Яку функцію виконують розділові знаки?

В українській мові вживаються одиничні (крапка, двокрапка, три крапки, кома, крапка з комою, тире, знак питання, знак оклику, знак виноски) та парні (дві коми, два тире, лапки, дужки) розділові знаки (пунктограми). Призначення розділових знаків — полегшити читачеві сприйняття змісту написаного:

крапка ділить текст на речення.

двокрапка відділяє одну частину від другої, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

тире розділяє головні частини речення (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно-часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

знак виноски — видільний, він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

парні розділові знаки — дві коми, двоє тире, дужки, лапки — виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речення), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання.

Українська пунктуація побудована на структурному, смисловому та інтонаційному принципах.

Значення пунктуації полягає насамперед у тому, що за її допомогою текст розчленовується на певні відрізки з тим, щоб читач точніше, глибше, в повній відповідності до задуму автора зрозумів і сприйняв написане. Отже, розділові знаки допомагають виражати думки і почуття. Відомо, що зміна місця розділових знаків може видозмінювати зміст думки, вираженої реченням. Наприклад: А я рушаю в путь — нову стрічать весну (М. Рильський.) і А я рушаю в путь нову — стрічать весну.

Розмежуйте явища подвоєння і подовження приголосних

В «Українському правописі» розмежовуються поняття подвоєння і подовження приголосних.

Подовження приголосних в українській мові є в усному мовленні, а також

передається воно однаковими літерами на письмі. Подовження приголосних

звуків пояснюється різними причинами. В одних випадках воно виникало

внаслідок словотворчих процесів: префіксації (оббити, віддати),

суфіксації (годинник, змінний), основоскладання: (міськком, деффак), а в

інших пояснюється змінами, які відбуваються у звуковому складі мови

(занепад голосних неповного звучання [ъ], [ь], випадання та уподібнення

приголосних): життя, зілля, піччю, суддя.

Подвоєння приголосних утворюється:

1. При збігу однакових приголосних на межі морфем (префікса і кореня, кореня і суфікса, основи дієслова і пост­фікса, частин складноскорочених слів): роззнайомитися, оббігти; сон - сонний, туман - туманний; пасся, пере­нісся; міськком, юннат.

2. У прикметниках на -?енн(ий), -?анн(ий) (-?янн(ий)) зі значенням можливості аб неможливості дії: здійсненний, прощенний, нездоланний, невпізнанний, незрівнянний.

3. У словах бовван, Ганна, лляний, овва, ссати і похідних від них.

Подовження приголосних д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч після голосного перед [я, ю, є, і] відбувається:

1. В усіх відмінках іменників середнього роду II відміни (крім родового множини): зілля, зіллям, у зіллі; сторіччя, сторіччю, у сторіччі. Але: сторіч, знань, знарядь.

Якщо в родовому відмінку множини закінчення -ів, то подовження зберігається: відчуття – відчуттів, відкриття – відкриттів.

2. Перед [я, ю, є, і] в усіх відмінках деяких іменників 1-ї відміни (чол. і жін. роду): суддя, судді, суддею, суддю, суддів; Ілля, Іллі, Іллю, Іллею; стаття, статті, статтею (але – статей).

3. Перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду (III відміна), основа яких у називному відмінку закінчується одним м’яким або шиплячим приголосним: зав’язь – зав’яззю, повінь – повінню, відстань – відстанню, ніч – ніччю, Січ – Січчю, суміш – сумішшю, подорож – подорожжю.

Якщо в називному відмінку однини основа закінчується на два приголосних, губний або р, то подовження не відбувається: радість – радістю, кров – кров’ю, матір – матір’ю.

4. У прислівниках типу зрання, навмання, попідтинню.

5. У формах теперішнього часу дієслова лити: ллю, ллєш, ллють.