізування, бо ж мо­рг раль відома ще від античного міфа про царя Мідаса: «золото не наситить».

Як явища просвітительського реалізму байки Боро­виковського відлунювали світобачення й морально-етич­ні погляди народу, про що говорить, зокрема, близький до тематики Красіцького твір «Два коні» (1887). Діалог коней — осідланого, що насміхався зі свого степового родича через відсутність у того підків і дорогого сідла, й вільного — вивершується влучною реплікою останньо­го з її волелюбним мотивом. Можна констатувати ідей­ну спорідненість цієї байки з твором Гулака-Артемов­ського «Дві пташки в клітці».

Успіх принесли Боровиковському його байки на ори­гінальні сюжети — «Багатий, Бідний», «Крикун», «Голодний Хома», «Жіночий язичок», «Дорожній Стовп», «Пан» та ін. Тут автор уже не тримався в рамках запо-\ зичених джерел, а безпосередньо показував від'ємні риси і людської вдачі, прикмети та вади побутового й соціального життя, часто навіть не вдаючись до алегорії. Саме ' такою є розповідь у першому з творів про те, як ті, що \ вчащали до Прокопа на обіди, хрестини, бенкети та, здавалося б, були раді за нього «і в воду, і в огонь скакати», перестали навіть упізнавати його, коли все Прокопове добро згоріло. Мораль до цієї одвічної теми людської невдячності, чи не найяскравіше втіленої Шекспіром («Король Лір», «Тімон Афінський»), висловлена відпо­відно до сюжету Народним прислів'ям «Поки багат, / То поти й сват».

Досі не втратили актуальності байки «Крикун» (це Ім'я здобуває Комар, що приписує собі мало не всі слуги в справі витягнення Волами возів із багна) та «Дорожній Стовп» (цей алегоричний персонаж, що на шляху «другим показує дорогу», а сам не «ходить» «ні Коли, єй же Богу!», нагадує деяких керівників різни: рангів). У цій байці майстерно гармоніює з розповідної й дидактична частина — прислів'я «зворотної» дії: «Мов чи, язичку і Кашки дам». Гострий язичок сільських жіночок спричинився до поширення апокаліптичних чуток про народження в Петра не сина, а чорта «На лобі з чо­тирма рогами,/3 хвостом кандзюбкою, як хорт, / Із кіг­тями, з свинячими кликами» (байка «Жіночий язичок»), викликаних усього лише бородавочкою в дитини.

Фіксація Боровиковським комічних ситуацій часто супроводжується «розчиненням» моралі в лаконічній фа­булі, народно-афористичним викінченням (одно темні байки «Голодний Хома» і «Клим»).

Байкар торкався і проблем ширшого суспільного звучання — в «Двох малярах», один із яких — нікчемний, та багатий, бо з «усіх патрети — хорошив», а другий — гарний — не підмальовував і тому обшарпаний ходиш,— у низці байок про суд і владу. Хоча їх автор відповідно і до свого байкарського темпераменту не вергав сатиричні громи па тогочасні інституції, проте в змалюванні паноптикуму представників царської адміністрації виявив сатиричну жилку. У відшліфованому дзеркалі байок «Суд», «Голова», двох творів під назвою «Громада» відобразилися суддя, «грошозаплода», який «товстів Петрів капшук худав»; сільський голова, що за взяточок — коров'ячу шкуру — також ладен виголосити найабсурдніший присуд; рішення громади Соломонової ^:«мудрості» — щоб Маркова кобила у відповідь на шкоду .До цієї ж групи творів належить сатиричний катрен «Пан», де гра слова «бити» увиразнює портрет жорстокого і лицемірного кріпосника. У кращій своїй частині (бо не всі твори вдалі) байкарська спадщина Боровиковського стала цінним набутком нової української літератури, була досить високо оцінена О. Кониським, О. Огоновським,М. Зеровим.