2.2. Жанри та особливості розміщення зображальних елементів

Специфіка журналів полягає в тому, що від моменту свого виникнення вони мали заповнити прогалину між «оперативними» журналами та «серйозними» книжками. На сторінках журналів інформація розважального характеру (модні новинки, реклама товарів і послуг) чергується з матеріалами з історії, мистецтва.

На відміну від газет та книжок, в яких переважає текст, а малюнки та фотографії становлять лише ілюстративний матеріал до текстів, у журналах візуальні та вербальні засоби співіснують як рівні частини цілого. Відповідно до концепції журналу та його типу часописи бувають однокольорові та повнокольорові. Однокольоровими, як правило, є журнали літературно-художні, тобто такі, більшу частину яких займають тексти.

Зображення в журналі є не лише естетичною прикрасою й доповненням до тексту, вони наділені самодостатніми функціями: є документальним свідченням, що беззастережно підтверджує правдивість наведеної інформації. Фотографія на сторінках більшості журналів виконує зазвичай дві функції: самостійного, оригінального твору та допоміжного елемента, який виконує ілюстративні завдання. Журнальні фотографії неупереджено відображають події як міжнародного, так і місцевого життя. Такі фотографії у сукупності становлять зріз суспільства, його інтересів і потреб у конкретний час. Сучасні поліграфічні і фотографічні технології дозволяють розширити та збагатити не тільки форми, а й функції будь-якої ілюстрації. Ілюстрація взагалі й фотографія зокрема може бути унікальним підтвердженням друкованого слова [38] .

В. Шевченко зазначає, що існує два аспекти, які визначають зображальні функції журналів, — жанри фотографій та композиція зображального ряду [48, с. 65].

У сучасних журналах трапляються майже всі жанри фотожурналістики: фотоновина (інформація), фоторепортаж, документальні фото, фотонарис. Систематизація жанрів сучасної фотожурналістики, пропонована багатьма вітчизняними й закордонними авторами, надзвичайно різноманітна за рівнем розуміння функцій візуальної комунікації. Деякі класифікації містять виокремлені з основних публіцистичних і художніх фотографічних жанрів нових жанрів. Канонічними жанрами фотографії є: портрет, пейзаж, натюрморт і контекстна (жанрова) фотографія, які відрізняються об’єктом знімання.

Звичайно, жанри фотожурналістики значно розширюють жанри звичайної фотографії. Приміром, В. Тулупов стверджує, що історично склалися три канонічні жанри: фотоінформація (фотозамітка), фотопортрет і фоторепортаж [39, с.14]. До них він долучає публіцистичні жанри: фотоплакат (портрет, етюд, жанр та ін.), монтаж, колаж, реклама.

Основою для виділення фотозамітки як самостійного жанру виступає предмет відображення, яким є якась сімейна, любовна, професійна чи інша життєва інтрига, побудована на взаєминах людей.

У публікації «Штеффі Граф: закуповує повзунки...» у вересневому номері журналу «Elle» ми бачимо фотозамітку, на якій видно актора Андре Агассі, який лається з колишньою дружиною Брук Шилдс, а потім фотографії, де він цілує іншу дівчину Штеффі Граф, після чого ми бачимо серію фотографій, де вони разом відвідали магазин товарів для новонароджених [55] .

У фотозамітці «Лідія Іванова: новий чоловік до Нового року» у номері за листопад 2013 року журналу «Cosmopolitan» ми бачимо фотографії шоу-вумен 63-річної Лідії Іванової, та 23 - річного музиканта, який пропонує їй одружитися. Також є фотографії з весілля [61] .

 Якщо порівняти ці дві фотозамітки, то можна зауважити, що незважаючи на те, що вони розповідають про абсолютно різних людей, їх об'єднує одне - вони обмежені межами подій (або події) з особистого життя, а також не мають помітних суспільних наслідків.

Жанри сучасної фотожурналістики мають різні характеристики: структурні, концептуальні, «перформативні» (від англ. performance — дійство). Міжнародна ж поняттєва система існує лише в тій частині фотожурналістики, що охоплює її технічний і технологічний аспекти [48].

Тематика сучасних журналів дає змогу широко застосовувати фотографії різних жанрів, сприяє формуванню нових.

Розглянемо ті жанри фотожурналістики, які характерні для сучасних журналів. З часом змінюються не лише структура й пріоритетність жанрів фотожурналістики, а й якісне наповнення кожного жанру. Приміром, у журналах «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» надзвичайно популярний жанр фотопортрета — всі відомі зірки фотографуються в різних ракурсах і демонструють свою красу, модний одяг та прикраси.

Дослідник В. Валуєнко пише, що в основу фотоінформації покладено одиничний факт, повідомлення про те, де, коли і з якими наслідками він стався. Фотоінформація — найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних аспектів реальності. Новина може бути візуальною (відкриття пам’ятника), вербально-візуальною (театральна прем’єра) чи лише уточненням вербальної новини (портрет людини, що оприлюднила сенсаційну новину). Найбільше застосування фотоінформації — у суспільно-політичних журналах, хоча цей жанр є в усіх видах журнальної продукції. Фоторепортаж — фотографія конкретної події у конкретному місці, її мета — повідомити про подію, тому будь-яке інсценування неможливе. Фоторепортаж розтягнутий у часі й може складатися з серії знімків, які змальовують подію у фазах її зміни, поступового чи динамічного розвитку. «Гарний репортаж — це історія, а фотограф повинен уміти розповісти цю історію досить захопливо й яскраво, не забуваючи при цьому про деталі, інакше вийде досить загальний і нудний фотонарис» [8, с. 42].

Класичний фоторепортаж у журналах «Elle», «Cosmopolitan» складається із загального, середнього та великого планів, які розповідають про важливу для суспільства подію. У журналі «Joy» фоторепортажів немає.

Документальна фотографія, по суті, є тим самим репортажем, але без чітких часових і редакторських рамок, об’єктивним свідченням дійсності. Уже сам термін вказує на те, що фотографії мають відображати характерні властивості події і супроводжуватися текстом, який ідентифікує предмет зображення, місце та час події. Видатний американський фотограф Ричард Аведон стверджував, що «…фотографія — не факт, а думка. Всі знімки документальні, жоден — неправдивий» [8,с. 57]. Тобто будь-яка фотографія документальна, неможливо сфотографувати те, чого не відбувалося насправді. Але фотограф інтерпретує події по-своєму, відповідно до власного бачення й задуму добирає фотографії певного змісту й вилучає такі, що не збігаються з його концепцією. Крім того, при розміщенні в журналі виникає певна композиція документальних фотографій, з яких також складається суб’єктивна оцінка. Це означає, що в документальній фотографії правда неповна. Так, нерідко фон, обставини знімаються окремо від події, або ж замість панорамного знімка береться фрагмент (наприклад, щоб показати масштабність акції, на якій було з десяток осіб). Тобто в ідеалі документальний журналістський знімок — це отримане за допомогою фотоапарата зображення реальних героїв і подій, не організованих фотожурналістом (автором знімка) без фактичних змін після знімання, компонування кадру, і у поважних журналах вони мають виконувати інформаційну чи репрезентативну функцію.

Останні кілька років дедалі частіше в журналах з’являються секвенції (від лат. sequentia — послідовність) — кілька кадрів, що розповідають про подію з кінематографічною динамікою. Це справжня інформація-репортаж. Наприклад, у журналі «Cosmopolitan» у номері за січень 2013року репортаж про звільнення заручників, замах на Рейгана, терористичні акції 11 вересня, трагедії на автогонках. «Секвенції з’явилися значно пізніше багатокадрових репортажів, проте їх можна вважати як би проміжною формою між репортажем в одному кадрі і жанром, що давно міцно завоював собі позиції під назвою «фоторепортаж» [8, с. 13].

Як зазначає дослідник Л. Афанасьєв, «… із фоторепортажу та жанрової фотографії вичленовуються художньо-публіцистичні жанри: фотозамальовка, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат,фотосеріал, фотомонтаж, фотокореспонденція, фотозамітка, фотозвіт, фотообвинувачення, репортаж в одному кадрі, фотоколаж » [3, с. 10].

Попередником фоторепортажу була фотозамальовка. Як зазначає С. Морозов, джерела жанру пов’язані з соціальною фотографією, коли фотографи вийшли з фотопавільйонів і стали знімати реальність з усіма її соціальними контрастами та суперечностями [27, с. 46].

Людина та її проблеми, основні етапи її долі є об’єктом фотонарису. Він найчастіше складається з кількох фотографій, привертає увагу до деталей.

Так, наприклад, у журналі «Elle» за березень 2014року у рубриці «Elle блог» є великий матеріал-інтерв’ю, який супроводжує серія фотографій героя публікації Адама Сендлэра, які з різних боків показують його характер [54] .

Нарис може бути портретним, проблемним і подорожнім (фотопейзаж, екологічна тематика). Портрет у журналістиці відрізняється від звичайного портрета тим, що виражає емоції, жести, характер людини. У журналах фотопортрет - (індивідуальний чи груповий) - це автор публікації, герої публікації, інтерв’ю, репортажні фотографії людських емоцій. Фотонатюрморт, інтер’єрні фото є обов’язковими в журналах з мистецтва, тематичних, для масового читача та розважальних — це зображення меблів, автомобілів, нових електронних пристроїв, інтер’єрів, косметики, тощо. У журналах «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» ми бачимо фото косметики, одягу та прикрас. У суспільно-політичних та популярних журналах види фотонарисів обмежуються лише видавничими та графічними стильовими особливостями подання матеріалів. При цьому текстовий матеріал може бути у вигляді текстівок, або ж давати інформаційний чи редакторський коментар.

Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж — це такі жанри фотожурналістики, які поєднують в одному кадрі кілька сюжетів з метою досягнення певного художнього й рекламного ефекту. У фотомонтажі ці сюжети виконані фотозасобом, у фотоколажі й фотоплакаті — синтетичним зображувальним засобом, за допомогою малюнка, комп’ютерної графіки, які в сукупності дають художній образ, символ. Усі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальні зображення, так і експресивний вербальний текст. З цих жанрів отримують фоторекламу, яка трапляється в усіх видах журналів. Без зображень таких жанрів сучасні журнали втратили б можливість зацікавлювати читачів. У спеціалізованих журналах з дизайну та інтер’єру часто використовують фотомонтаж та фотоколаж для створення цікавих ілюстративних шпальт з різноманітними предметами інтер’єру чи оригінальних композицій на певну тему. У суспільно-популярних виданнях ці жанри фотожурналістики використовуються для надання повідомленням про факти та явища дійсності, імідж зірок комічного та сатиричного забарвлення.

У журналі «Joy» у номері за листопад ми бачимо фотоколаж у публікації «Без правил», де поєднано ілюстрації акторів та співаків, яких сфотографували із смішним виразом обличчя [ ] .

Важливою складовою журналістської фотографії є інформативність. Зрозуміло, важко домогтися однозначного тлумачення фотографій усіма читачами, кожен прочитує будь-яке візуальне повідомлення по-своєму. На сприйняття фотографій у журналі впливають насамперед тільки власний ментальний, освітній, національний, професійний, віковий, культурний, інтелектуальний, естетичний досвід, пристрасті, симпатії й антипатії читачів, тому кожен із них враховує запити своєї читацької аудиторії. Зображальний ряд журналу може поліпшити чи погіршити оформлення журналу. Якісні фотографії опрацьовуються задля поліпшення якості, а невдалі (якщо без них неможливо обійтися) — обрізаються по контуру чи до меж потрібного об’єкта (наголошуючи на очах, руках, предметах). У зображенні знаходять найважливішу ділянку й прибирають усе непотрібне, особливо «порожні» простори. Щоб сфокусувати увагу на дії можливо навіть обрізати руки та ноги.

Темні й світлі ділянки зображення можуть утворювати цікаве геометричне тло. Головне, щоб у будь-якому зображенні відчувалася ідея та дія. Фотографія, що демонструє рух, майже завжди переважає над статичним зображенням. Наприклад, у грудневому номері журналу «Elle» футболіст, що просто тримає м’яч, цікавить менше, ніж гравець, що прагне забити гол.

Дизайнери та науковці нерідко дають поради щодо застосування зображень у періодиці. Наприклад, М. Картер вважає, що публікувати можна лише якісні фотографії, хоча іноді погана фотографія краще, ніж її відсутність. Гарна фотографія стає домінантою сторінки. Але при цьому важливою є композиція сторінки: всі тексти та інші зображальні та декоративні елементи групуються навколо фотографії [20, с. 4].

Журнальні видання, відповідно до свого типу, містять певну кількість зображень (пропорційно до текстової частини). Композиція їх закладена в шаблон журналу. При великій кількості зображень і відносно невеликому обсязі тексту буває доцільним формувати так звані зображальні сторінки, тобто сторінки, цілком зайняті кількома ілюстраціями. Науковці, практики, дизайнери та верстальники виокремлюють різні варіанти розміщення ілюстрацій у виданні [47] .

В. Шевченко виокремлює чотири види зображальної верстки. Перший вид — це інтегрована верстка. Вона буває відкрита (коли зображення розміщаються вгорі чи внизу сторінки й стикаються з текстом однією чи двома сторонами), закрита (коли зображення розміщаються посередині сторінки й стикаються з текстом двома чи трьома сторонами) та глуха (коли зображення розміщаються всередині тексту й стикаються з ним усіма чотирма сторонами).

Другий вид — це сторінкова верстка: коли зображення займають повну сторінку, коли зображення займають розворот та коли зображення окремо від тексту зібрані в окремий блок на висоту, ширину сторінки чи на широких полях.

Третій вид — це коли зображення у межах формату набору чи навиліт.

Четвертий вид — це взаємодія з текстом: коли зображення є підкладкою під текст, коли зображення є окремим блоком із чіткими межами та коли зображення вирізані по контуру і врізані в текст.

Проміжними варіантами сторінкових зображень є перехід їх на сусідню сторінку розвороту поряд із текстом на неповний формат — розгорнута верстка. При цьому важливо, щоб у корінець не потрапив значущий елемент зображення [47, с. 54].

Якісне, красиве зображення в журналі завжди привертає увагу читача, особливо якщо воно великого розміру — це приверне увагу до сторінки й безпосередньо до статті. Гарний знімок буде головним моментом у дизайнерському оформленні. У фотонарисі у квітневому номері журналу «Joy» одна фотографія є головною, вона удвічі більша, ніж інші - інакше б одноманітність зображального ряду розпорошувала увагу читачів. У цілому всі фотографії на журнальному розвороті зв’язані між собою — тому їх вплив збільшується. Текст статті гарно сприймається, якщо «огортає» зображення.

Зображення врозріз із текстом, ширина яких дорівнює формату набору чи трохи менша, при відкритій верстці розміщуються вгорі чи внизу журнальної сторінки. Щоб не порушувалась прямокутність сторінки, їх ширина дорівнює формату набору чи текстової шпальти. При закритій верстці врозріз зображення розміщується на оптичній середині сторінки, тобто так, щоб над ним було приблизно три восьмих, а під ним — п’ять восьмих усіх текстових рядків. Зображення, вужчі за формат набору, розміщуються врозріз по центру сторінки або відповідно до загальної концепції видання — всі по лівій межі. У журналах «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» ця межа точно відповідає лінії текстового набору.

Два зображення врозріз тексту краще не розміщувати на одній сторінці, на розвороті ж зверху лівої сторінки розміщують одне, а знизу правої — інше. Якщо такі зображення мають стояти на одній сторінці, тоді між ними має бути не менше трьох рядків тексту і вони верстаються на оптичній середині сторінки. Два зображення, що разом по ширині займають формат набору, розміщують поряд урозріз до тексту. При цьому, якщо вони не займуть повної ширини набору, тоді вертикальний проміжок між ними збільшують, але він не може бути більшим за ширину полів.

Два вузьких зображення можуть стояти на одній сторінці в оборку: перше — до зовнішньої межі, а друге — до корінцевого поля (на парній сторінці: перше зображення — вліво, друге — вправо, на непарній: перше — вправо, друге — вліво). Між такими ілюстраціями має бути не менше трьох повноформатних рядків (при закритій верстці); при відкритій верстці перше зображення розміщають вгорі, друге — унизу сторінки.

При цьому зважають на закони композиції та дизайну, принципи тривалості або обмеженості.

Вибір фотографії для конкретного номера чи статті — важливе завдання. Звичайно, найкраще, коли зображення унікальне і містить яскравий фрагмент, який може зацікавити читача. Журнальні стаття — синтетичне явище, в якому текст та зображення взаємодоповнюють одне одного. Фотоісторія так само, як і текст, повинна бути закінченою. Звісно, велика журнальна стаття розтягується на кілька розворотів і може супроводжуватися 5—10 зображеннями, які послідовно висвітлюють зміст матеріалу, йдуть паралельно до тексту. Це означає, що сюжетно зображення мають розкривати різні аспекти змісту, не повторюватися ракурсами і змістовно, особливо перша та остання [47] .

У композиції журнальної сторінки важливо, щоб кожне зображення було чітко визначених розмірів і мало певну форму. У березневому номері журналу «Elle» для демонстрації дрібних деталей, суттєвих характеристик зображення максимально збільшують і обрізають усі зайві задні плани (кадрують). Яскраві кольорові зображення можна мінімізувати, якщо вони дають загальне уявлення про суть події, але сприйняття таких зображень поліпшується, якщо на сторінці є повітря.

Форма зображень також впливає на їх сприйняття читачами. Замкнена квадратна форма статична й мало приваблює читачів. Вона символізує порядок, методичність, тому й застосовується найчастіше для фотопортретів чи зображень статичних об’єктів. У прямокутнику відчувається рух, який і задає динаміку сторінки. Адже прямокутна форма зображення, витягнута по горизонталі, викликає відчуття спокою, а горизонтальна — притягує погляд до верхньої частини і, відповідно, до тексту, розміщеного поряд. Овальна форма зображень сприймається як дещо неспокійне, неврівноважене, а в цілому — динамічне. Коло, навпаки, сприймається статично, але погляд людини завжди спрямовується в центр і тому все, що розміщується не в центрі залишається поза увагою [10].

Напрям усередині фотографії визначається зображуваними елементами — погляд живої істоти, дія, збільшення чи зменшення елементів, тоновий перехід (темне-світле). Дизайн сторінки журналів «Elle», «Cosmopolitan», «Joy» формується в такий спосіб, щоб усі зображення «дивилися» на сторінку, на текст статті, пов’язували композицію розвороту чи сторінки. У фотонарисі окремі фотографії також спрямовуються одна до одної, чим і пов’язуються.

У журналі «Cosmopolitan» часто використовується виокремлення зображень без чітких меж, і здійснюється ще за допомогою тонкої лінійки чи рамки. У такий спосіб навіть тривіальній фотографії можна надати драматизму. Лінія для виокремлення фотографії повинна проходити точно на межі знімка, білий простір між фотографією і контурною лінією розпорошує увагу, робить зображення незамкненими.

Звичайно, найбільш яскраве та емоційне зображення виноситься на обкладинку журналу й стає акцентом номера. При цьому іноді власне текстовий матеріал може бути невеликого розміру, головне — цікава для визначеної читацької аудиторії тема і відповідно заголовок статті.

Щодо зображального ряду журналу, то не можна обминути проблему підписів під зображеннями — текстівок. На жаль, у сучасних журналах нехтують текстівками, адже вважають, що читачеві й так з тексту матеріалу буде зрозуміло, хто й що зображено на фотографії. Але це неправильна думка. Людина на сторінці перш за все бачить зображення, і якщо воно цікаве — читає текстівку. З цього випливає, що текстівка може бути прочитана ще до заголовка статті й саме своїм змістом привернути увагу. Текстівки допомагають читачеві розшифрувати і зрозуміти не лише саме зображення, а й ідею, образ, відображені в ньому.

Текстівка підказує напрям для розуміння змісту й виконує такі функції: зв’язок тексту з зображеннями, можливість посилання на зображення в тексті, розуміння змісту зображення без читання тексту, основа для довідкового елемента видання — списку чи покажчика зображень, привернення уваги до тексту через зображення, пояснення деталей зображення [19].

У склад текстівки включаються інформація про саме зображення, його зв’язок з текстом, пояснення відповідності темі, розшифрування певних деталей, тлумачення умовних позначень, авторство та джерело інформації. Усі ці відомості не є обов’язковими, але один раз обрана форма текстівки зберігається для всіх зображень журналу (або хоча б у межах однієї статті). Зміст текстівки залежить від призначення видання. Текстівка може складатися з однієї назви (тобто короткої фрази, яка повідомляє, що саме зображено на малюнку) чи містити розгорнуте пояснення до ілюстрації. З тексту має бути зрозуміло навіщо опубліковано це зображення, хто там зображений, також звертається увага на цікаві моменти зображення (якщо читач їх раптом не помітить).

Для документальних зображень текстівка обов’язково, крім теми і виду зображення, містить відомості про джерело, автора та дату створення. При першому друці документального зображення в наукових журналах у легенді повідомляють пошукові дані (де зберігається оригінал), відомості про матеріал, розміри оригіналу, техніку виконання, масштаб відтворення, тощо. Якщо зображення не дуже чітке, у поясненні можуть бути розшифровані фрагменти, яких не вистачає [47] .

У журналах «Ellle», «Cosmopolitan», «Joy» текстівки розташовуються: під зображенням, над зображенням, збоку, на полях біля зображення, поверх зображення, в окремому місці на відстані від зображення.

Під зображенням текстівки розміщують найчастіше. Якщо зображення мають заокруглену форму, як наприклад у деяких рубриках журналу «Elle» за грудень, тоді текстівка заповнює вільний простір біля зображення. Назву зображення залишають над ілюстраціями переважно у двох випадках: коли кілька фотографій має загальну тематичну назву чи коли ілюстрація (наприклад, карикатура), крім загального найменування, має підпис, що пояснює сюжет зображення. У журналі «Joy» текстівка нерідко розміщується або на підкладці, або поверх зображення, але в цьому випадку білий текст буде непомітний на світлих ділянках зображення, а чорний — на темних.

Підвищення ролі візуальної інформації, збільшення обсягу малюнків, інфографіки і фотографій у структурі більшості сучасних журналів викликані багатьма причинами. Звичайно, видавці прагнуть привернути увагу читачів до матеріалів, розміщених у номері, оскільки подібну інформацію можуть містити журнали подібної тематики. З іншого боку, щодня відбувається величезна кількість подій, і зацікавленість читача потрібно утримати — це допомагає зробити образна ілюстрація про звичайну подію, що викликає очікувані асоціації. Зображення в журналі обов’язково має надати самостійну інформацію, яка не просто доповнює текст, допомагає його осмислити, проаналізувати, дочитати до кінця, а й дає читачеві право на аналіз події, на власні висновки, допомагає зберегти впевненість у власній значущості в осмисленні того, що відбувається.

Отже, вимоги до зображального контенту журналу можна звести до таких: для привернення уваги треба застосовувати зображення різних жанрів; публікувати тільки якісні фотографії, за браком якісного зображення або обрізати, або максимально опрацювати необхідну фотографію, зробити монтаж — у будь-якому випадку читач повинен розуміти, що ж відбувається в кадрі; з метою переконання застосовувати зображення дії; верстати сторінку навколо якісного зображення; максимально збільшити якісне зображення; кадрувати зображення з урахуванням найбільш вагомого його фрагмента; у фотонарисі виокремити одне зображення та групувати навколо нього інші; позначати напрям (обличчя, стрілки, руки, дія...); не розбивати текст зображеннями без необхідності; обов’язково вміщувати текстівки — вони не лише пояснюють зображення, а й привертають увагу іноді більше, ніж заголовок.

Реальні проблеми сучасної фотожурналістики багатопланові, вони є результатом не лише змін у суспільстві, технологіях, а й удосконаленням самої людини, її запитів.