Які є джерела збагачення фразеології укр. Мови?

Українська народна фразеологія сягає корінням глибини століть, про що свідчать

писемні пам’ятки минулого. Розширення стилістичних можливостей української народної

фразеології в наш час пов’язане насамперед з тим, що протягом кількох останніх десятиліть

якісно змінилася вся її система.

Стилістичні можливості сучасної народної фразеології зростають у зв’язку з її

безперервним поповненням новаціями, покликаними до життя суспільно-політичними

чинниками, бурхливим розвитком культури, науково-технічним прогресом та іншими

позамовними факторами. Ці новації, як правило, швидко стають надбанням

загальнонародної мови, їх фіксують найновіші лексикографічні праці. Багато нових народних фразеологізмів залишаються поки що в живому діалектному

мовленні. З часом вони можуть стати загальнонародним мовностилістичним надбанням. Те ж

саме слід сказати і про численні новації — постійні порівняння, що часто вживаються в

сучасному живому народному мовленні й відзначаються особливою образністю, експресією

Кількісне зростання народної фразеології нерідко супроводжується пристосуванням

старих фразеологізмів до подій сучасності шляхом оновлення їх образної основи. На

традиційну, узвичаєну фразеологічну модель накладається нове значення, напр.: «личить, як

корові акваланг» (пор. «личить, як корові сідло»); «так багато, як дірок на перфокарті» (пор.

«так багато, як зірок на небі»); «розуміється, як коза в обчислювальній машині» (пор.

«розуміється, як баран в аптеці»); «треба, як п’яте колесо до «Москвича» (пор. «треба, як

п’яте колесо до воза») та ін. Такі модернізовані народні фразеологізми експресивні не тільки

тому, що вони «освіжені» семантично, а й тому, що в них стикаються, внутрішньо

контрастують стара, звична форма, старий побутовий зміст, розмовні слова з новим змістом,

із новим поняттям, з іностильовими лексичними елементами. Ними охоче користується в

наш час широке коло мовців, але найчастіше їх зустрічаємо, зрозуміло, в мові письменників

та публіцистів.

Обгрунтуйте багатофункціональність сучасної української мови

Сучасна українська літературна мова багатофункціональна. Це зумовлює її функціонально-стильове роз­межування, тобто поділ на функціональні стилі. Функціональний мовний стиль — це різновид літе­ратурної мови, шо обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особли­вості добору й використання лексичних, граматичних, фразеологічних та інших мовних засобів.

Існують такі основні функціональні стилі: офіцій­но-діловий, науковий, публіцистичний, художній, роз­мовний.

Офіційно-діловий стиль, в якому оформляються різні акти державного, суспільно-політичного, економічно­го життя, ділових стосунків між членами суспільства, характеризується логізацією викладу, вживанням уста­лених конструкцій, зокрема безособових та наказових, відсутністю емоційного забарвлення, двозначних слів і висловів. Це мова законів, указів, розпоряджень, діло­водства та листування.

Науковий стиль обслуговує різні галузі науки й тех­ніки. Йому властиве широке використання термінів та абстрактних слів, складних речень, зокрема складнопід­рядних, за допомогою яких відтворюються причинно-наслідкові зв’язки між частинами тексту. Як правило, для цього стилю не характерна емоційно-експресивна лексика.

Найхарактернішою ознакою публіцистичного стилю є поєднання логічності викладу, доказовості й переконли­вості з образністю та емоційністю. Завдання публіцис­тики полягає не лише в тому, щоб викладати певні фак­ти, явища дійсності, а й давати їм оцінку, формувати громадську думку.

У художньому стилі, тобто в стилі художньої літе­ратури, найяскравіше виявляється лексичне багатство мови. Для цього стилю характерне вживання слів у пря­мому й переносному значенні, використання лексичних, синтаксичних фразеологічних засобів виразності, ши­рокий вияв авторської індивідуальності.

Конфесійний стиль обслуговує потреби окремих людей і суспільства в цілому в сфері релігії та церкви. Реалі­зується в релігійних відправах, проповідях, молитвах, літературі релігійного характеру. Для цього стилю ха­рактерне вживання церковної термінології, включаючи слова старослов’янського походження, значної кількості метафор, алегорій, порівнянь, використання непрямого порядку слів у реченні, емоційність.

Розмовний стиль, або стиль розмовного мовлення, вдовольняє потреби безпосереднього спілкування лю­дей у повсякденному житті. Крім суто мовних засобів (розмовні, а часом і просторічні варіанти слів, короткі прості, неповні, еліптичні речення й под.), складни­ками цього стилю є інтонація, міміка, жести, конк­ретна ситуація. В основному цей стиль представлений усною формою. У письмовому вигляді використову­ється як діалогічне або полілогічне мовлення в худож­ніх творах.

Кожен стиль має:

— сферу поширення (коло мовців);

— призначення;

— систему мовних засобів;

— стилістичні норми;

— підстилі;

— жанри реалізації.