Жанрово-стильові шукання в 20-30рр. М. Бажана, перекладацька діяльність поета.

Поет і перекладач, літературознавець і критик, державний і громадський діяч, енциклопедист і видавець. І все це - М. П. Бажан.Його називають архітектором і скульптором в мистецтві слова. Чіткий ритм вірша, незвичайна пластичність і метафоричність образів - по цьому відразу впізнають класика укр. літ. М. Бажана.Стиль Бажана — це стиль людини і доби 1917 — 1933рр., що їх дитиною він був, їх любив і ненавидів, аналізував і давав їм власну синтезу.Бажан своїм ліричним епосом дав один із найбільш автентичних вкладів у романтику вітаїзму — поруч Тичини-лірика, Куліша-драматурга, Хвильового і Яновського.Перша книжка поезій Бажана «17-й патруль»позначена впливами футуризму, конструктивізму, завдяки яким Бажан уник утертих шаблонових колій попередньої української поезії. У другій книжці «Різьблена тінь» Бажан намацуючи свій власний експресіоністично-барокково-романтичний стиль і охоплює велике коло українських тем. Все це була лише підготовка до справжньої сенсації літератури того часу — книжок: «Будівлі», «Дорога», підсумкова збірка «Поезії»,також велика історична поема «Сліпці». Тут Бажан іде по найвищих верхів'ях, його суверенність проявляється в усіх напрямах.«Будівля» — трилогія готичного собору, бароккової української брами і модерного будинку. Це надхненна синтетична анатомія трьох різних світів, стилів.Поема «Розмова сердець» — пристрасна дискусія з одвічним «всеросійським» ідеологом, нищівна відповідь на «всеросійські» і всесвітні претензії.«Гофманова ніч» — класичне і вершинне втілення власного стилю Бажана — вичаровує образ і ритм душі поета, придавленого прусською бюрократично-феодальною суспільною тюрмою.«Сліпці»-історична епічна поема, у якій поет озброївшись великим історичним матеріалом і велетенським специфічним словником, малює з докладним знанням цех лірників-прошаків XVIII сторіччя. Кольорит епохи, людей, речей, психологія і дух часу схоплені в точних образах, ритмах, словах «Сліпці» були останньою з його речей поетичною вершиною Бажана.Оригінальна поетична творчість у М. Бажана поєднувалася з роботою перекладача. З російської мови українською Микола Платонович блискуче переклав твори О. Пушкіна, В. Маяковського, М. Тихонова, О. Суркова, П. Антокольського, з білоруської - Янки Купали, Максима Танка. Взірцем вважаються переклади М. Бажана поем класиків грузинської літератури Шоти Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" і узбецької - Алішера Навої "Фархад і Шірін

З`ясуйте особливості розвитку жанру байки в українській літературі і пол. Хіх ст. Проаналізуйте твір п. Гулака –Артемовського «Пан та Собака».

Байка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту. Байка має здавна сформовану (ще від прозових «притч» легендарного давньогрецького байкаря Езопа — 6 ст. до н.е.) структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Езопівською мовою інколи називають підтекст художнього твору. Байка — це оповідання, дійовими особами якого, поряд з людьми (точніше — схематичними фігурами людей), виступають тварини, рослини, неживі предмети, котрі уособлюють певні ідеї та людські характери. Розповідь, як правило, супроводжується на початку або в кінці твору прямо сформульованим афористичним моралістичним висновком, що надає оповіданню алегоричного звучання. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки. Однією з характеристик літературної епохи в Україні початку ХІХ ст. був інтенсивний розвиток байкарства. Народні байки існували поряд з авторськими збірниками. Загальний інтерес до всіх видів народного мистецтва на початку ХІХ ст. значно зростає. Байка ж, поєднуючи у собі багатовікову творчу історію інтерпретації усталених міфологічних колізій із здобутками пізніших часів у галузі поетичної мови та стилю викладу житейських філософських концепцій, приваблювала і виробленою композиційною будовою, і можливістю широкого залучення фольклорних матеріалів. Будучи «плебейським» жанром, вона дозволяла використовувати побутову селянську лексику, яка в інші жанри «изящного искусства» не приймалася. Звісно, для того, щоб піднятися до художнього витвору, цей жанр повинен був пройти певний шлях розвитку, становлення на українському національному грунті, в іншому випадку він сприймався б як лабораторний експеримент окремих сміливих митців. Українська народна байка становила частину усної поетичної творчості, писемна ж культура потребувала розгалуження форм відображення дійсності, і тому створення Г.Сковородою першого збірника байок відповідало новим тенденціям розвитку художнього мислення епохи.

Започаткувавши традицію літературного байкарства в українській літературі, Сковорода відкрив шлях до вдосконалення і розроблення цього жанру. Нахил до висловлювання у вигляді мудрованих висновків, пов?язаний з розумінням вченості як виключно нагромадження знань, був характерним для української громадськості тієї епохи, і байка більше, ніж будь-який інший літературний жанр, надавала можливості для художньої реалізації такого типу мислення. Крім того, її консервативність виправдовувала використання усталених художніх змістовних форм із незначними інтерпретаціями, що породжувало досить різноманітні авторські етичні трактовки на використанні однакових фабул. Байка спонукала письменника проявляти хист до утворення оригінальних етичних тлумачень стабільних фабул, вона була своєрідним джерелом для словесного експериментаторства автора і в цьому плані наближалася до сміхових каламбурів, в яких з незбагненною для раціоналізму логікою стикалися різнопорядкові явища і поняття, разом з тим ілюструючи один одного.

Українських письменників, у творчості яких найбільш яскраво виявилося бурлескне світобачення, ця властивість байки задовольняла і приваблювала. Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, О.Бодянський, С. Писаревський, О. Рудиковський, П.Кореницький визнають байку перспективним жанром і створюють зразки художньо досконалих творів. Є припущення, що Котляревський також писав байки, які, на жаль, не збереглися[i]. Але разом з тим такого роду творчість виходила за межі бурлескної художності, бо передбачала дидактичну частину, що не властиво ексцентричному стилю мислення, який проявляється у бурлеску. Таким чином відхід від принципів бурлескної художності відбувається завдяки орієнтації письменників на існуючі системи художньої творчості, хоча оперування народним сміховим фольклором у байках все ще продовжує ширитися.

Комічне становить органічну частину байки, тому з розвитком цього жанру в новій українській літературі пов?язане і освоєння нових естетичних ракурсів комічного. Розвиваються не властиві раніше українській літературі форми комічного - жартівливий дидактизм, філософське комікування, тобто більш витончені, диференційовані форми комічного у порівнянні з бурлескно-травестійними.

Розвиток нових змістовних форм комічного в українській байці початку ХІХ ст. потрапляє у пряму залежність від еволюції цього жанру, яка проходила переважно двома шляхами: 1) романтизація байки і пов?язані з нею процеси ущільнення викладу і скорочення моралізаційної частини, переважання емблематики (навіть інколи - символіки) над алегоризацією, виразна концептність; 2) суто просвітницьке освоєння жанру як виховного, переростання байки у дидактичну казку, підсилення алегоризації, більш інтенсивне використання вироблених раніше фабул (у порівнянні з романтиками), а також активне запозичення різноманітних комізмів з народної сміхової культури з наступним їхнім переосмисленням у моралі. Байка в українській літературі початку ХІХ ст постійно перебуває у стані жанрового коливання від концепта, епіграми - до казки і новели, навіть епосу, що свідчить про активну розробку жанру і створює умови для утворення нових форм комічного у межах даного жанру[v]. У Гребінки, Писаревського, Думитрашка байка наближається до широких народних оповідних форм, в той час як у творчості Гулака-Артемовського, Боровиковського - до співомовок та нісенітниць. Різний масштаб та зміст бурлеск­ної коміки спричинилися до певної функціональної розбіжності комічного у творах. Наприклад, у Гулака-Артемовського у байці «Рибка» архаїчна фабула ще сповнена міфологічним перевертництвом, опис ставка Пліточки таємничий та деталізований, перенесення людського на тваринне відбувається за принципом хтонічної дискретності, в той час як у байці, наприклад, «Цікавий та Мовчун» (автор визначив її - «приказка») обмеження не просто текстуальне, а пов?язане з іншим принципом узагальнення, відображення, бо походить від святкових веселих баляндрасів, які мали або діалогічний вигляд, або монологічний, заснований на взаємонепов?язаних фразах, і виникнення такого художнього витвору відбувається у пізніші періоди розвитку народної сміхової поетики.

Байка Пан та Собака акцентує увагу читача на становищі кріпаків, на порушенні християнської заповіді: люби ближнього свого, як самого себе.

З глибоким співчуттям і любов’ю виписано образ Рябка. Працьовитий, покірний, він трудиться без відпочинку, намагаючись догодити панові, та ні його сумлінність, ні його працю належно не оцінює кріпосник, а навпаки жорстоко карає Рябка.

Трагізм становища Рябка – у соціальній беззахисності й безправності. Ані сумлінна служба, ані покірність, ані зусилля догодити не рятують його від панського самодурства, сваволі.

Приниження й покарання викликає в Рябка обурення й протест. Мораль байки Гулака-Артемовського – Той дурень, хто дурним панам іде служити, А більший дурень, хто їм дума угодити!