Розкрийте суть системних відношень у лексиці

Система — це певна впорядкованість взаємопов'язаних елементів, які становлять єдине ціле.

 В основі системності лексики лежать внутрішні, се­мантичні зв’язки слів, а сама лексична система мови як з погляду її складових частин, так і з погляду зв’язків, що існу­ють між ними, є семантичною і виступає об’єктом дослідження лек­сикології та семасіології як система взаємозв’язаних, переплете­них класів слів різних за обсягом та показниками. Цим зумовлюється особливий характер лексичної системи, її своє­рідність і складність. Значення у мові утворюють внутрішні зв’язані ряди, основою яких є спільний елемент чи ознака і співвіднесеність цих рядів. Ці ряди за тим же принципом виступають членами рядів вищого рівня. Всі вони не тільки співвідносяться, але й взаємозв’язані і взаємозумовлені.

На сучасному етапі ідею системності лексики можна вважати загальноприйнятого, вона знайшла своє втілення у працях східнослов’янських лексикологів (О. Ахманова, В. Виноградов, В. Гак, В. Горпинич, А. Д’яков, Я. Закревська, Т. Кияк, М. Кочерган, Л. Лисиченко, Л. Москаленко, В. Русанівський, Л. Симоненко, О. Тараненко, Г. Уфімцева, Ф. Філін, Л. Щерба та ін.).

Специфіка лексики як системи виявляється в її відкритості, і це ніяк не порушує сам принцип системності, тому що кожне слово, входячи до лексичної системи мови, набуває всіх системних ознак, а якщо мова визнається системою, то послідовно із цього випливає визнання лексики як системи, бо неможливо уяви­ти собі систему, одні елементи якої були б системними, а інші – несистемними. Головним аргументом підтвердження цієї думки можна вважати той факт, що у сфері лексики чітко визначаються всі ті види відношень і зв’язків, які є основними для мовної системи в цілому, а саме: 1) відношення “засоби-функції” (оди­ниці нижчого рівня виступають засобом оформлення одиниць вищо­го рівня, а в одиницях вищого рівня будь-яка одиниця реалізує свої функції, виступаючи як складова частина); 2) відношення маніфестації (зв’язують форму слова – лексему з його значенням – семемою); 3) парадигматичні відношення, в основі яких лежить формальна чи семантична схожість слів і які виявляються у наяв­ності у межах словникового складу різноманітних груп слів; 4) синтагматичні відношення, які проявляються у закономірності сполучуваності слів у лінійному ряду; 5) відношення репрезен­тації (варіантності), якими віртуальні, системні слова пов'я­зуються з їх актуальними реалізаціями у складі речень.

 

У чому відмінність між омонімією і багатозначністю?

Багатозначністю або полісемією називають наявність у слова кількох значень. У такому випадку одне лексичне значення виступає як основне, вихідне, а інші - як вторинні, похідні. Багатозначність є наслідок перенесення найменування з одного предмета на інший. Такі переноси найменувань відбуваються:  На основі подібності за формою, кольором, внутрішнім властивостям і якостям і т.д.: рукав сукні - рукав річки, міцний канат - міцна дружба і т.п.  За суміжності тимчасової, просторової, логічної і т.д.: світлий клас - здібний клас, ліричний тенор - відомий тенор і т.п.  По функції: гусяче перо - перо авторучки, крило птаха - крило літака і т.п.  За зближенню емоційного характеру: глибока прірва - прірва справ і т.п. 

Від багатозначних слів, тобто слів, які в різних контекстах мають різні значення, прийнято відмежовувати слова-омоніми.  Омоніми - це слова, що збігаються за звучанням, однакові за своєю формою, але значення яких ніяк не пов'язані один з одним, тобто не містять жодних спільних елементів сенсу, ніяких спільних семантичних ознак. Омоніми - це окремі самостійні слова, слова-двійники. Наприклад, метр - 100 сантиметрів, метр - віршований розмір і метр - наставник. Також слід суворо відмежовувати омоніми від Омоформи, омофонів, омографів і паронімів. Омоніми збігаються між собою як у звучанні, так і на письмі в усіх (або в ряді) їм притаманних граматичних формах. Омоніми, отже, є слова одного граматичного класу.  Якщо такі слова збігаються у всіх граматичних формах, то це повні омоніми (змусити - примусити що-небудь зробити і змусити - загородити, кулак - кисть руки зі стиснутими пальцями і кулак - багатий селянин-власник). Якщо такі слова збігаються лише в ряді граматичних форм, то це неповні омоніми (цибуля - городня рослина і цибулю - зброя для метання стріл; у першого слова множини немає). 

Між багатозначністю слова і О. існують перехідні випадки, кваліфікація яких утруднена, що заставляє деяких лінгвістів обмежувати поняття омонімії лише першим з вказаних типів і переносити поняття О. в область історії мови. Деякі лінгвісти вважають всі окремі значення багатозначних слів омонімами. Розмежування омонімії і багатозначності важливе перш за все для лексикографічної практики.