- •Відчуття як найпростіший психічний процес. Значення відчуттів в житті людини і тварини.
- •Фізіологічні основи відчуттів. Поняття про аналізатор.
- •Класифікація та види відчуттів.
- •5.4. Види відчуттів
- •Основні властивості та закономірності відчуттів.
- •Пороги чутливості
- •Вдосконалення відчуттів в результаті вправ. Компенсаційні можливості в сфері відчуттів.
- •Розвиток відчуттів у дітей та сенсорне виховання.
- •Поняття про сприймання. Відмінність сприймання і відчуття.
- •Фізіологічні основи процесу сприйняття.
- •Властивості сприймання. Апперцепція.
- •Класифікація та види сприймання.
- •Сприймання простору
- •Сприймання часу, простору, руху.
- •Ілюзії, їх види і причини.
- •1.Ілюзії, пов'язані з особливостями будови ока
- •Сприймання і спостереження. Умови ефективності спостереження. Спостережливість.
- •Індивідуальні особливості сприймання.
- •Розвиток сприймання в онтогенезі.
- •Поняття про увагу. Роль та значення уваги в житті і діяльності людини.
- •Природа уваги в теоріях і концепціях, дискусійність питання у психологічній науці.
- •Фізіологічні механізми уваги. І.П. Павлов та а.А.Ухтомський про мозкові механізми уваги.
- •Класифікація та види уваги, їхня характеристика.
- •Увага та уважність як властивості особистості. Розвиток уваги у дітей.
- •Поняття про пам’ять , її значення в життєдіяльності людини.
- •Природа пам’яті: психологічні, фізіологічні, хімічні теорії пам’яті.
- •Класифікація і види пам’яті.
- •Процеси і закономірності пам’яті.
- •Запам’ятовування, його види.
- •Умови ефективності довільного і мимовільного запам’ятовування.
- •Заучування та прийоми його організації.
- •Поняття про мнемічні дії. Мнемотехніка і мнемотехнічні прийоми.
- •Відтворення, його види.
- •Збереження і забування. Ремінісценція. Ретроактивне і проактивне гальмування. Забування та його причини
- •Уявлення пам’яті, їх характерні особливості.
- •Забування, його причини і боротьба з ним. Закон забування г. Еббінгауза.
- •Індивідуальні особливості і типи пам’яті.
- •Розвиток пам’яті в онтогенезі. Виховання пам’яті.
- •Вікові та індивідуальні особливості пам’яті людей та їх врахування в діяльності.
- •Мислення як вищий психічний пізнавальний процес. Мислення і чуттєве пізнання.
- •Розумові дії та операції мислення
- •Зв’язок мислення з мовою і мовленням.
- •Теорії мислення, його фізіологічна основа.
- •Мислення як процес і як діяльність.
- •Класифікація та види мислення.
- •Розвиток мислення в онтогенезі.
- •Історичний розвиток мислення людини.
- •Основні форми мислення: поняття, судження, умовиводи.
- •Розумові дії та операції: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, конкретизація, класифікація, систематизація.
- •Формування розумових дій (п.Я.Гальперін)
- •Мислення і процес розв’язування задач. Проблемна ситуація і задача.
- •Поняття про інтелект людини.
- •Творче мислення і креативність.
- •Мислення людини і тварини.
- •Індивідуальні особливості мислення людини.
- •Уява як процес випереджаючого відображення людиною дійсності.
- •Соціальна природа уяви. Функції уяви.
- •1) Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
- •2) Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттями та емоціями.
- •4) Уява - складова творчості.
- •5) Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини.
- •Фізіологічні основи уяви. Аналітико-синтетичний характер процесу уяви.
- •Уява та органічні процеси.
- •Класифікація та види уяви.
- •Мрія як особливий вид уяви. Мрії і практична діяльність
- •Розвиток видів уяви в онтогенезі.
- •Процес створення образів уяви.
- •Індивідуальні особливості уяви.
- •Уява і особистість.
- •Роль уяви в різних видах діяльності особистості (науковій, технічні, художній).
- •Поняття про творчість. Уява і творчість.
- •Творчість як розв’язування творчих задач. Творче натхнення.
- •Психологічні проблеми навчання творчості. Творчий тренінг.
Вікові та індивідуальні особливості пам’яті людей та їх врахування в діяльності.
У розвитку людини виявляється загальне й особливе. Загальне властиве всім людям певного віку; особливе вирізняє окрему людину. Особливе в людині називають індивідуальним, а особистість з яскраво вираженим особливим - індивідуальністю.
Індивідуальність характеризується сукупністю інтелектуальних, вольових, моральних, соціальних та інших рис людини, які постійно вирізняють одну людину від інших людей. Природою щедро обдарований людський рід: на Землі не було, не має і не буде двох однакових людей. Кожна людина – єдина і неповторна в своїй індивідуальності.
Індивідуальність виражається в індивідуальних особливостях. Виникнення індивідуальних особливостей пов'язано з тим, що кожна людина проходить свій особливий шлях розвитку, набуваючи на ньому найрізноманітніших типологічних особливостей вищої нервової діяльності. Останні впливають на своєрідність утворюваних якостей. До індивідуальних особливостей належать своєрідність відчуттів, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, особливості інтересів, нахилів, здібностей, темпераменту, характеру особистості. Індивідуальні особливості впливають на розвиток особистості; вони в значній мірі обумовлюють формування всіх якостей.
Чи повинні враховуватися у вихованні й навчанні індивідуальні особливості? Здавалося б, відповідь на це питання повинна бути однозначно позитивна. Але це не зовсім так. Серед спеціалістів є серйозні розходження. Перша точка зору - масова школа не може й не повинна враховувати індивідуальність, пристосовуватися до кожного окремого учня. Всі діти повинні отримувати однакові "порції" учительської турботи. Ніяких відмінностей не повинно бути у вихованні щирих і лінивих, обдарованих і нездатних, старанних, допитливих і тих, хто нічим на світі не цікавиться. Людина, яка закінчила той чи інший тип навчального закладу, характеризується загальним, однаковим для всіх стандартом навчальної підготовки і вихованості, визначеним у даному навчальному закладі.
Дуже переконливо цю думку висловив Гегель: "Своеобразие людей не следует ценить слишком высоко. Напротив, мнение, что наставник должен тщательно изучать индивидуальность каждого ученика, сообразовываться с нею и развивать ее, является совершенно пустым и ни на чем не основанным. Для этого у него нет и времени. Своеобразность детей терпима в семейном кругу, но в школе начинается жизнь по установленному порядку, по общим для всех правилам. Тут приходится заботиться о том, чтобы дети отвыкали от своей оригинальности, чтобы они умели и хотели исполнять общие правила и усваивали себе результаты общего образования. Только это преобразование души составляет воспитание". (Гегель. Соч. М., 1946. - Т. VII. - С. 82).
Вітчизняна педагогіка дотримується Інших позицій: виховання повинно максимально враховувати індивідуальність. Індивідуальний підхід, як важливий принцип педагогіки, полягає в управлінні розвитком людини, що ґрунтується на глибокому знанні рис особистості й умов життя. Педагогіка індивідуального підходу має на увазі не пристосування завдань і основного змісту навчання й виховання до окремого школяра, а пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей для того, щоб забезпечити визначений рівень розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найбільш сприятливі можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, нахилів і обдарувань кожного учня. Індивідуального підходу особливо потребують "важкі" вихованці, малоздібні школярі, а також діти з яскраво вираженою затримкою у розвитку.