Жанрово-стильові особливості та ідейне спрямування оповідань л.Мартовича «Ось поси моє», «За межу», «На торзі», «Хитрий Панько».

Л.Мартович протягом усього життя був міцно пов'язаний із селом, тому основною темою його творів є нужденне життя трудового українського селянства Галичини в умовах його соціального й національного поневолення, викриття антинародного політичного устрою Австро-Угорщини, панівних верств та їх прислужників.

«За межу». Розповідається,як за межу Гриць побив сапою сусідку Іваниху, а та подала скаргу до суду, «бо на тій межі буде колись забійство». Герої оповідання перейняті індивідуалістськими почуттями, користолюбивими устремліннями. Інших людських стосунків для них не існує. І все ж, під намулом забобонів, духовного і матеріального рабства, народ зберігає прекрасні людські риси, давно загублені панівними верстами.

«Ось поси моє». Розповідається, як за межу почав позов із сусідом бідняк Семен Заколісник. Йому раптом здалося, що сусіда Юрко приорав собі трохи його грунту.Почуття приватної власності у Семенатаке велике, що він за якусь скибку землі здатний на вбивство. Письменник не відійшов від правди, адже земля для селянина була не тільки годувальницею, а й своєрідним засобом на право зайняти хоч яку-небудь сходинку в соціальній драбині капіталістичного суспільства. Далекий від політики, ворожий до читальників він починає судову справу, а після безплідної судової тяганини приходить до висновку, що ми не маємо казати один одному «ось поси моє», а «ось поси наше». Прозріння героя було підготовлене і психологічно вмотивоване.

Ідея оповідання звучала в унісон з політичним напрямом газети і програмою радикальної партії, які, орієнтуючись на малоземельне селянство і робітників, намагались пробуджувати їх соціальну і національну свідомість. Колективний устрій праці і колективна власність засобів виробництва – така вимога була першою в програмі радикальної партії.

«Хитрий Панько». Публіцистично загострена сцена виборів війта, сатирично висміяна діяльність офіційних урядових властей у Галичині, що топтали право на виборах, з великою майстерністю відтворено в цьому оповіданні. Головним героєм твору є селянин Панько. Антиподом позитивного героя виступає не якийсь конкретний персонаж, а айстро-цісарська держава з її злодійсько-брехливою конституцією і «паперовими» законами. Оповідання має класичну побудову сюжету з усіма його компонентами.

Трагікомічні ситуації, у які потрапляв старий Панько, зображені з гіркою іронією. Він хотів голосувати вільно, а в кінцевому результаті босий прокрадається до виборчої кімнати і зазнає сильних побоїв. Він хоче чесно виконати обов’язок перед громадою.

Основним засобом типізації є висміювання айстро-цісарської епохи її ж власними документами через розкриття парадоксальної невідповідності гасел австрійської конституції і дії її законів у житті.

В оповіданнях Л.Мартовича відтворено поступове усвідомлення селянами свого підневільного становища, намагання протистояти несправедливості й кривді, боротися за свої права, визволитися з соціального ярма. Великою мірою завдяки Л.Мартовичу українська література в основній своїй масі відходить від змалювання селянина як безголосого страдника, від ідилічного зображення чеснот мужика. Концепція людини в ці роки включає в себе розуміння складної взаємодії світла і тіней. Поступово утверджується підхід до змалювання життя в усіх його складнощах і суперечностях. Почався рух проти "ідолопоклоніння" перед народом.