2. Психологічні особливості прогнозування і психопрофілактики міжособистісних конфліктів.

В усіх сферах, де можуть виникати конфлікти, робота спрямовується в основному на пошук таких механізмів, які давали б можливість зробити конфлікти легітимними і водночас сприяли б виробленню механізму стримування та противаг. Однак останнім часом в усьому світі зростає напруженість, пов'язана з етнічними, расовими, релігійними, тендерними відмінностями, на виникнення конфліктів впливає соціально-економічний статус, культура, мова та низка інших чинників. А тому актуальною є проблема насамперед прогнозування та попередження конфліктів.

Прогнозування конфліктів — це обґрунтоване припущення щодо можливості їх виникнення й розвитку. Воно ґрунтується на дослідженнях конфліктів і на практичній діяльності з діагностики соціальних суперечностей, які назрівають . Як свідчить практика, багато зовнішніх стимулів виникнення конфліктів можна передбачати й ліквідовувати. Ці стимули пов’язано з циклічністю життєдіяльності виробничої системи, її природним розвитком і реформуванням (скорочення штатів, зміною розв’язуваних завдань тощо). Аналізуючи стимули, можна прогнозувати ймовірність виникнення конфлікту, а отже, розробляти шляхи запобігання його виникненню. Конфліктологами розроблені способи запобігання, профілактики конфліктів і методи їх «безболісного» розв’язання. В ідеалі вважається, що особа повинна не усувати конфлікт, а управляти ним й ефективно його використовувати. І перший крок у керуванні конфліктом полягає в розумінні його джерел. Після визначення причин виникнення конфлікту потрыбно мінімізувати кількість його учасників. Установлено, що, чим менше осіб бере участь у конфлікл, тим менше зусиль буде потрібно для його розв’язання.

Поводження людини в умовах конфлікту має два незалежних виміри:

1) напористість, наполегливість — характеризує поводження особистості, спрямоване на реалізацію власних інтересів, досягнення власних, часто меркантильних цілей; 2) кооперативність — характеризує поводження, спрямоване на врахування інтересів інших осіб (особи) для того, щоб піти назустріч задоволенню її потреб.

Поєднання цих параметрів при різному ступені їхньої виразності визначає п’ять основних способів розв’язання міжособистісних конфліктів.

1. Запобігання, відхилення (слабка напористість поєднуєтеся з низькою кооперативністю). При виборі цієї стратегії дії спрямовані на те, щоб вийти із ситуації не поступаючись, але й не наполягаючи на своєму, утримуючись від вступу в суперечки й дискусії, від висловлень своєї позиції, переводячи розмову у відповідь на пред’явлені вимоги або обвинувачення в інше русло, на іншу тему. Така стратегія передбачає також тенденцію не брати на себе відповідальність за рішення проблем, не бачити спірних питань, не надавати значення розбіжностям, заперечувати наявність конфлікту, вважати його марним. Важливо не потрапляти в ситуації, які провокують конфлікт.

2. Примус (протиборство) — висока напористість поєднується з низькою кооперативністю. При даній стратегії дії спрямовані на те, щоб наполягти на своєму шляхом відкритої боротьби за свої інтереси, застосування влади, примусу. Протиборство припускає сприйняття ситуації як перемоги або поразки, заняття твердої позиції й прояв непримиренного антагонізму у випадку опору партнера. Змусити прийняти свою точку зору за всяку ціну. 3. Згладжування (поступливість) — слабка напористість поєднується з високою кооперативністю. Дії, які вживають при такій стратегії, спрямовані на збереження або відновлення добрих відносин, на забезпечення задоволення іншого шляхом згладжування розбіжностей, бажанням заради цього поступитися, нехтуючи своїми інтересами. Ця стратегія передбачає прагнення підтримувати іншого, не зачіпати його почуттів, ураховувати його аргументи. 4. Компроміс, співробітництво (висока напористість поєднується з високою кооперативністю). Тут дії спрямовані на пошук рішення, що повністю задовольняє як свої інтереси, так і побажання іншого в ході відкритого й відвертого обміну думками про проблему. Дії спрямовані на те, щоб урегулювати розбіжності, уступаючи в чомусь в обмін на поступки іншої сторони, на пошук і вироблення в ході переговорів рішень, що влаштовують обидві сторони, при яких ніхто особливо не втрачає, але й не виграє. 5. Розв’язання проблеми. Передбачає визнання розходження в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту й знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується даним стилем, не намагається домогтися своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант розв’язання конфліктної ситуації.

Висновок

Глибокі і складні процеси в сучасному українському суспільстві, соціальна криза, політичні і духовні зміни, соціальні конфлікти – відбуваються в суспільстві перехідного стану. Сучасна криза українського суспільства є однією з самих глибоких і тривалих в нашій історії. Конфліктами охоплені всі сфери життя суспільства. Розуміння їх природи, причин виникнення і розвитку, допоможе виробити правила поведінки і шляхи врегулювання, для уникнення конфліктних ситуації, з якими ми стикаємось майже щоденно.

Тестові завдання

10. Аналіз узгодженості між системою атитюдів індивіда і його знаннями про поведінку значущих інших здійснено :

А. Ф. Хайдером

Б. Т.Шибутані

В. А. Басе

11. Конфліктологія:

А. Галузь наукового знання про природу,причини, види і динаміку конфліктів, методи їх попередження і способи їх вирішення.

Б. Те, через що виникає конфлікт, об’єктивно існуюча або сприймала як така проблема, суперечність, заради розв’язання якої сторони і вступають у конфлікт.

В. Конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Це матеріальна (ресурс), духовна (ідея, норма, принцип і так далі) або соціальна (влада) цінність, до володіння або користування якою прагнуть обидва опоненти. Умовою конфлікту є домагання однією із сторін на неподільність об’єкта,володіння ним.

12. Предмет конфлікту :

А. Галузь наукового знання про природу,причини, види і динаміку конфліктів, методи їх попередження і способи їх вирішення.

Б. Те, через що виникає конфлікт, об’єктивно існуюча або сприймала як така проблема, суперечність, заради розв’язання якої сторони і вступають у конфлікт.

В. Конкретна причина, мотивація, рушійна сила конфлікту. Це матеріальна (ресурс), духовна (ідея, норма, принцип і так далі) або соціальна (влада) цінність, до володіння або користування якою прагнуть обидва опоненти. Умовою конфлікту є домагання однією із сторін на неподільність об’єкта,володіння ним.

Список використаної літератури:

1.Андрушків Б. М., Кузьмін О. Е. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1995.

2.Богданов О.Н.,Зазикин В. Г. Психологія особистості конфлікті: Навчальний посібник. 2-ге вид.Спб.: Пітер, 2006.

3.http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%84%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%82

4.http://buklib.net/books/22585/

5.Ємельяненко Л.М. Конфліктологія (2003)