2. Принципи трудового права: поняття та загальна характеристика.

Основні принципи трудового права України закріплені в Конституції України і знайшли своє подальше відображення в законодавчих актах з трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода праці — об'єктивна категорія, яка разом з правом на працю визначає правові підстави життєдіяльності працездатних громадян. Цей принцип закріплено в статті 43 Конституції України. Він означає можливість для кожного громадянина вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, вибирати професію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття працею як найманий працівник, підприємець чи особа, яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Характерною соціально-правовою рисою принципу свободи праці є встановлення певних відносин між громадянином і державою, суть яких в обов'язку держави забезпечити можливість реалізації права громадянина на працю шляхом створення для цього необхідних умов.

Реалізація цього принципу забезпечується шляхом вільного вибору працівника і втілюється в життя через укладення трудового договору з роботодавцем, в чому проявляється принцип договірного характеру праці, добровільного визначення взаємних прав і обов'язків.

Близько до нього примикає принцип визначеності трудової функції, який за смислом є уточнюючим щодо принципу договірного характеру праці. Визначення в трудовому договорі професії, спеціальності, посади і кваліфікації входить в основний зміст договору між працівником і роботодавцем, і останній не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Дія даного принципу проявляється і в зворотному напрямку — він встановлює повноваження працівника і міру його відповідальності за повноту і якість виконуваної роботи.

Основна ідея даного принципу — раціональність в організації суспільної праці.

Принцип єдності і диференціації умов праці. Трудове законодавство проголошує рівноправність всіх соціальних груп і окремих громадян стосовно реалізації їх права на працю, про що вже говорилось вище. Вона виражається в наданні кожному члену суспільства рівних юридичних можливостей щодо застосування здатності до праці, а після реалізації ним свого права на працю — у встановленні загальних, єдиних для всіх працюючих, норм, які забезпечували б високий рівень умов праці незалежно від сфери застосування праці і характеру виконуваних робіт.

Поряд з цим трудове законодавство враховує наявність об'єктивної специфіки окремих галузей виробництва, професійних, вікових і статевих особливостей працівників, територіальне розміщення підприємств, яка диктує диференційований підхід до правового регулювання праці.

Спрямування цього принципу — забезпечення соціальної рівності для всіх працюючих.

Принцип стабільності трудових правовідносин проявляється в тих законодавчих нормах, які закріплюють чітку регламентацію підстав для звільнення працівника з роботи за ініціативою роботодавця, заохочення до довготривалих трудових відносин на одному й тому ж підприємстві. Базування трудових відносин на принципі стабільності взаємовигідне для обох сторін: для роботодавця він забезпечує стабільний, кваліфікований і досвідчений колектив, зусилля якого будуть спрямовані на підвищення якості і продуктивності праці, а для працівника — це гарантія зайнятості і впевненість в забезпеченні джерела свого існування.

Принцип матеріальної зацікавленості у результатах праці випливає з того, що трудова діяльність — це спосіб задоволення матеріальних і духовних потреб, в тому числі за допомогою коштів. Тому кожна праця має бути належним чином оплачена, залежно від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Закон захищає право кожного працівника на своєчасне одержання винагороди за працю.