1. Система трудового виховання. Професійна орієнтація учнів: мета, завдання, компоненти.

Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К. Ушинський головне завдання виховання.

Трудове виховання покликане забезпечити вирішення таких завдань:

— психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);

— практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

— підготовка до свідомого вибору професії.

Важливим аспектом психологічної підготовки підростаючого покоління до праці на сучасному етапі є формування в нього самовідповідальності, розуміння необхідності самому піклуватися про себе. Це сприяє розвитку в характері людини відповідальності, підприємливості, ініціативності, творчого підходу до справи. Коли ці риси, на думку О. Вишневського, «стають характерними для більшості людей, то суспільство має шанс досягнути господарського успіху і добробуту».

Система трудового виховання охоплює навчальну працю, трудове навчання, продуктивну працю, суспільно корисну працю, побутове обслуговування. Усі ці види трудової діяльності взаємопов'язані, але кожен з них відіграє особливу роль у формуванні майбутнього трудівника.

Важливе місце в трудовому вихованні займає навчальна праця учнів. К. Ушинський вважав, що навчання є найскладнішим і найважчим видом праці. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: усвідомлення поставленої мети, осмислення конкретним індивідом власної ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль.

Головна складова системи трудового виховання — трудове навчання, що триває від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначає навчальна програма з трудового навчання для кожного класу. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобувають знання, опановують уміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове навчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної виробничої бази.

Складовою системи трудового навчання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутове обслуговування.

Продуктивна праця спрямована на створення матеріальних благ. Виховні можливості продуктивної праці виявляються в таких аспектах:

— працюючи поруч із дорослими, учень прилучається до життя суспільства, набуває життєвого досвіду, досвіду спілкування у виробничій сфері, навчається ефективних прийомів виробничої діяльності;

— виготовляючи продукцію власними руками, школяр відчуває, що він на щось здатний, у нього з'являється впевненість у собі, а добре зроблена річ приносить естетичне задоволення;

— плата за роботу переконує учня в значущості його праці, самостійно зароблені гроші вчать ощадливості, раціональної організації власного життя, сприяють формуванню вміння співвідносити задоволення потреб із реальними можливостями;

— продуктивна праця вдосконалює трудові вміння і навички, привчає до трудових зусиль, розвиває суспільну активність, волю й такі важливі риси характеру, як дисциплінованість, відповідальність, ініціативність, точність і старанність.

Професійна орієнтація — система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні і психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Профорієнтація покликана вирішувати такі завдання: — ознайомлювати учнів з різними видами професій та вимогами до їх носіїв;— виховувати в молоді спрямованість на самопізнання і власну активність як основу професійного самовизначення;

— формувати вміння зіставляти свої здібності з вимогами, необхідними для набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією;

— розвивати професійно значущі якості особистості.

Профорієнтаційна робота складається з таких компонентів, як професійне інформування, професійна діагностика, професійне консультування, професійний відбір, професійна адаптація.

Професійне інформування — система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями; зі змістом трудової діяльності в кожній із них; із вимогами, які ці професії висувають до людини, а також із тим, де ними можна оволодіти. Завдяки професійному інформуванню учні займають активну профорієнтаційну позицію, що відповідає суб'єктивним та об'єктивним умовам вільного, свідомого професійного самовизначення особистості.

Професійна діагностика — система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійне консультування — надання особистості на основі її вивчення науково обґрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення. Воно передбачає також навчання учнів прийомам оцінювання власних якостей, щоб установити свою фахову відповідність. Педагоги консультують і батьків учнів, щоб вони змогли надати дітям допомогу в обранні майбутньої професії.

Професійний відбір — система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у визначенні й виборі конкретної професії на основі виявлення й оцінки його загальних і спеціальних здібностей, інтересів, потреб і об'єктивних умов професійної підготовки й працевлаштування. Професійний відбір також здійснюють навчальні заклади, до яких вступають випускники, або установи, які приймають їх на роботу.

Професійна адаптація — процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності. Здійснюється тоді, коли люди на уже обрала професію і перебуває на стадії оволодіння нею.

Під час орієнтації учнів на конкретний фах слід запобігати таким можливим помилкам:

— поділу професій на «престижні» й «непрестижні»;

— ототожненню навчального предмета з професією;

— перенесенню ставлення до людини — представника професії — на саму професію;

— невдалому вибору професії під чиїмось впливом;

— застарілим уявленням про характер праці у сфері матеріального виробництва.

У професійному орієнтуванні використовують різноманітні форми: екскурсії на виробництво, зустрічі з фахівцями, вечори — диспути, конференції, факультативи. Важливо при цьому знати і враховувати як індивідуальні нахили, здібності учнів, так і потреби суспільства.

Успішність професійного самовизначення старшокласників значною мірою залежить від сформованості в них ціннісних орієнтацій, ідеалів у певній професійній галузі. Згідно з методикою визначення професійних ідеалів, яка ґрунтується на принципах пізнавальної і творчої самореалізації особистості, кожен учень протягом року обирає власний ідеал творчої самореалізації, готує міні — урок для однокласників. Під час проведення уроку він повинен:

1. Визначити, про яку сферу професійної діяльності йтиметься.

2. Пояснити зв'язок своїх інтересів з ідеалом професіонала: чому обрана саме ця особистість, чим вона здається привабливою, близькою.

3. Стисло розповісти про найцікавіші події із життя обраного професіонала.

4. Акцентувати увагу на тому, як ця творча особистість прийшла до свого винаходу, написання твору, досягла успіху у своїй діяльності тощо.

5. Продемонструвати найбільш вражаючий фрагмент твору або винаходу (поставити музичний запис, накреслити на дошці схему пристрою, продемонструвати репродукцію картини тощо).

6. Дати творче завдання для всіх учнів класу (провести гру, відгадати загадку, таємницю, кросворд тощо).

7. Відповісти на поставлені учнями запитання.

8. Отримати оцінку. Оцінка за підготовлений та проведений урок виставляється учнями і вчителем спільно. Вона має враховувати відповідність обраної учнем особистості професійній орієнтації, рівень підготовленості матеріалу, вміння донести матеріал до слухачів, цікавість творчих завдань, запитань тощо.