5. Сучасна сім’я та її перспективи

Не піддається сумніву той факт, що і сучасна сім’я, і суспільство в цілому, переживають сьогодні глибокі кризові явища. Політичні, соціально-економічні та культурні зміни в суспільстві, що відбулися в ХХ ст., істотно вплинули на процес функціонування сім’ї та призвели до її трансформації.

Важливо розібратися, що ж відбувається з сім’єю сьогодні? Яке її майбутнє? Російсько-американський соціолог П.Сорокін обґрунтовував незворотність історичної тенденції розпаду сім’ї як цілісного мікросоціального організму. Протягом останніх десятиліть, на його думку, стають все більш слабким і союз чоловіка і дружини, і союз батьків і дітей, тобто дві основи сім’ї як соціального інституту.

Ознаки послаблення сімейних зв'язків він вбачав у наступних фактах: 1) збільшення розлучень у процентному співвідношенні; 2) зменшення кількості шлюбів; 3) зростання «позашлюбних» союзів чоловіка і жінки, 4) легалізація проституції, 5) низький рівень дітородної активності; 6) зростає ділова активність жінки, що призводить до звільнення її з-під опіки чоловіка; 7) знищення релігійної основи шлюбу; 8) слабка охорона подружньої вірності та самого шлюбу державою. Але серед зазначених факторів, найголовнішим він вважав зростаючу бездітність сім’ї: «В моду входять бездітні шлюби, мати дітей вважається тепер незручним та непрактичним за цілим рядом обставин: в цих випадках говорять і про труднощі життя, і про матеріальні та економічні негаразди, і про те, що діти – це розкіш, яка коштує досить дорого, і про проблеми, які пов’язані з їхнім вихованням, навчанням, і про те, що вони зв'язують руки, заважають роботі або виїздам на бали, псують погруддя матері та її красу, передчасно її старять, змушують батька надриватися в зайвій роботі тощо»¹. Бездітність, на його погляд, дозволяє родині безболісно розсипатися.

Разом з тим наявність дітей, як підкреслює П.Сорокін, лише в деяких випадках забезпечує стабільність та збереження сім’ї. Соціалізація дитини здебільшого стає турботою суспільства і держави. Так само усуспільнюються майже всі інші функції сім’ї. В результаті чого сім’я не просто розпадається, а «начебто тане і розсмоктується», «розпорошується».

Різке падіння кількості зареєстрованих шлюбних союзів. Модель сім’ї у сучасному суспільстві варіативна. Вона може поєднувати чоловіка і жінку, що знаходяться в зареєстрованому (офіційному) або незареєстрованному (неофіційному) шлюбі. На сьогоднішній день спостерігається тенденція до зниження шлюбності, що дозволяє офіційній сім’ї успішно конкурувати з неофіційною. При цьому, як і для нашої країни, так і для світу в цілому, властиво прагнення вступити в офіційний шлюб раніше оптимального віку (до 20 років), або пізніше (після 30 років). У Франції, наприклад, тільки 25% жінок до 35 років перебувають у зареєстрованому шлюбі. Зниження шлюбності пов'язане, у першу чергу, з відкладанням шлюбів. Якщо у Німеччині десять років потому, кількість пар, що живуть разом, не реєструючи шлюб, нараховувалося 1,5 млн., то у 2000 році – 2,1 млн.².

В Україні тенденція падіння шлюбності виникла ще в 90-ті роки ХХ ст. У 2000 році було зареєстровано 274,5 тис. шлюбів (194,4 тис. в містах і 80,1 тис. в селах), що майже вдвічі (1,8 рази) менше порівняно з 1989 р. (489,3 тис) і на 20,4% менше порівняно з 1999 р. (344,9 тис.). Кількість перших шлюбів у чоловіків була 201,2 тис., у жінок 204,3 тис. Порівняно з 1999 роком вона зменшилася на 21,7% і на 21,5 % відповідно. Середній вік українських чоловіків, які беруть шлюб, становив 31, а жінок – 27 років, хоча в міських поселеннях і сільських регіонах ці показники значно різняться. В міських поселеннях середній вік чоловіків та жінок, які беруть шлюб, становить 30,6 та 27,6 року, тоді як у сільській місцевості – 28,4 та 25,4 року відповідно¹.

Але відкладання шлюбів не супроводжується відкладанням початку сексуальних відносин, зменшенням сексуальних дошлюбних контактів, що неминуче веде до великої кількості абортів, особливо при першій вагітності, збільшенню числа випадків вторинної безплідності, позашлюбних народжень і, взагалі, відмовлень від народжених дітей.

Зниження репродуктивної функції сім’ї. Як ми бачимо, у сучасному суспільству змінюється не тільки форма існування сім’ї, але і відношення до кількості дітей в ній. На це впливають як соціальні, так й економічні причини. Якщо на першу дитину (а саме бажання мати немовля є основною причиною для вступу в шлюб) хоч якось налаштовані батьки, то завести другу, а тим більше третю, погоджуються лише деякі з них.

Подібна психологія панує не тільки в країнах з економікою, що розвивається. Навіть у найбільш розвинутих державах світу діти нерідко вважаються одним з головних факторів ризику зубожіти. Така ситуація, наприклад, властива для Німеччини. У результаті цього, третина населення шлюбного віку (25–55 років) складають незаміжні і не одружені. З двох третин, що залишилися третина – бездітні. З інших переважна більшість — малодітні сім’ї. Виходячи з цього, лише 13 мільйонів німецьких сімей виховують дітей, при цьому більшість з них має всього одну дитину. Більше 9 мільйонів сімейних пар взагалі бездітні².

Щодо України, то спеціалісти відмічають падіння народжуваності у всіх регіонах країни, в тому числі й в сільській місцевості. За даними Державного комітету статистики України у 2001 році середній розмір домогосподарства в країні становить 2,73 особи (проти 2,76 у 2000 р.). Кількість домогосподарств, які мають у своєму складі дітей у віці до 18 років, становить в Україні 42,5% загальної кількості домогосподарств (у 2000р. – 43,6%); у містах – відповідно 42,7% (44,6%), у сільської місцевості – 42,2% (41,4%). Найбільша частка домогосподарств з дітьми в Одеській, Миколаївській, Волинській, Запорізькій, Чернівецький, Рівненський, Івано-Франківській, Львівський, Закарпатській та Тернопільській областях (44,3-54,0%). Частка сімей з однією дитиною становить 30,4%, з двома – 49,3%, з трьома – 7,4%, багатодітних – 2,9%, бездітних – 10%¹.

Важливим чинником зниження народжуваності в Україні були і залишаються незадовільні житлові умови, особливо в сім’ях, які мають двох і більше дітей. Сприяє її зниженню також невирішеність екологічних проблем, загострених Чорнобильською катастрофою, соціально-психологічний дискомфорт, породжений відсутністю віри у швидкі зміни на краще.

Усі державні програми, як би привабливо вони не звучали, не дають можливості вирішити дану проблему кардинально. Так, у 2000 році було профінансовано лише 75% від запланованого на молодіжне будівництво. У 2001 році поліпшили свої житлові умови лише 29 тис. сімей (у тому числі й неповні сім’ї) з 1624085, які перебувають на квартирному обліку. Серед них 1,5% - багатодітні сім’ї (мають троє і більше дітей), 1,2% - одинокі матері та 1,1% - молоді сім’ї².

Як ми бачимо, у сучасному світі формується культура бездітності. Зростає кількість тих, хто усвідомлено вибирає “бездітний” спосіб життя. Спостерігається масове просування від сімей, “зосереджених на дітях”, до сімей, “зосереджених на дорослих”.

Зростання кількості розлучень. Найскладнішою соціальною проблемою майже у всіх сучасних суспільствах є проблема розлучень. У Японії, наприклад, на 100 шлюбів сьогодні приходиться 24 розлучення. У США з 100 шлюбів розпадається 55, у Франції на 100 шлюбів припадає 32 розлучення³.

Україна належить до країн з високим рівнем розлученості; за останні роки вона посідає за цим показником 4-те місце серед країн світу. У 2000 році в Україні було зареєстровано 197,3 тис. розлучень (162,5 тис в містах і 34,8 тис в селах). За підрахунками вчених інституту економіки НАН України, показник середньої кількості розлучень на 100 зареєстрованих шлюбів у 2000 році досяг 71,9 (83,6 в містах та 43,4 в селах) порівняно з 39,6 в 1989 р. (47,5 та 19,3 відповідно) та 51,0 в 1999 р. (59,1 та 31,0 відповідно)¹. Така ситуація пояснюється, насамперед, традиціями, згідно з якими статеві і шлюбно-сімейні стосунки тут регулюються в переважній більшості юридично оформленими шлюбами (спрацьовує залежність – чим більше шлюбів, тим більше розлучень). Проте серед головних чинників, які провокували розлучення, посилився вплив економічних труднощів і соціальних зрушень.

До основних мотивів розлучень соціологи відносять:

• Мотиви, обумовлені дією соціально-економічних факторів: незадоволеність житловими і побутовими умовами, матеріальний розрахунок при укладанні шлюбу; засудження чоловіка або жінки з позбавленням волі на тривалий строк; часті відрядження чоловіка (дружини) тощо.

• Мотиви, обумовлені соціально-психологічними факторами: відмінності у потребах, інтересах, цілях; несхожість характерів, втручання третіх осіб, скнарість, грубість, сварливість одного з членів подружжя; необґрунтовані ревнощі, нова любов і зрада.

• Мотиви соціально-біологічного характеру: пиянство і алкоголізм, затяжні хвороби, сексуальна несумісність, нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей, велика різниця у віці.

У 90-ті роки ХХ ст. в нашій державі пияцтво і алкоголізм були основними мотивами для розлучення (найбільша кількість розлучень у цей період припадає на 1992 рік – 222,6 тис.)². Соціологи стверджують, що мотиви, які обумовлені алкоголізмом мають сімейне походження: прагнення подорослішати серед юнаків, тяжкі умови праці, особисті проблеми (самотність, депресивний стан, невдалий шлюб, невирішеність сімейних конфліктів).

Другий за значимістю мотив – несхожість характерами, при розлученні його найчастіше називають чоловіки. За ініціативою чоловіків спостерігається 44% подібних розлучень, дружин – 21%. Подібні розлучення властиві сімейним парам, які досить довго перебувають у шлюбі або відбуваються внаслідок підвищення соціального статусу чоловіка (жінки).

На третьому місці розташовуються розлучення через подружні зради і наявність іншої сім’ї: 16% розлучень трапляються з ініціативи чоловіків і 9% - з ініціативи дружини. За даними соціологічних досліджень, дізнавшись про подружню невірність, подають на розлучення 95% чоловіків і тільки 30% дружин. Для розлучення чоловікам іноді досить однієї підозри в можливості скоєння зради дружиною. Так, наприклад, у Сербії XIX ст. чоловік мав право вигнати дружину, яка провела ніч не вдома. За законом штату Кентуккі (США) чоловік може попросити розлучення, якщо його дружину бачили у барі.

Мотивами соціально-економічного характеру пояснюється 20% розлучень з ініціативи чоловіків і 12% з ініціативи дружин¹.

Соціологи називають низку чинників того, чому у сучасному суспільстві розлучення стало звичайним явищем:

• сьогоднішній шлюб не дуже пов’язують з бажанням зберегти майновий та соціальний статуси у процесі їхньої передачі від покоління до покоління;

• в міру того, як жінки стають матеріально менш залежними, шлюб втрачає свої класичні характеристики необхідного економічного партнерства;

• вищий загальний рівень життя означає, що людям стало значно легше створювати собі окрему домівку у випадку подружньої нелюбові, аніж це було раніше;

• розлучення майже перестало нести на собі тавро ганьби, морального осуду;

• дедалі збільшується тенденція оцінювання шлюбу з поглядів рівнів особистого задоволення, яке він надає.

Наслідки розлучення. Розлучення за будь-яких мотивів – явище з певними соціальними наслідками. Майже в усіх країнах, за підрахунками соціологів, підвищується рівень повторних шлюбів, збільшується кількість сімей з нерідним батьком або мачухою, поширеним явищем стають неповні сім’ї (переважно сім’ї з однією матір’ю). Внаслідок розлучення одинока матір потрапляє у вкрай скрутну ситуацію переобтяженості різноманітними обов’язками і фінансовими проблемами, що, природно, погіршує догляд за дітьми, їх виховання і підвищує чинники ризику для дитини, яка, насамперед, страждає від розлучення. І хоча тенденція зміни цього показника позитивна, темпи його зниження надто незначні. Якщо діти ще маленькі за віком (не старше 2–3 років), минуле життя, імовірно, не зробить на них сильного впливу. Діти у віці 3,5–6 років переносять розлучення батьків дуже травматично і нерідко звинувачують в усьому себе. Дитина 6–10 років може відчувати злість, образу, а у 10–11 років у неї нерідко виникає реакція занедбаності і тотальної злості на увесь світ. Якщо діти дорослі, розлучення їх може взагалі не цікавити.

Ще одна важлива проблема, яка виникає при розлученні (у нашій країні це переважно проблема чоловіків, або вірніше сказати – батьків) – це проблема взаємовідносин із спільною дитиною. Хоча законодавство України про шлюб і сім’ю не спрямоване на дискримінацію жодного з батьків, але фактично чоловік не має абсолютно ніяких гарантій стосовно своєї дитини після розлучення. Фактично, тільки мати вирішує питання про місце проживання дитини, і більш того, питання про те, чи може взагалі батько спілкуватися з дитиною після розірвання шлюбу. І у випадку обмеження прав батька практично відсутній будь-який механізм їх відновлення (тому чоловік, як правило, виступає проти розірвання шлюбу через те, що разом із дружиною ідуть і діти).

Такий стан справ є характерним для нашого суспільства протягом тривалого часу, і тому досить сильно закріпився у свідомості людей (багато хто звик вважати це нормальним явищем). Однак слід зазначити, що така ситуація тягне за собою цілий ряд негативних наслідків. По-перше, це є проявом дискримінації не тільки батька дитини, але й насамперед – самої дитини, яка лише тільки через розлучення батьків позбавляється одного з них. Адже батько, що пішов з сім’ї, постійно є присутнім у душі дитини, яка повинна бути впевненою у тому, що її як і раніше однаково люблять як мати, так і батько. По-друге, таке явище формує у всіх чоловіків стереотип вторинності своєї ролі стосовно дитини (чоловіки переживають розлучення хворобливіше, ніж жінки, тому статистика самогубств серед представників чоловічої статі після розлучення набагато вища, ніж у жінок). Це проявляється як в участі у вихованні дитини в сім’ї, так і в участі в її утриманні після розлучення, в ухилянні від сплати аліментів, або від їх сплати в повному обсязі (такий стан справ провокує також феноменальне поширення тіньового сектору економіки).

Розлучення – це не завжди віддзеркалення нещастя. Воно є, можливо, невдалим, але останнім засобом подолання багаторічного конфлікту, неприязні між подружжям, емоційного напруження у сім’ї. Спостереження за дітьми, батьки яких розлучилися більше ніж два роки тому, показали, що поведінка хлопчиків та дівчат, менш агресивна, ніж у дітей, чиї батьки постійно конфліктували та сварилися. Тому навіть високий рівень розлучень не означає зникнення шлюбу як соціального інституту і кризи сім’ї взагалі. Навпроти, сім’я визнається безумовною цінністю усіма віковими категоріями. Змінюється тільки «якість» сімейних відносин, до яких люди пред'являють усе більш високі вимоги.