Яке суспільне значення мають норми літературної вимови? чим зумовлене їх порушення?

Оволодіння нормами літературної вимови є невід’ємною частиною культури мовлення. Основна вимога культури мовлення полягає у відповідності мовлення правилам літературної вимови, зокрема нормам вимови й наголошування, словозміни, словотворення, уживання слів тощо.

Літературна вимова – нормалізована вимова, яка не має просторічних, діалектних чи суржикових ознак.

Правила літературної вимови допускають співіснування паралельних форм, наприклад: та'кож і тако'ж. варіювання є об’єктивним, неминучим виявом розвитку мови.

Вимовні норми характеризуються великою стійкістю. Вони уніфікуються, поступово змінюються, удосконалюються відповідно до змін і вдосконалень фонетичної, лексичної, граматичної системи мови.

Орфографічні норми сучасної української літературної мови є загальнообов’язковими: їх повинен дотримуватися кожен, хто говорить по-українськи, оскільки нормативність забезпечує адекватне сприйняття висловленого, полегшує процес спілкування. Літературна вимова дає співрозмовникам змогу зосереджувати увагу на змісті висловлювання, не відволікатися від нього у зв’язку з незвичним, ненормативним звучанням. Крім того, дотримання орфоепічних норм сприяє опануванню орфографічних норм, адже відповідає вимові. Однак існують слова, вимова і написання яких не збігаються. На думку В. Бойка, орфоепічна норма не повинна далеко відходити від правопису, хоч і не треба прагнути до повної відповідності вимови і орфографічної норми.

Орфоепічні норми мають велике суспільне значення, оскільки саме завдяки правильній вимові мова стає зручним засобом спілкування. Володіння ними сприяє швидкому порозумінню людей. Дотримання норм літературної вимови є одним із показників загальної культури особистості, створює необхідні передумови для ефективного користування літературним мовленням у різних сферах суспільної практики – від побуту до закладів освіти, науки, культури, державного управління.

Наявність у мові загальноприйнятих вимовних норм свідчить про високий рівень її розвитку.

У чому виявляються взаємозвязки між фонетичними та морфологічними явищами в укр мові? поясніть на прикладі чергувань

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих сучасній мові (наприклад чергування за глухістю – зцідити [с'ц'ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’якістю – дні [д'н'і]). Такі чергування відбуваються у мовленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокрема перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними закономірностями, що виявляються в сучасній мові, називаються історичними. Причини, які викликали появу цих чергувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] - [ш], що відбуваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага - уважний - зауваження, дорога - доріжка - подорожній, козак - козаче - козаченько, галка - галчин - галченя - Галченко, сміх - смішний - усмішка, бідолаха - бідолашний.

б) Чергування [г] – [з'], [к] - [ц'], [х] - [с'] при словозміні перед закінченням -і. Наприклад: луг - у лузі, папуга - папузі, райдуга - райдузі, гілка - на гілці, донька - доньці, онука - онуці, свекруха - свекрусі, комаха - комасі, капелюх - у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна віднести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола - сокіл, сходу - схід - східний, Львова - Львів - львів’янин, слово - слів - багатослівний, мого - мій, трохи - трішки, попелу - попіл - попільничка, осені - осінь - осінній, Києва - Київ - київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших слов’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбувається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживається тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и] <- [і]); краєчок, окраєць, копієчка.

До морфонологічних в українській мові належать такі явища:

· усічення твірної основи перед твірним суфіксом: Варварівка — варварівський (усікся морф -к-), синтаксис - синтаксичний (усікається -ис-), довгий — довший (усікається звук [г]), Суботці — суботський (усікається сегмент -ц-), пеленати — пелюшка (усікається сегмент -енати);

· прирощення звуків до твірних суфіксів, твірних префіксів або твірних основ: театр — театральний (прирощено -аль- до суфікса -н-ий), Тараща — таращанці (прирощено -ан- до суфікса -ц-і), рвати—зірвати (прирощено -і- до префікса з-), петеу — петеушник (прирощено -ш- до основи петеу перед суфіксом -ник)\ це прирощення називають інтер­фіксацією;

· суміщення (накладання) морфем: козацький (козак+ський), паризький (Париж+ський), Полтавщина (полтавський+ина), одеський (Одеса+ський);

· морфологічні чергування: ручний (к : ч перед суфіксом -н-ий, з давньорус. -ьн-), ніжка (г: ж перед суфіксом -к-а, з давньорус. -ьк-), перекручення (т : ч перед суфіксом -енн-я, в якому е з давнього Ѣ); суміщення (накладання) морфем і морфологічні чергування називаються фузією (або дифузією);

· переміщення наголосу, пов'язане з процесами словозміни, формотворення і словотворення: вода́ — во́ди, пшениця — пшениці; вино́сити (недокон. вид) — ви́носити (докон. вид); кобзар — кобзарський, але кобзарі — кобзарівський, заробіток — заробітчанський.