23.. Поняття та види часу відпочинку.
Час відпочинку – це час, протягом якого працівник вільний від виконання трудових обов’язків і може використовувати його на власний розсуд.
Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня; щоденний відпочинок; вихідні дні; святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.
За чинним законодавством, працівникам надається перерва для відпочинку і харчування. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд. Вони мають право відлучатися з місця роботи. Початок перерви, її тривалість і час закінчення встановлюється безпосередньо на підприємстві у правилах внутрішнього трудового розпорядку. Законодавством встановлено лише максимальну тривалість перерви - до 2 годин. Мінімум її визначається у правилах внутрішнього трудового розпорядку.
На тих роботах, де за умовами виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість для приймання їжі протягом робочого часу. В цьому випадку роботодавець за погодженням із профспілкою визначає перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі. Як правило, вказані переліки містяться або у колективному договорі, або ж у спеціальному локально-правовому акті.
Щоденний відпочинок, як самостійний вид часу відпочинку, спеціального закріплення в законодавстві не отримав. Але визначається він, виходячи з тривалості робочого дня. Тобто все. що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку. До щоденного відпочинку входять також і перерви між змінами.
Наступний вид часу відпочинку - це щотижневий відпочинок, тобто вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин.
До щотижневого відпочинку належать також вихідні дні.
При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному - один вихідний день. Законом визначено, що .загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не встановлений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації за погодженням з профспілковим комітетом, і, як правило, він має надаватися поряд зі загальним вихідним днем.
На
безперервно діючих підприємствах,
зупинення роботи яких неможливе з
виробничо-технічних умов або через
необхідність безперервного обслуговування
населення, а також на вантажно -
розвантажувальних
роботах, пов'язаних з рухом транспорту,
вихідні дні
надаються урізні дні тижня почергово
кожній групі працівників згідно
з графіком змінності, що затверджується
роботодавцем за погодженням з профкомом
підприємства, установи, організації.
На тих підприємствах, установах, організаціях, де робота не може бути перервана у загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими Радами.
Трудове законодавство забороняє залучати працівників до роботи у вихідні дні. І лише на визначених з дозволу профспілкового комітету підприємствах окремі працівники можуть бути залучені до роботи у вихідні дні.
Робота у вихідні дні компенсується за згодою сторін або ж наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі.
Ще одним видом часу відпочинку є святкові і неробочі дні.
Кодексом законів про працю України встановлено наступний перелік святкових і неробочих днів: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України. Неробочими днями є: 7 січня - Різдво Христове, один день (неділя) - Пасха (Великдень), один день (неділя) -Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.
24.. Відпустки: поняття, види, порядок надання.
Відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов’язків можуть використовувати їх на власний розсуд або за призначенням.
Закон України "Про відпустки" встановлює:
1. щорічні основні то додаткові відпустки;
2. додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3. творчі відпусти;
4. соціальні відпустки;
5. відпустки без збереження заробітної плати.
Відпусткою є встановлений законом або на його основі календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов'язків. Вона надається, як правило, за відпрацьований робочий рік і при цьому зберігається місце роботи та, у випадках, передбачених законом, заробітна плата. Робочий рік обчислюється з дня укладення трудового договору.
Право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами не залежно від форми власності, виду приналежності та галузевої діяльності, а також ті, які працюють за трудовим договором у фізичної особи.
Не мають права на відпустку особи, які працюють на умовах цивільно-правового договору, а також особи, засуджені до позбавлення волі або до виправних робіт без позбавлення волі.