3. За тривалістю збереження інформації; 1) Миттєва або іконічна пам'ять

Дана пам'ять утримує матеріал, який був щойно отриманий органами чуття, без како-небудь переробки інформації. Загальна тривалість даної пам'яті - від 0,1 до 0,5 с.

Часто в цьому випадку людина запам'ятовує інформацію без свідомих зусиль, навіть проти своєї волі. Це пам'ять-образ. Дана пам'ять виявляється у дітей ще в дошкільному віці, але з роками її значення для людини зростає. [24]  2) Короткочасна пам'ять

зберігання інформації протягом короткого проміжку часу: в середньому близько 20 с. Цей вид запам'ятовування може відбуватися після одноразового або дуже короткого сприйняття. Ця пам'ять також працює без свідомого зусилля для запам'ятовування, але з установкою на майбутнє відтворення. У пам'яті зберігаються найістотніші елементи сприйнятого образу. Короткочасна пам'ять "включається" коли діє, так зване, актуальне свідомість людини (тобто те, що усвідомлюється людиною і якось співвідноситься з його актуальними інтересами і потребами)  - Інформація вводиться в короткочасну пам'ять за допомогою звернення уваги на неї. НАПРИКЛАД: людина сотні разів бачив свої наручні годинники, може не відповісти на питання якою цифрою, римської чи арабської, зображена на годиннику цифра 6. Він ніколи цілеспрямовано не звертав увагу на цей факт, і таким чином інформація не відклалася в короткочасної пам'яті.  - Обсяг короткочасної пам'яті дуже індивідуальний, і існують розроблені формули і методи для її вимірювання. У зв'язку з цим необхідно сказати про таку її особливості як властивість заміщення. Коли індивідуальний обсяг пам'яті переповнюється, нова інформація частково замінює що зберігається там, а стара інформація часто безповоротно зникає. Хорошим прикладом можуть бути труднощі при запам'ятовуванні великої кількості прізвищ та імен людей, з якими ми тільки що познайомилися. Людина здатна утримати в короткочасної пам'яті не більше імен ніж дозволяє його обсяг пам'яті.  - Зробивши свідоме зусилля можна утримати її в пам'яті довше, і забезпечити її переведення в оперативну пам'ять. Це лежить в основі запам'ятовування шляхом повторення. [25]

Насправді, дана пам'ять відіграє найважливішу роль. Саме завдяки їй людина переробляє величезний об'єм інформації, відразу відсіюється не потрібна і залишається те, що потенційно корисно. Короткочасна пам'ять організовує мислення людини, оскільки мислення «черпає» інформацію та факти саме з короткочасної і оперативної пам'яті.  3) Оперативна пам'ять - пам'ять рассчінная на збереження інформації протягом певного, заздалегідь заданого строку. Термін зберігання інформації коливається від кількох секунд до декількох днів ..

Засле вирішення поставленого завдання інформація може зникнути з оперативної пам'яті. Гарним прикладом може бути інформація, яку намагається вкласти в себе студент на час іспиту: чітко задані тимчасові рамки і завдання. Після здачі іспиту - знову спостерігається повна "амнезія" з даного питання. Цей вид пам'ять є ніби перехідним, від короткочасної до довготривалої, тому що включає в себе елементи і тієї та іншої пам'яті.  4) Довготривала пам'ять - пам'ять, здатна зберігати інформацію протягом необмеженого терміну.  - Ця пам'ять починає функціонувати не відразу після того, як був завчені матеріал, а через деякий час. Людина повинна переключитися з одного процесу на інший: з запам'ятовування на відтворення. Ці два процеси несумісними та їх механізми повністю різні. [26]  - Цікаво, що чим частіше відтворюється інформація, тим міцніше вона закріплюється в пам'яті. Іншими словами, людина може в будь-який потрібний момент пригадати інформацію за допомогою зусилля волі. Цікаво зауважити, що розумові здібності не завжди є показником якості пам'яті.

Наприклад, у недоумкуватих людей, іноді зустрічається феноменальна довготривала пам'ять. [27]

13

Пам’ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатності засвоювати і використовувати необхідну інформацію. Поглиблене вивчення цього явища здійснюється на різних рівнях: біохімічному, фізіологічному, психологічному і, навіть, соціальному.

Біохімічний аналіз клітинного рівня, на якому дії різних подразників викликають специфічні електрохімічні реакції. Наслідком цих реакцій ми маємо різні угрупування нейронів і насамперед нуклеїнових кислот, ДНК і РНК. Річ у тому, що РНК дуже не постійна, може змінюватися з великою частотою і утримувати неймовірну кількість кодів інформації. Подразнення нейронів змінює зміст РНК в них, тобто залишає більш-менш тривалі біохімічні сліди, що надає нейрону здатності резонувати на повторні дії знайомих подразників і не відповідати на інші впливи.

З позицій фізіологічного аналізу пам’ять пов’язана з утворенням тимчасових нервових зв’язків між нейронами або їх групами. Тобто, на фізіологічному рівні па-м’ять – це безумовний рефлекс, якщо мова йдеться про генетичну пам’ять, або умовний, якщо маємо на увазі прижиттєву пам’ять.

В загальному плані фізіологічний механізм пам’яті  виглядає наступним чином. В фундаменті пам’яті знаходяться асоціації. З фізіологічної точки зору асоціація це тимчасовий нервовий зв’язок, коли збудження одного нейрону або групи нейронів пов’язується з уже сформованим збудженням іншого нейрону (групи нейронів).

Зазначимо, що розрізняють три види асоціацій – асоціації за суміжністю, за схожістю та за контрастом. Асоціації за суміжністю пов'язують два явища, що одночасно існують в часі або в просторі. В фізіології – це одночасне або послідовне збудження різних нейронів. В подальшому, коли буде збуджуватися один нейрон, то з ним або за ним буде збуджуватись і інший. Асоціація за схожістю пов’язує два явища, що мають більш-менш однакові риси. Це означає, що збудження одних нейронів призводить до збудження інших нейронів, які несуть в собі подібну інформацію.                .                                                             Існує гіпотеза, що запам*ятовуючими елементами нейроглії, що складають тіло мозку, заповнюють міжнейронний простір. При інформаційному збудженні пари нейронів, їх синапсичний зв*язок деформує в площині з оточуючих нейроглій голографічний образ інформації (інформаційне поле), їх позовий стан згідно форми сигнала, тобто запам*ятовується увесь образ,а не біт інформації. Деякий час їхня деформація утримується (збереження інформації) до зникнення дії енергії сигнала.  Вони реформуються до початкового стану (процес забування). Епізодична кодова стимуляція підтримує деформацію клітин (довготривала пам*ять). Інтенсивність кодового сигналу визначає час дії клітинної деформації (оперативна, коротка пам*ять). Нейрон, по тій же гіпотезі, є своєрідним комутатором який може здійснити стільки нейронних зв*язків(запам*ятовувань), скільки налічує  дендритів. Стає зрозумілим, чому нейрони головного мозку не діляться, а відмирають разом зі схемою з*єднань, не залишаючи її  новому нейрону. Лінія перетину двох інформаційних площин складає мінімальне пошкодження інформації.

На психологічному рівні найбільш еврістичним є пояснення пам’яті в контексті теорії діяльності особистості. Згідно даному підходу, процеси пам’яті визначаються місцем в діяльності суб’єкта,  що і як він запам’ятовує, зберігає, пригадує та яке значення це має для продуктивної діяльності, а також з тим, як суб’єкт ставиться до матеріалу, який запам’ятовує, з чим його пов’язує у своїй діяльності. Якісні і кількісні характеристики пам’яті людини складаються в процесі діяльності і значною мірою залежать від включення того, що вона запам’ятовує в процесі виконання завдань та його ролі в досягненні мети.

Концепція діяльнісного підходу до вивчення процесів пам’яті дістала розвиток у культурно-історичній теорії походження вищих психічних функцій. Завдяки цій теорії грунтовного пояснення дістали уявлення про пам’ять, яка спирається на свідомо пос-тавлену мету і використання суспільно вироблених  знакових засобів. Визначено також етапи розвитку пам’яті у філогенезі та онтогенезі, з’ясовано особливості довільної і ми-мовільної, безпосередньої та опосередкованої пам’яті, залежності розвитку вищих форм пам’яті  від  соціокультурних чинників та норм. 

15

Вниманием называют направленность и сосредоточенность соз­нания на определенных объектах или определенной деятельности при отвлечении от всего остального. Внимание всегда есть выде­ление чего-то и сосредоточенность на этом. В выделении объекта из массы других проявляется так называемая избирательность внимания: внимание к одному есть одновременно невнимание к другому.

Сущность внимания, как уже говорилось, в направленности и сосредоточенности сознания на одних объектах при отвлечении от других. С физиологической стороны это значит, что в коре головного мозга возбуждаются одни нервные центры и тормозятся другие. Иначе говоря, физио­логическая основа внимания — механизм взаимодействия нервных процессов возбуждения и торможения, протекающих в коре голов­ного мозга. Это взаимодействие происходит как вам уже извест­но, на основе установленного И. П. Павловым закона индукции нервных процессов, согласно которому процессы возбуждения, возникающие в одних участках коры головного мозга, вызывают (индуцируют) тормозные процессы в других участках мозга. Если человек сосредоточил внимание на каком-либо предмете, то это и означает, что данный предмет вызвал возбуждение в соответствующем участке коры полушарий, остальные же участки коры оказались заторможенными, вследствие чего человек ничего не замечает, кроме данного предмета. Так как то один, то другой объект действительности вызывает возбуждение в мозгу человека, то возникает впечатление что возбужденный очаг в коре полу­шарий как бы перемещается по ней, чем и обусловливается пере­ключение внимания с одного предмета на другой. Иногда под влиянием ярко выраженной целеустремленности человека, наличия у него твердых жизненных установок и захватывающих интересов в коре головного мозга возникает сильный оптимальный центр возбуждения, названный доминантой (от латинского слова «доминанс» — господствующий). Этот центр возбуждения доминирует, господствует над всеми другими центра­ми возбуждения не только в том смысле, что он подавляет, тор­мозит их. Доминантный очаг способен усиливаться за счет других, второстепенных центров возбуждения, словно «притягивая» к себе их процесс возбуждения. Доминанта отличается от очага оптимального возбуждения большей силой и, главное, повышен­ной устойчивостью, длительностью, стойкостью. Известно, напри­мер, что композитор Бетховен, изобретатель Эдисон, писатель Бальзак сутками могли обходиться без сна и еды, захваченные процессом творчества. Наличие доминанты можно наблюдать и у некоторых подростков или старших школьников, когда они, безмерно увлеченные каким-нибудь делом (техническим конст­руированием, шахматами и т. д.), длительное время поглощены этим занятием, забывая все остальные и реагируя на различного рода раздражители (например, призывы и требования родителей) еще большим напряжением и активным противодействием (т. е. доминанта усиливается за счет возникающих других очагов воз­буждения).

Свойства внимания —направленность, объем, распределенность, сосредоточенность, интенсивность, устойчивость и переключаемость —связаны со структурой деятельности человека. На первоначальном этапе деятельности, при осуществлении общей ориентации, когда предметы этой обстановки еще равнозначимы, основной особенностью внимания является широта, равномерно распределенная направленность сознания на несколько объектов. На этой стадии деятельности еще нет устойчивости внимания. Но это качество приобретает существенное значение, когда из имеющихся объектов выявляются наиболее значимые для данной деятельности. Психические процессы концентрируются на этих объектах.

В зависимости от значения деятельности психические процессы становятся более интенсивными. Длительность действия вызывает необходимость устойчивости психических процессов.

Объемом внимания называется количество объектов, которое человек может одновременно осознавать с одинаковой степенью ясности.

Если наблюдателю показать одновременно на короткий срок ряд объектов, то окажется, что люди охватывают своим вниманием четыре, пять объектов. Объем внимания зависит от профессиональной деятельности человека, его опыта, психического развития. Объем внимания значительно увеличивается, если объекты сгруппированы, систематизированы.

При допросе следует учитывать, что свидетель, воспринимавший событие в течение незначительного интервала времени (например, быстро убежавшего за укрытие преступника, промчавшийся на большой скорости автомобиль) , не может дать показаний более чем о четырех-пяти особенностях воспринимавшихся объектов.

Объем внимания несколько меньше объема осознавания, ибо наряду с отчетливым отражением объектов в нашем сознании в каждый момент происходит и неотчетливое сознавание многих других объектов (до нескольких десятков).

Распределенность внимания —направленность сознания на выполнение нескольких одновременных действий. Так, следователь, производя обыск, одновременно обследует помещение, поддерживает контакт с обыскиваемым, наблюдает за малейшими изменениями его психического состояния, делает предположение о наиболее вероятных местах хранения искомых объектов. Распределение внимания зависит от опыта, навыков и умений. Начинающий водитель напряженно регулирует движение автомобиля, он с трудом может оторвать взгляд с дороги, чтобы посмотреть на приборы, и ни в коей мере не расположен поддерживать разговор с собеседником. Начинающему велосипедисту очень трудно одновременно двигать педали, сохранять равновесие и следить за особенностями дороги. Приобретая в процессе упражнения соответствующие устойчивые навыки, человек начинает совершать те или иные действия полуавтоматически: они регулируются теми участками мозга, которые не находятся в состоянии оптимального возбуждения. Это и дает возможность совершать несколько действий одновременно, тогда как любое новое действие требует полного сосредоточения сознания.

Концентрация внимания —степень сосредоточенности сознания на одном объекте, интенсивность направленности сознания на этот объект.

Переключаемость внимания —скорость произвольной смены объектов психических процессов. Это качество внимания в значительной мере зависит от индивидуальных особенностей высшей нервной деятельности человека —уравновешенности и подвижности нервных процессов. В зависимости от типа высшей нервной деятельности внимание одних людей более подвижно, других —менее подвижно. Эта индивидуальная особенность внимания должна учитываться при профессиональном отборе. Высокая переключаемость внимания —необходимое качество следователя. Частые переключения внимания представляют значительную психическую трудность, вызывают переутомление центральной нервной системы,

Устойчивость внимания —продолжительность сосредоточенности психических процессов на одном объекте. Она зависит от значимости объекта, от характера действий с ним и от индивидуальных особенностей человека.

16

Аналіза́тори — складні нервові механізми вищих тварин і людини, що здійснюють сприймання й аналіз подразнень з зовнішнього і внутрішнього середовища.

Поняття аналізаторів, запроваджене в фізіологію І. П. Павловим, ширше, ніж термін «органи чуття».

Аналізатор — єдина функціональна система, до якої, крім периферичного чутливого утвору (рецептора), що сприймає певні подразнення, входять нервові волокна, які передають збудження до центральної нервової системи, а також центр в корі головного мозку, в якому збудження перетворюється у відчуття.

Аналізатору властива здатність сприймати й розрізняти різноманітні щодо своєї сили й характеру подразнення.

Діяльність аналізатора людини й тварин нерозривно зв'язана з синтетичною діяльністю їхнього мозку.

ЗОРОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Зоровий аналізатор має виняткове значення в житті людини та у її відносинах з навколишнім світом. Завдяки зору людина розрізняє форму, розміри, колір предмета, відстань, на котрій він знаходиться. Зоровий аналізатор складається з ока, зорового нерва та зорового центру, розташованого в потиличній частині кори головного мозку.

Око є складною оптичною системою. Воно має форму кулі з трьома оболонками. Зовнішня товста білкова оболонка називається склерою, а її передня прозора частина - рогівкою. За склерою розташована друга, судинна оболонка. Передня частина судинної оболонки, котра лежить за рогівкою, називається райдужною, в центрі якої є отвір, що називається зіницею. Райдужна оболонка виконує функцію діафрагми.

За райдужною оболонкою, навпроти зіниці, розташований кришталик, котрий можна порівняти з двоопуклою оптичною лінзою. За кришталиком, заповнюючи всю порожнину ока, розташоване скловидне тіло.

Промені світла, проникаючи в око, проходять через рогівку, кришталик та внутрішню оболонку ока - сітківку. Вона вистилає задню половину ока. В ній знаходяться світлочутливі рецептори - палички та колбочки. Палички є апаратом ахроматичного зору, а колбочки - хроматичного. Від кожної колбочки та від декількох паличок відходить одне нервове зорове волокно, котре в складі зорового нерва досягає зорового центру головного мозку.

Світло, котре проникло в око, впливає на фотохімічну речовину елементів сітківки і розкладає її. Продукти розкладу подразнюють нервові закінчення, які містяться в паличках та колбочках. Імпульси, які при цьому виникають, надходять по волокнах зорового нерва в нервові клітини зорового центру, і ми можемо бачити колір, форму та величину предметів.

Для того, щоб бачити предмети, необхідно чітко розрізняти їх контури. Така здатність ока називається гостротою зору. Гострота зору вимірюється мінімальним кутом (від 0,5 до 10°), при котрому дві точки ще сприймаються окремо на відстані 5 м.

Узгоджений рух очей здійснюється за допомогою трьох пар м'язів, котрі повертають очне яблуко, внаслідок чого осі обох очей завжди скеровані на одну точку фіксації. Око розрізняє сім основних кольорів та близько сотні їх відтінків.

Зоровий аналізатор характеризується спектральною чутливістю, котра проявляється через відносну видність монохроматичного випромінювання. Найбільша видність вдень відповідає жовтому кольору, а вночі або в сутінках - зелено-блакитному. Гама переходів від білого кольору до чорного утворює ахроматичний ряд.

Відчуття, викликане світловим сигналом, зберігається протягом певного часу після зникнення сигналу. Інерція зору складає 0,1-0,3 с.

При дії переривчастого подразнювача виникає відчуття блимань, котрі, при певній частоті зливаються, в рівне неблимаюче світло. У випадку, коли блимання світла використовуються в якості сигналу, то оптимальна частота у цьому випадку - 3-10 Гц. Інерційність зору зумовлює стробоскопічний ефект. Він виникає тоді, коли час, який розділяє дискретні фази спостереження, менший, ніж час гасіння зорового образу. В цьому випадку спостереження суб'єктивно відчувається як неперервне. Може виникнути ілюзія руху при переривчастому спостереженні окремих об'єктів або ілюзія нерухомості, чи сповільненості руху, коли рухомий об'єкт періодично опиняється в попередньому положенні.

Сприйняття об'єктів у двовимірному та тривимірному просторах характеризується полем зору та глибинним зором.

Бінокулярне поле зору охоплює в горизонтальному напрямку 120-160°, вертикально вгору - 55-60°, вниз - 65-72°. При сприйнятті кольору розміри поля зору звужуються. Зона оптимальної видимості має такі параметри: вгору - 25°, вниз - 35°, вправо та вліво - по 32°. Глибинний зір має велике значення при сприйнятті простору. Встановлено, що похибка оцінки абсолютної віддаленості на відстані до 30 м складає в середньому 12% загальної відстані.

СЛУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Слух - здатність організму сприймати та розрізняти звукові коливання за допомогою слухового аналізатора. Людське вухо здатне сприймати звуки з частотами від 16 до 20 000 Гц.

Сприймальною частиною звукового аналізатора є вухо. Воно поділяється на три відділи: зовнішнє, середнє і внутрішнє.

Звукові хвилі з навколишнього середовища надходять до зовнішнього слухового проходу і надають коливного руху барабанній перетинці, далі через ланку слухових кісточок передаються в порожнину равлика внутрішнього вуха. Коливання волокон равлика передаються, розташованим в них, клітинам кортієвого органа. Внаслідок цього виникає нервовий імпульс, котрий передається до відповідного відділу кори великих півкуль головного мозку, де виникає відповідна слухова уява.

НЮХОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Нюх - це здатність сприймати запахи. Ця здатність здійснюється через нюховий аналізатор. Рецептором нюхового аналізатора є нервові клітини, розташовані в слизовій оболонці верхнього та частково середнього носових ходів.

Абсолютний поріг нюхових відчуттів у людини вимірюється частками міліграма речовини на літр повітря.

Приємні запахи сприяють покращенню самопочуття людини, а неприємні можуть пригнічувати, викликаючи негативні реакції. Вони здатні змінювати температуру шкіри, викликати відразу до їжі, підвищувати чутливість нервової системи, викликати пригніченість, дратівливість. Виявлено, що запах бензолу покращує слух, запах толуолу підвищує гостроту зору в сутінках, запах камфори підвищує чутливість очей до зеленого кольору і знижує до червоного.

СМАКОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Смак - відчуття, котре виникає під впливом певних хімічних речовин, розчинних у воді, на смакові рецептори, розташовані на різних ділянках язика. У фізіології та психології поширена чотирикомпонентна теорія смаку, згідно з котрою існує чотири елементарні смакові відчуття: солодкого, гіркого, кислого, солоного. Всі інші смакові відчуття є їх комбінацією. Різні ділянки язика мають різну чутливість до смакових відчуттів. Кінчик язика найбільш чутливий до солодкого, краї язика - до кислого га солоного. Корінь язика найбільш чутливий до гіркого. Сприйняття смакових речовин викликається хімічними реакціями в місці контакту речовини та смакового рецептора. Встановлено, що кожний рецептор містить високочутливі білкові речовини, котрі розпадаються під впливом певних смакових речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в центральну нервову систему провідними шляхами.

Абсолютний поріг смакового аналізатора, виражений величинами концентрації розчину, в 10 000 разів вищий, ніж нюхового.

ДОТИК

Дотик - складне відчуття, яке виникає при подразненні рецепторів шкіри, зовнішніх поверхонь слизових оболонок та м'язево-суглобового апарату. Зовнішні механічні, температурні, хімічні та інші подразники сприймаються перш за все шкірним аналізатором.

Шкірний аналізатор складається з тактильних, температурних, больових та рухових відчуттів.

Основна роль у відчуттях належить тактильним відчуттям - дотику та тиску.

Абсолютний поріг тактильної чутливості характеризується мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, який викликає ледь помітне відчуття дотику.

Поріг розрізнення складає приблизно 0,07 початкової величини тиску. Особливістю тактильного аналізатора є швидка адаптація. Зниження відчуття дотику або тиску залежить від сили подразника і для різних частин тіла знаходиться в межах від 2 до 20 с.

Температурна чутливість притаманна організмам, котрі мають постійну температуру тіла, яка забезпечується терморегуляцією.

Середня температура ділянок шкіри, які не вкриті одягом, - 30-32 °С.

В шкірі людини є два види рецепторів, один з яких реагує на холод, а другий - на тепло. Латентний період температурного відчуття складає приблизно 250 мс. Просторовий поріг температурної чутливості при контактному впливі складає 1 мм2, при променистому - 700 мм2.

Абсолютний поріг температурної чутливості, який визначається за мінімальною зміною температури ділянок шкіри відносно власної температури даної ділянки тіла для теплових рецепторів - 0,2 °С, для холодових - 0,4 °С.

Больова чутливість. Відчуття болю виникає внаслідок подразнення чутливих нервових закінчень, розташованих в органах та тканинах тіла. Характер больових відчуттів залежить від особливостей органа, котрий зазнав больового впливу та сили цього впливу.

Різні захворювання характеризуються болем, котрий вказує "а наявність та локалізацію захворювання. Такий біль називається симптоматичним.

За місцем виникнення розрізняють два види симптоматичного болю:

- вісцеральний біль виникає при ураженні патологічним процесом внутрішніх органів. Цей біль характеризується широкою ірадіацією, коли при ураженні внутрішнього органа біль відчувається в іншій частині тіла;

- соматичний біль виникає при патологічних процесах в шкірі, кістках, м'язах. Цей вид болю точно локалізований.

Виявлено протиріччя між тактильними та больовими рецепторами. З'ясовано, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, котрі найбільше містять тактильних рецепторів, і навпаки. Виявлене протиріччя зумовлене різними функціями рецепторів. Больові відчуття викликають оборотні рефлекси, зокрема, рефлекс віддалення від подразника.

Тактильна чутливість пов'язана з орієнтувальними рефлексами, і це викликає рефлекс зближення з подразником.

Біль є сигналом небезпеки, він спонукає організм до боротьби за самозбереження.

Поріг больової чутливості шкіри живота - 20 г/мм2, кінчиків пальців - 300 г/мм2. Латентний період - близько 370 мс.

РУХОВИЙ АНАЛІЗАТОР

Рухові реакції, пов'язані з м'язовими скороченнями, є однією з найбільш поширених видів рефлекторних реакцій організму, котрі забезпечують орієнтацію та переміщення тіла в просторі.

Всі рухові реакції за характером м'язових скорочень поділяються на дві категорії: реакції, котрі забезпечують тонус м'язових волокон - тривалі тонічні скорочення; реакції, які забезпечують локальні рухи.

Сила скорочення м'язів людини лежить в широких межах. Наприклад, номінальна сила кисті - 450-650 Н. Після відповідного тренування вона може бути доведена до 900 Н.

Діапазон швидкостей, котрі розвиваються руками людини, які рухаються, знаходиться в межах 0,01-8 000 см/с. Найчастіше використовуються швидкості 5-800 см/с. Швидкість рухів руками залежить від напрямку руху. Вертикальні рухи руками здійснюються швидше, ніж горизонтальні, рухи до себе здійснюються швидше, ніж від себе.

СПІЛЬНІ ВЛАСТИВОСТІ АНАЛІЗАТОРІВ

Аналізатори мають ряд властивостей:

- висока чутливість до адекватних подразників. Мірою кількісної оцінки чутливості є порогова інтенсивність подразника,, дія якого викликає відчуття;

- диференціальна (розрізняльна) чутливість. Аналізатори мають здатність виявляти відмінності за інтенсивністю подразника. Існує диференціальний поріг (найменша величина, на котру необхідно змінити силу подразника, щоб викликати мінімальну зміну відчуття).

Фізіолог Е. Вебер та фізик Г. Фехнер (Німеччина, середина минулого століття) встановили, що інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника, тобто існує кількісний взаємозв'язок між інтенсивністю відчуття та інтенсивністю подразника;

- аналізатори пристосовують рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника (адаптація). Завдяки адаптації при високих інтенсивностях подразників чутливість знижується, а при низьких підвищується;

- здатність аналізаторів тренуватися, що знаходить прояв і у підвищенні чутливості та в прискоренні адаптації;

- здатність певний час зберігати відчуття після припинення і дії подразника.

17