3. Загальна характеристика джерел трудового права.
Джерела трудового права - це такі зовнішні форми виразу правових норм, з допомогою яких забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин на підприємствах, в установах і організаціях, чи у фізичних осіб, що використовують найману працю. І основними джерелами (формами) трудового права є нормативно-правові акти, нормативно-правові договори (угоди), у тому числі ратифіковані міжнародні договори, а також акти вищих судових інстанцій.
Основним видом джерел трудового права є нормативно-правові акти. Вони відзначаються певними особливостями, що відрізняють їх з-поміж джерел (форм) інших галузей права:
* по-перше, у трудовому праві, крім актів, виданих на державному (централізованому) рівні, широко застосовують локально-правові акти, які розробляються і ухвалюються безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях. Такі акти забезпечують найефективнішу дію трудового законодавства стосовно конкретних умов виробництва;
* по-друге, значне місце серед джерел трудового права належить актам, прийнятим Міністерством праці і соціальної політики України. Правила, положення та інструкції цього міністерства сприяють правильному і однозначному застосуванню трудового права;
*
по-третє,
для джерел трудового права характерна
наявність нормативних
актів, які мають так званий конститутивний
характер. Ці акти самі
не забезпечують регулювання трудових
відносин, а передбачають прийняття на
їх основі локальних актів, які й виконують
регулятивну функцію. Наприклад, є Типові
правила внутрішнього трудового
розпорядку, проте безпосередньо на
підприємстві внутрішній трудовий
розпорядок регулюють не ці Типові
правила, а прийняті на їх основі правила
внутрішнього трудового розпорядку
підприємства (ст.142 КЗпП України);
* по-четверте, трудове право має значний ступінь диференціації у правовому регулюванні трудових відносин залежно від умов виробництва, кліматичних умов, суб'єктних ознак і соціальних груп працівників.
Найважливішим серед законодавчих актів як джерел трудового права є, звичайно, Кодекс Законів про працю України (КЗпП). Він вважається основним галузевим джерелом трудового права.
КЗпП був прийнятий ще 10 грудня 1971 р. Він складається з 20 Глав та 265 статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами III – А і ХVІ - А.
Хоч КЗпП і є основним джерелом трудового права, він не в стані забезпечити повне регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними відносин. У багатьох випадках статті його мають відсилочний або бланкетний характер, що, однак, не слід трактувати як недолік нормативного акту. Специфіка трудових відносин у певних галузях народного господарства та інші об'єктивні умови потребують конкретизації окремих положень Кодексу відповідно до цих умов шляхом прийняття нормативних актів підзаконного характеру.
4. Поняття колективного договору та порядок його укладення.
Колективний договір – це локальний нормативно-правовий акт, який регулює трудові, соціально-економічні відносини, що виникають між власником або уповноваженим ним органом і найманими працівниками конкретного підприємства; це форма їх співробітництва з метою досягнення соціальної згоди і прогресу.
Згідно з законом «Про колективні договори та угоди» від 01.07.93 р. колективні договори укладаються на всіх підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності і кількості працівників. Порядок укладення встановляється вищеназваним законом.
Право на ведення колективних переговорів і укладення колективних угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам, об'єднанням профспілок в особі їх виборних органів або іншим представницьким організаціям найманих працівників, наділених ними відповідними повноваженнями. При наявності на державному, галузевому та територіальному рівні декількох профспілок чи їх об'єднань формується спільний представницький орган, представництво в якому визначається пропорційно до кількості членів профспілок, яких вони об'єднують.
Будь-яка із сторін може розпочати переговори не раніш, як за три місяці до закінчення строку дії колективного договору, угоди. Цей строк може бути іншим (більшим або меншим), якщо сторони зазначили про це у колдоговорі чи угоді. Слід врахувати, що на новостворених підприємствах колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після державної реєстрації підприємства.
Сторона, що виявила ініціативу в проведенні колективних переговорів, у письмовій формі повідомляє іншу про початок переговорів. Друга сторона протягом семи днів зобов'язана розпочати переговори. Це зобов'язання повинно бути виконане, оскільки у випадку ухилення осіб, які представляють роботодавців чи найманих працівників, від участі в переговорах або навмисного порушення строку початку переговорів наступає адміністративна і дисциплінарна відповідальність.
Порядок ведення переговорів з питань розробки, укладення або внесення змін до колективного договору визначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.
Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного договору чи угоди утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами самостійно.
Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуванням пропозицій, що надійшли від працівників, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом. Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних переговорів сторони використовують примирні процедури. Якщо в ході переговорів вони не дійшли згоди з не залежних від них причин, то складається протокол розбіжностей, в який вносяться остаточно сформульовані пропозиції сторін про заходи, необхідні для усунення цих причин, а також про строки відновлення переговорів. Уразі недосягнення згоди і виникненні колективного трудового спору питання укладення колективного договору, угоди вирішуються в порядку, передбаченому Законом України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.
Проект колективного договору обговорюється серед найманих працівників і виноситься на розгляд їх загальних зборів (конференції). У разі, якщо збори (конференція) найманих працівників відхилять проект колективного договору або окремі його положення, сторони поновлюють переговори для пошуку необхідного рішення. Термін цих і переговорів не повинен перевищувати десяти днів. Після цього проект у цілому вноситься на розгляд зборів (конференції) найманих працівників. У разі схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше, як через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інше не встановлено самими зборами (конференцією).
Законодавець встановив загальний порядок вступу в силу і колективного договору як нормативно - правового договору та порядок його реєстрації. Колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеного у колективному договорі.
Реєстрація колективного договору має визначену ціль і здійснюється з метою забезпечення можливості врахування його умов під час розгляду трудових спорів, що можуть виникнути за результатами їх застосування, і засвідчує автентичність примірників і копії, поданих на реєстрацію. Реєстрації підлягають усі колективні договори і угоди, крім генеральних угод.
5. Нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю.
(Глава XVІІІ нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю)
6. Правове регулювання зайнятості населення, державні гарантії у сфері зайнятості.
Згідно Конституції України засади регулювання праці і зайнятості населення визначаються виключно законами України. Такими законами є:
Кодекс законів про працю України.