1. Відповідно до ст. 65, а також положень ст. 68, 72, 73, 74, 75, 78, 82, 83 кпк України можна назвати такі вісім видів доказів:

· показання свідка;

· показання потерпілого;

· показання підозрюваного;

· показання обвинуваченого;

· висновок експерта;

· речові докази;

· протоколи слідчих та судових дій;

· протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів;

· інші документи.

“Названі засоби доказування слід вважати саме доказами, а не їх джерелами. Помилкове йменування їх джерелами доказів неминуче призводить до тавтології як-то, наприклад, “докази встановлюються речовими доказами”, або “джерела доказів є … речові докази”, що утворює нонсенс – “джерелами доказів є докази”.[6]

2. Розуміння “фактичних даних” як одержуваних з указаних у законі (ч. 2 ст. 65 КПК) процесуальних джерел відомостей про факти, обставини справи є нині, мабуть, чи не найбільш плідними. Факти — це події, явища дійсності, які не можна «приєднати до справи». Через те при доказуванні в кримінальній справі слідчий, прокурор і судді оперують відомостями про ці події та явища дійсності, зафіксовані в показаннях допи­таних осіб, документах та інших джерелах доказів. Навіть при безпосередньому сприйнятті слідчим або суддями фактів і обставин у ході провадження слідчих і судових дій (огляд, освідування тощо) вони в кінцевому підсумку оперують як кримінально-процесуальними доказами не цими фактами, а тільки відомостями про них, зафіксо­ваними в установленому законом порядку в протоколах слідчих дій і судового засідання.

28. Предмет доказування у кримінальній справі - обставини, на з´ясування яких спрямовується вся доказова діяльність суду і суб´єктів, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 64 КПК України, при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляду кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:

1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;

3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом´якшують та обтяжують покарання;

4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також міри витрат закладу охорони здоров´я на стаціонарне лі куші потерпілого від злочинного діяння.

Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини неповнолітніх, осіб, які захворіли або вчинили а спільно небезпечні діяння у стані неосудності або обмеженої осудності. Так, у ст. 433 КПК України зазначається, топи провадженні досудового слідства та розгляді в суді сирами про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених устя КПК України, необхідно також з´ясувати:

1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);

2) стан здоров´я та загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього,! пов´язану з душевним захворюванням, повинно бути гак;: з´ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення свій дій і якою мірою міг керувати ними;

3) характеристику особи неповнолітнього;

4) умови життя та виховання неповнолітнього;

5) обставини, що негативно впливали на виховання неповні літнього;

6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього у злочинну діяльність.

У справі можуть бути доказані й інші обставини, але їх возновлення на відміну від тих, що зазначені в названих нормах, не є нормою обов´язковими для органів розслідування, прокурорі і суду.

Необхідно також зазначити, що без виявлення причин і умови вчинення злочину (ст. 23 КПК України) і пропозицій щодо ходів по їх усуненню дослідження обставин справи не будеш бічним і повним, і, якщо це має істотне значення для правильного його вирішення справи, може бути підставою для ножі справи на додаткове розслідування.

Обставини, що належать до предмета доказування і в кінцевому підсумку повинні бути встановлені у кожній справ в результаті кримінально-процесуального доказування, моя назвати шуканими, або головними фактами. Проте при провадженні в справі встановленню підлягають також так звані факти (обставини), які не мають значення для доказувати наявності чи відсутності події злочину, винності чи невинності певної особи тощо, але мають допоміжне, забезпечувальне значення для встановлення обставин, що належать до предмета доказування у справі, для застосування заходів процесуального примусу, зупинення або закритім кримінальної справи.

Наприклад, перед допитом - свідка слідчий повинен з´ясувати стосунки між свідком і підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим (ч. 4 ст. 167 КПК України); це необхідно для правильної оцінки показань свідка. Слідчий і суд повинні з´ясувати причини неявки свідка чи потерпілого за їх викликом, оскільки за неявку без поважних причин до них може бути застосовано привід через органи внутрішніх справ або інші заходи (статті 70, 71, 72 КПК України). Якщо буде встановлено, що обвинувачений переховується від слідства і суду і місце перебування його невідоме або що психічне чи інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі, слідчий зупиняє досудове слідство (ст. 206 КПК України). Коли при розслідуванні кримінальної справи будуть встановлені обставини, що виключають провадження у кримінальній справі, справа закривається (ст. 6 КПК України).

При перевірці заяв і повідомлень про злочини, розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ можуть бути встановлені і так звані супутні факти (обставини): вчинення особою, щодо якої не ведеться перевірка чи справа, аморального вчинку, дисциплінарного чи адміністративного правопорушення або злочину; вияв громадянином мужності при виконанні громадянського обов´язку, які сприяли припиненню або розкриттю злочину; порушення прав громадян та інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання, досудового слідства чи при розгляді справи нижчестоящим судом тощо. Встановлення таких фактів дає підставу направити матеріали до відповідних органів, службових осіб, громадських організації" для застосування заходів громадського чи дисциплінарного впливу, адміністративного стягнення (ч. 2 ст. 99; ч. 2 ст. 214 КПК України), порушити кримінальну справу (статті 97, 278 КПК України), випести окрему ухвалу суду (частини 2, 3, 4 ст.232 КПК України).

Встановлення під час кримінально-процесуального доказування всього кола обставин, фактів: шуканих, допоміжних і супутніх - охоплюється поняттям «обсяг дослідження», яке також вживається в юридичній літературі.

З предметом доказування тісно пов´язане поняття меж доказування обставин кримінальної справи. Під межами доказування слід розуміти такий обсяг доказів, який забезпечує надійне, достовірне встановлення усіх обставин, що належить до предмета доказування та необхідні для правильного завершення справи. Звуження меж доказування призводить до порушення вимог закону щодо всебічного, повного й об´єкти його дослідження обставин справи. Безпідставне розширені меж доказування може призвести до порушення вимог; щодо швидкого розкриття злочинів, зайвого використання і засобів, потягти за собою порушення законних прав громадян.

Якщо поняття предмета доказування відображає, що новині бути з´ясовано, встановлено у справі, то поняття межування відображає кордони, обсяг і глибину дослідженим істотних обставин справи. Правильне встановлення меж для з’ясування передбачає:

1) забезпечення з необхідною повнотою з´ясування обставини вин, що становлять предмет доказування;

2) використання з цією метою лише допустимих доказі причому в обсязі, необхідному для достовірних висновки у справі.

Суб´єкти доказування - не державні органи і посадові особи, на яких законом покладено обов´язок щодо збирання, перевірки і оцінки доказів та їх процесуальних джерел, отримування рішень, прийнятих в процесі кримінально-процесуального доказування, а також інші особи, які вправі брати участь у діяльності.1

Основним критерієм поділу (класифікації) суб´єктів доказування є їх відмінність у повноваженнях, тому що для одних-і) визначений законом обов´язок, для інших - надане тим же законом право.

Відповідно до нього, суб´єктів доказування можна поділиш на дві групи:

1) державні органи і посадові особи, на яких покладе обов´язок здійснювати доказування (суд, прокурор, слідчий,» гай дізнання, особа, яка провадить дізнання);

2) особи, які мають право брати участь у процесі доказування (підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші).

29. роцесуальне джерело доказів — це форма збереження фактичних даних, які становлять собою докази[1]. Так, показання свідка, оформлені як документ, є джерелом доказів, а його зміст — це, власне, доказ. Звукозапис є джерелом доказів, а інформація, яку той несе — доказ.

У кримінальному процесі джерелами доказів є: показання, речові докази, документи, висновки експертів[2].

Показання у кримінальному процесі — це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

Також показання розглядають як обставини, які мають значення для справи й можуть мати значення доказування.

Показання можна розглядати як відомості, які надаються підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом під час допиту, одночасного допиту двох або більше осіб, пред'явлення для впізнання, слідчого експерименту, обшуку, тимчасовому доступу до речей і документів, щодо відомих їм обставин вчиненого злочину або інших обставин, які можуть мати значення для кримінального провадження[3].

У цивільному процесі: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів[4].

У господарському процесі: письмові та речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі[5].

Показання свідків як джерело доказів у господарському процесі не використовуються!

В адміністративному судочинстві: пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, показання свідка, допит свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), письмові докази, речові докази, судова експертиза[6]. Речо́ві докази — предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. У кримінальному процесі речовими доказами є також предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.