1 ) Скасувати постанову органу дізнання чи слідчого про порушення кримінальної справи і направити матеріали для проведення перевірки за заявою або повідомленням про злочин;

) скасувати постанову органу дізнання чи слідчого про порушення кримінальної справи і припинити провадження у кримінальній справі, якщо по ньому вже проведені слідчі дії.

Після порушення кримінальної справи орган дізнання, слідчий мають право виконувати необхідні слідчі дії. Участь прокурора в слідчих діях О.П.Копилова розглядає в широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі цього слова під участю прокурора в слідчих діях автор розуміє чотири елементи. Перший елемент - це дача прокурором санкції на проведення слідчої дії. Другий елемент - безпосереднє проведення слідчої дії. Тут мається на увазі прийняття розслідування злочину прокурором до свого провадження. Третій елемент - участь прокурора у проведенні слідчої дії (разом зі слідчим). І четвертий елемент - дача прокурором письмової вказівки. У вузькому ж сенсі цього слова розуміються тільки другий і третій елементи [15, c. 9]. p align="justify"> Здійснюючи нагляд за виконанням законів у ході всього розслідування, прокурор зобов'язаний після закінчення слідства ще раз перевірити всі матеріали, для цього по закінченню попереднього слідства слідчий, дізнавач виносять постанову про передачу кримінальної справи прокурору для направлення до суду ( ч. 1 ст. 260 КПК). Дії та рішення прокурора у кримінальній справі, що надійшов для направлення до суду, регламентуються главою 31 КПК. Так, зокрема, у ст. 263 КПК визначаються питання, які підлягають вирішенню прокурором у кримінальній справі, що надійшов для направлення до суду. p align="justify"> Прокурор або його заступник зобов'язані по надійшов до них кримінальній справі у строк не більше п'яти діб, а по складних і багатоепізодним кримінальних справах - не більше п'ятнадцяти діб прийняти одне з таких рішень:

) направити у головне справу до суду, погодившись з постановою слідчого. При цьому прокурор або його заступник мають право виключити своєю постановою окремі пункти обвинувачення, змінити кваліфікацію діянь обвинуваченого з застосуванням закону про менш тяжкий злочин, припинити кримінальне переслідування відносно окремих обвинувачених;

) припинити попереднє розслідування кримінальної справи стосовно всіх обвинувачених і в повному обсязі з підстав, передбачених ст. 250 КПК;

) повернути кримінальну справу слідчому зі своїми письмовими вказівками для виробництва додатково попереднього розслідування, а також для пред'явлення нового обвинувачення в разі потреби його доповнення, зміни на більш тяжке або на істотно відрізняється за фактичними обставинами від початкового обвинувачення або для складання нової постанови, якщо складене у справі не відповідає вимогам ст. 260... КПК. Про повернення кримінальної справи слідчому прокурором або його заступником виноситься постанова. p align="justify"> У разі заяви обвинуваченим клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 88 1 Кримінального кодексу Республіки Білорусь (далі - КК) [29], прокурор або його заступник приймають рішення у кримінальній справі після розгляду в установленому порядку даного клопотання. За підсумками розгляду клопотання прокурор або його заступник направляють кримінальну справу до суду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 264 КПК або припиняють попереднє розслідування у кримінальній справі відповідно до ч.1 1 ст. 30 КПК.

Таким чином, прокурорський нагляд за виконанням законів у досудових стадіях повинен носити упереджувальний характер, з тим, щоб не тільки своєчасно усувати, але і як можна менш допускати порушень кримінально-процесуального законодавства, особливо пов'язаного з порушенням конституційних прав особистості. У цьому зв'язку вважаємо за доцільне підтримати точку зору А.А. Кенік про те, що основним способом попередження порушення закону слідчим і особою, яка провадить дізнання, є суцільна перевірка кримінальних справ, що знаходяться у виробництві, яка повинна проводиться в слідчому підрозділі [12, с. 244]. Йдеться про проведення регулярних прокурорських перевірок матеріалів кримінальних справ не тоді, коли воно надходить до прокурора для направлення до суду, а в процесі її розслідування. Це тим більше актуально в зв'язку з утворенням і початком роботи з 1 січня 2012 р. слідчий комітету Республіки Білорусь, створеного з метою вдосконалення діяльності органів попереднього слідства, посилення захисту прав і законних інтересів громадян у досудовому кримінальному провадженні [19]. p align="justify"> Що ж до стадії судового провадження, то тут слід зазначити, що в ході судового провадження у кримінальній справі прокурор державно-владними повноваженнями не володіє. Прокурор бере участь в судовому розгляді на основі принципів змагальності та рівноправності сторін і при цьому не здійснює прокурорського нагляду за додержанням закону розглядає справу судом, інше суперечило б принципу незалежності судової влади. Однак, як вказує П.А. Лупинская, від інших учасників судового розгляду державний обвинувач відрізняється тим, що він не тільки має право, але і зобов'язаний реагувати на кожен факт порушення законності в судовому засіданні шляхом звернення до суду з проханням про його усунення [26, с. 84]. p align="justify"> У судовому розгляді у кримінальних справах прокурор є

державним обвинувачем, представляє державні або суспільні (публічні) інтереси, порушені злочином . Підтримувана прокурором обвинувачення є державним обвинуваче...нням, а сам прокурор - державним обвинувачем тому, що прокурор здійснює свою діяльність від імені та в інтересах держави [24, с. 217]. У ряді випадків, прокурор зобов'язаний виступити і на захист приватного інтересу, коли потерпілими від злочинів є особи, не здатні в силу безпорадного стану, залежності від обвинуваченого чи з інших причин реалізовувати самостійно свої права і законні інтереси. Так, відповідно до ч. 3 ст. 34 КПК, прокурор має право пред'явити до обвинуваченого або до особи, яка несе матеріальну відповідальність за його дії, позов на захист інтересів потерпілого, що знаходиться в безпорадному стані або з інших причин не здатного самостійно скористатися належним йому правом, а також пред'являти і підтримувати позови в інтересах юридичних осіб і держави.

Участь прокурорів у якості державних обвинувачів у судовому розгляді у кримінальних справах є формою реалізації функції прокуратури з кримінального переслідування і одночасно виступає як найбільш важливий напрямок функції щодо участі в розгляді справ судами [7, С.240]. Прокурори беруть участь у судовому розгляді в цілях захисту конституційних та інших охоронюваних законом прав та свобод людини і громадян, інтересів суспільства і держави. У цьому зв'язку А.А. Кенік вважає обгрунтованим розглядати державне обвинувачення, підтримуване прокурорами в суді, як одну з форм нагляду за виконанням законів при розгляді кримінальних справ у судах [12, с. 287]. p align="justify"> Підготовка прокурора до участі в судовому розгляді починається з уважного вивчення кримінальної справи, оскільки хороше знання матеріалів кримінальної справи - це неодмінна вимога, яка в першу чергу пред'являється до прокурорського працівникові, що бере участь у судовому розгляді. Добре знання матеріалів кримінальної справи дозволяє бере участь у розгляді кримінальної справи прокурору визначити своє ставлення до вирішення питань, що виникають у ході судового розгляду, зіставити показання беруть участь у судовому розгляді осіб з їх свідченнями, запротоколювати в ході попереднього слідства, а також з протоколами інших процесуальних дій і намітити майбутню тактику допитів зазначених осіб у судовому засіданні.

У ч. 6 ст. 34 КПК визначено повноваження прокурора в ході судового розгляду. Так, прокурор має право заявляти відводи і клопотання; висловлювати думки з приводу дій інших учасників кримінального процесу, а також з питань, які вирішуються судом; представляти суду докази; давати органу попереднього слідства обов'язкові для нього доручення щодо забезпечення подання суду доказів; застосовувати заходи процесуального примусу для забезпечення подання суду доказів; брати участь у судовому дослідженні доказів кримінальної справи; змінювати, доповнювати і пред'являти нове звинувачення; відмовитися від обвинувачення; протестувати проти дій іншої сторони; заперечувати проти необгрунтованих або предста...вляються йому неправильними з інших підстав дій головуючого; вимагати внесення до протоколу судового засідання заперечень на вказані дії і записів про обставини, які, на його думку, повинні бути відзначені; користуватися іншими повноваженнями, передбаченими КПК. Беручи участь у судовому розгляді, прокурор зобов'язаний дотримуватися порядку судового засідання, підкорятися законним розпорядженням головуючого та виконувати інші обов'язки, передбачені КПК. Закон передбачає обов'язковість участі прокурора в якості державного обвинувача у справах публічного і приватно-публічного обвинувачення, а також у справах приватного обвинувачення, порушених прокурором, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 455 КПК [27]. p align="justify"> Прокурор у своїх діях в суді виходить в першу чергу з інтересів законності, точного проходження вимогам закону. Він зобов'язаний бути об'єктивним і неупередженим, повинен враховувати всі можливі судові версії. Для прокурора в рівній мірі важливо домогтися як засудження винного за доведеності вини, так і виправдання невинного, коли немає підстав для обвинувального вироку. Для прокурора дана обставина не має ніякого значення [1, с.7; 11, с. 25]. p align="justify"> У відповідності зі з ч. 2 ст. 370 КПК прокурор зобов'язаний опротестувати в касаційному порядку кожен вирок, постановлений з порушеннями кримінального чи кримінально-процесуального закону. p align="justify"> У стадії касаційного провадження бере участь в ній прокурор підтримує протест, принесений ним або іншим повноважним на те прокурором, і висловлює свою думку з приводу законності і обгрунтованості опротестованих рішень.

Виконання вироку - завершальна стадія кримінального процесу. Вона починається з моменту вступу вироку в законну силу і включає в себе процесуальні дії і рішення суду, що забезпечують реалізацію актів правосуддя. В системі дій, спрямованих на своєчасне і точне виконання вироку, істотна роль належить нагляду за законністю звільнення від покарання, нагляду за законністю відстрочки виконання вироку. Звільнення від покарання проводиться строго в порядку та на підставах, передбачених законом, тому на прокурорі лежить обов'язок стежити за тим, щоб приписи закону точно виконувалися. Відповідно до кримінально-процесуальним законодавством прокурор бере участь у засіданнях судів, що розглядають питання звільнення засуджених від покарання. У процесі підготовки до судового засідання і в ході його він ретельно аналізує наявні матеріали з тим, щоб мати повну ясність, насамперед, з питання про наявність чи відсутність підстав для звільнення від покарання. Крім формального наявності підстав, з'ясовуються також дані про особу засудженого, що дозволяють більш обгрунтовано визначитися у виведенні про можливість звільнення від покарання. Прокурором також оцінюються повнота і достовірність документів, які за законом повинні бути представлені до суду. Основна форма діяльності прокурора в судовому... засіданні - дача висновку про можливість прийняття щодо конкретної особи рішення про його звільнення від покарання. Використовуються й інші форми участі в розгляді справ судами. p align="justify"> Відповідно до ч. 2 ст. 404 КПК прокурор має право принести протест у порядку нагляду на які вступили в законну силу вирок, ухвалу, постанову суду. У даній стадії прокурор підтримує протест, принесений ним або іншим повноважним на те прокурором, і висловлює свою думку з приводу законності і обгрунтованості опротестованих рішень. p align="justify"> Слід зазначити, що спостерігається істотне зростання принесення прокурорами протестів у порядку нагляду. Так, в 2007 р. принесено 437 протестів (задоволено 309), у 2008 р. - 589 (331)., У першому півріччі 2009 р. - 421 (270) [5, с. 7]. p align="justify"> Що ж стосується провадження у кримінальних справах за нововиявленими обставинами, то наявність зазначеного виду перегляду вироків викликано тим, що в практиці зустрічаються випадки, коли після вступу вироку в законну силу виявляються обставини, що свідчать про його незаконність і необгрунтованості, які не були відомі під час розслідування і розгляду судом справи і тому не могли бути оцінені судом при винесенні вироку. Відповідно до ч. 1 ст. 420 КПК право порушення провадження за нововиявленими обставинами належить прокурору. Ст. 421 КПК визначає дії прокурора після закінчення перевірки або розслідування нововиявлених обставин. Так, після закінчення перевірки або розслідування нововиявлених обставин за наявності підстав для поновлення провадження у кримінальній справі прокурор направляє справу зі своїм висновком, копією вироку у випадках, передбачених п. 1-3 ч. 2 ст. 418 КПК, або матеріалами перевірки або розслідування у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 тієї ж статті КПК, до відповідного суду, керуючись при цьому ч. 1 ст. 422 КПК. За відсутності підстав для поновлення провадження у кримінальній справі прокурор своєю мотивованою постановою закриває порушену їм виробництво за нововиявленими обставинами. p align="justify"> Прискорене виробництво являє собою процесуальну форму досудового провадження, здійснювану за наявності ознак злочинів, які не становлять великої суспільної небезпеки, менш тяжких злочинів, якщо факт злочину очевидний, відомо особа, підозрювана у вчиненні злочину, і воно не заперечує свою причетність до скоєння злочину. При надходженні від слідчого кримінальної справи, закінченого в порядку прискореного виробництва, прокурор або його заступник зобов'язані в термін не більше 24 годин перевірити цю справу і з підстав та в порядку, передбачених статтями 263-266 КПК, прийняти рішення про його подальше русі. При направлення кримінальної справи до суду прокурор або його заступник у постанові висловлюють думку про розгляд кримінальної справи без участі державного обвинувача з пропозицією про застосування до обвинуваченого покарання або інших заходів кримінальної відповідальності. У такому випадку прокурор чи його заступник направля...ють обвинуваченому та потерпілому, крім документів, перелічених у ст. 266 КПК, копію постанови про направлення кримінальної справи до суду. br/>

18. Поняття „процесуальний статус слідчого” або „правовий статус слідчого” широко використовується в засобах масової інформації, в науковій, навчальній літературі. Часто у вказаних поняттях слово „статус” замінюють терміном „положення”. Таким чином, перш ніж приступити до вивчення процесуального статусу слідчого, розробці пропозицій з його удосконалення, слід дати правильне визначення даного поняття, пояснити його структуру, визначити складові елементи, розібратися в співвідношенні правового і процесуального статусу, обумовити, чи змінюється значення поняття, коли замість терміну „статус” вживається „положення”.

Як нам відомо, в Україні прийняті і діють закони про статус осіб, наприклад: Закон України „Про статус суддів” , „Про статус народного депутата України” , „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” . У таких Законах України, як: „Про адвокатуру” , „Про прокуратуру” та ряді інших, в самій назві не вживається поняття „статус”, хоча зміст цих нормативних актів в тій чи іншій мірі регламентує статус адвокатів, співробітників прокуратури і т. ін. При цьому не введено в дію жодного закону, який би визначив статус слідчого, що, з одного боку, підтверджує актуальність нашого дослідження, а з іншого – ускладнює вирішення поставлених завдань.

Слово „статус” у перекладі з латинського „status” означає положення, стан чого-небудь чи кого-небудь . Таким чином, терміни „статус” і „положення” є словами-синонімами, незалежно від галузі їх застосування, тобто вони рівнозначні за змістом і відрізняються лише морфологічним походженням. В енциклопедичній літературі поняття „статус” тлумачиться як правове положення громадянина чи юридичної особи . З цього слідує, що поняття „правове положення” необхідно вважати синонімом поняття „правовий статус”.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Між процесуальними функціями учасника кримінального провадження, а також його правами та обов’язками існує нерозривний зв’язок. З одного боку, функція (функції), що виконується учасником кримінального процесу, визначає коло тих прав та обов’язків, якими цей учасник повинен володіти. З другого боку, саме права та обов’язки особи встановлюють напрямок його діяльності, а отже, і визначає характер здійснюваних процесуальних функцій. П.С. Елькінд справедливо писала, що „…поза здійсненням конкретних процесуальних обов’язків (до речі як і прав) суб’єктів кримінального судочинства категорія „функція” залишається лише ідеальною категорією, поза її запровадження у життя” . О.Л. Васильєв визначав систему прав та обов’язків у якості змісту функції . „Можна вистроїти логічний ряд понять, де кожне попереднє обумовлює необхідність наступного: завдання кримінального судочинства – кримінально-процесуальна діяльність слідчого – кримінально-процесуальні функції – процесуальні повноваження слідчого” . Тому при розробці та прийнятті нового кримінально-процесуального законодавства слід приділяти особливу увагу тому, щоб процесуальні функції, що покладаються на ту чи іншу особу, не суперечили його правам і обов’язкам. Яскравий приклад такого протиріччя можна було побачити в попередньому проекті нового КПК України (рег. №. 3456-1 від 19.05.2003 р.), що був прийнятий за основу постановою Верховної Ради України від 22 травня 2003 року. Аналіз змісту п. 25, 47 ст. 6, ст.ст. 178, 179 цього проекту давав підставу зробити висновок, що на слідчого передбачалося покласти здійснення виключно функції кримінального переслідування. Але при цьому в ст.16 зазначений обов’язок слідчого „…виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують його покарання” . На таку невідповідність між процесуальною функцією слідчого та його обов’язками було указано Драго Кошем, експертом Ради Європи: „Визначити слідчого, особу, що здійснює дізнання, начальника слідчого підрозділу чи органу дізнання … лише як представників „з боку обвинувачення” – це не найкращий шлях, бо вони повинні збирати докази як проти, так і на користь підозрюваної чи обвинуваченої особи (див. Статтю 16)” .

Такі невідповідності неминуче приводять до того, що слідчим поєднується здійснення ряду протилежних за своїм змістом функцій або не виконується частина покладених на нього обов’язків, що неприпустимо з правової точку зору. Враховуючи висновки експертів, членами Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та Робочої групи з підготовки проекту Кримінально-процесуального кодексу України був розроблений альтернативний проект КПК України (рег. № 0952 від 25.05.2006), який був прийнятий Верховною Радою України за основу для обговорення у другому читанні. Згідно зазначеного документа, слідчого виключено з числа службових осіб, які представляють сторону обвинувачення.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Звернемося до Статуту кримінального судочинства 1864 року (далі за текстом - СКС). Згідно зі ст. 264 СКС, всі слідчі дії слідчий проводить самостійно, за винятком тих, на проведення яких необхідний дозвіл суду. До процесуальних дій, що могли проводитися тільки після отримання попереднього дозволу на це суду, відносилися: 1) накладення арешту на майно обвинуваченого; 2) огляд та виїмка поштово-телеграфної кореспонденції; 3) оголошення розшуку обвинуваченого через публікацію; 4) огляд психічного стану обвинуваченого та вирішення питання про розумовий розвиток неповнолітнього; 5) закриття кримінальної справи. Однак при цьому рішення про проведення слідчих і інших процесуальних дій, які дійсно обмежують права і свободи громадян: обшук, накладання грошового штрафу на осіб, що не прибули без поважних причин за викликом, а також обрання запобіжного заходу, аж до тримання під вартою, - судовим слідчим приймалися самостійно.

В СКС було закріплено право слідчого перевіряти, доповнювати й скасовувати дії поліції з проведеного первинного дослідження; доручати поліції провадження дізнання та збір довідок за наданими ним вказівками; вимагати сприяння цивільного і військового начальства (ст. 269, 271, 272 СКС). Наділивши даними правами судового слідчого, законодавець підкреслив його більш високе процесуальне положення у порівнянні з поліцією та іншими військовими відомствами.

Незважаючи на свою прогресивність, Статут кримінального судочинства практично повністю перекреслив незалежність і самостійність слідчого, який опинився у подвійному підпорядкуванні: прокурору та суддям окружного суду. До такого висновку можна прийти, проаналізувавши відділення третє першої глави другого розділу СКС, що регламентує повноваження прокурорів і їх товаришів (так у дореволюційній Росії називали помічників прокурора). Стаття 281 гласить: „По всіх предметах, що відносяться до дослідження злочину та до збору доказів, судовий слідчий виконує законні вимоги прокурора чи його товариша з відміткою в протоколах, які саме заходи прийняті за його вимогою” . Таким чином, не тільки прокурор, але і його товариші мали право здійснювати процесуальне керівництво ходом розслідування шляхом пред’явлення слідчому відповідних вимог. Дані вимоги були обов’язкові до неухильного виконання, при цьому слідчий не мав права їх оскаржити вищестоящому прокурору або членам окружного суду. Більше того, він, у випадку неможливості виконання вимоги прокурора чи його товариша, зобов’язаний був повідомити їх про це і чекати наступних вказівок з даного приводу (ст. 283 УКС). Прокурор і його товариші мали необмежену владу над слідчим і мали право після закінчення слідства вимагати його доповнення. Указана вимога була також обов’язковою для слідчого і не підлягала оскарженню (ст. 286 СКС). Право оскаржити до суду вимоги прокурора слідчий міг лише тоді, коли прокурор пропонував йому затримати обвинуваченого, залишеного на свободі або звільненого з-під варти. В цьому випадку слідчому необхідно було перед судом обґрунтувати, що в якості причини залишення обвинуваченого на свободі послужила відсутність достатньої підозри у вчиненні злочину.

З указаного можна зробити тільки один висновок: судовий слідчий за Статутом кримінального судочинства 1864 року все-таки тяжів до сторони обвинувачення і, подібно поліції, повністю підкорявся прокурорській владі. Природно, що положення ст. 265 СКС про те, що при провадженні слідства судовий слідчий зобов’язаний з повною неупередженістю доводити до відома як обставини, що викривають обвинуваченого, так і обставини, що його виправдовують, звучать як демократичне гасло, проте не можуть бути втілені в реальне судочинство. Неупереджено може оцінювати обставини лише незалежна службова особа, наприклад, суддя (хоч і суддя в той відрізок часу не користувався повною незалежністю), а не службова особа, керована кимсь зверху.

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Захисні функції слідчого перш за все проявлялися в тому, що він зобов’язаний був виявляти обставини, які виправдовують особу, а у випадку встановлення невинності особи – звернутися до суду з поданням про закриття кримінальної справи. При цьому функція обвинувачення, безумовно, превалювала над функцією захисту. Дореволюційний кримінальний процес не допускав участь захисника на досудовій стадії.

Здійснення протилежних функцій було змішано в одній особі, проте функцію вирішення справи Статут кримінального судочинства поклав виключно на суд. Це, безумовно, можна назвати малим кроком до змагального процесу, кроком непомітним під час тотального домінування інквізиційних (розшукових) основ побудови кримінального судочинства.

Змагальний принцип побудови кримінального судочинства в той час уже був достатньо вивчений і широко обговорювався в наукових колах. Про це можна зробити висновок із праць В.П. Даневського, який писав: „Принциповий недолік попереднього слідства криється в інквізиційній основі, що пронизує цю стадію процесу і суперечить змагальному принципу, який проходить дуже помітно через кінцеву стадію кримінального судочинства. Інквізиційний характер попереднього слідства відбивається: а) у потрійній ролі, приданій слідчому законом, і б) у змішанні дізнання (власне розшуку), його цілей і засобів з попереднім слідством, із завданнями і засобами останнього” . І.Я. Фойницький стверджував: „Видані Учреждения і Наказ судовим слідчим, організованим відповідно до старого, розшукового порядку судочинства, були причиною того, що указані засади самостійності сторін і змагання між ними не спромоглися застосовувати до попереднього слідства, хоч останньому сповіщалася першочерговість положення в процесі: судове слідство повинно стати лише перевіркою слідства попереднього… У попередньому слідстві зовсім нема місця сторонам; воно знає лише органи нагляду та осіб, що беруть участь у слідстві” . Таким чином, прогресивними діячами науки того часу постійно піддавалося критиці інквізиційні (розшукові) засади побудови судочинства на досудових стадіях, висловлювалося вкрай негативне відношення до зосередження обвинувальних і захисних функцій в руках однієї службової особи. Всіляко підкреслювалося, що слідчий не може бути об’єктивним в умовах відсутності самостійності і незалежності. Пропонувався допуск захисника обвинуваченому на слідстві. Незважаючи на це, у високопоставлених осіб, що приймали нормативні акти, це не привернуло певної уваги. Змагальний кримінальний процес – це один з ознак демократичної держави, але дореволюційна Росія такою не була. Самостійний і незалежний слідчий не вигідний панівному класу. Йому потрібен слідчий, що підкоряється прокурору, який у свою чергу поставлений на захист існуючого ладу, бо й сам був представником даного класу. Саме тому ідеї змагальності не були сприйняті чинами прокуратури і Міністерства юстиції, яким належала необмежена влада над слідчою роботою. На підтвердження сказаного звернемося до зроблених пропозицій заснованою при Міністерстві юстиції комісії для дослідження недоліків стану слідчої частини, про діяльність якої вже велася мова в дослідженні. „В основу порядку попереднього слідства, що припускала Комісія, покладено інквізиційне начало… Відмінна ознака попереднього слідства, основаного на інквізиційному началі, полягає в тому, що судовий слідчий своєю владою приймає всі заходи, необхідні для розкриття істини, виявляє сліди та ознаки злочинів, розшукує винних і збирає докази. Таким чином, судовий слідчий переслідує злочин під час провадження попереднього слідства”, або „…частина діяльності судового слідчого спрямована на переслідування злочинів і складається з таких дій, завдання яких, хоч і здійснюваних в судовій формі, полягає в тому, щоб добути необхідний для обвинувачення матеріал” . Висновки і пропозиції комісії ще раз доводять, що цілі, завдання і функції судового слідчого нічим не відрізнялися від тих, що були поставлені перед поліцією. Маючи на увазі цю ситуацію, Н.Н. Полянський писав: „Проте досвід показав, що там, де законодавцем зроблена спроба встановити межу між дізнанням і попереднім слідством за своєю суттю їх завдань, ця межа на ділі неминуче стирається, і слідчий перетворюється в помічника прокурора” .

Далі відмітимо позитивні сторони процесуального статусу судового слідчого Російської імперії, які, на наш погляд, необхідно врахувати (з певними поправками) при розробці сучасного процесуального законодавства.

1. Судовий слідчий при провадженні слідства не виконував функції вирішення справи або правосуддя. Закриття кримінальної справи за будь-яких підстав була прерогативою виключно суду. Такий порядок служив додатковою гарантією від службових зловживань з боку слідчого та прокурора і був одним з елементів, запозичених із змагальної побудови кримінального процесу.

2. Ще як один з елементів змагальності можна виділити передбачене Статутом кримінального судочинства право оскаржити дії слідчого всіма особами, які беруть участь у кримінальній справі, чиї права були порушені, виключно в судовому порядку, а не до сторони обвинувачення – прокурора. Останньому могли бути оскаржені лише дії поліції. При цьому скарга повинна бути розглянута судом упродовж дня (ст. 501 СКС).

3. Незважаючи на те, що на слідчого була покладена функція обвинувачення, однак обвинувальний акт у справі складався прокурором (ст.519 СКС). Таке положення слід вважати правильним, оскільки якраз прокурор, як представник сторони обвинувачення, повинен оцінювати зібрані докази, що викривають особу, і визначати їх достатність для можливості підтримки державного обвинувачення в суді.

4. Учреждением судебных установлений було правильно визначено місце слідчого апарату у складі суду, виходячи з положення про те, що діяльність слідчого – це діяльність судова, а не адміністративна. Порядок призначення та звільнення судових слідчих, аналогічно порядку призначення та звільнення суддів, їх незмінюваність, відповідав статусу високопоставленої службової особи. Таке службове положення повинно було гарантувати слідчому повну незалежність у своїй діяльності від інших органів державної влади та службових осіб і підпорядкування тільки закону.

19. НАКАЗ № 114/1042/516/1199/936/1687/5/ від 16.11.2012 „Про затвердження Інструкції «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні»“

Найбільш вдалою є така класифікація суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності :

1) Державні органи та службові особи, які ведуть кримінальний процес і залучають до його сфери всіх інших суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності (суд, суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання).

2) Особи, які захищають свої або представлені інтереси у кримінальному процесі. Вони можуть здійснювати функцію приватного обвинувачення або функцію захисту від підозри, обвинувачення і захисту інших законних інтересів: потерпілий, цивільний позивач та їх представники; підозрюваний; особа, щодо якої вирішується питання про відмову у порушенні або про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих обставин; особа, щодо якої орган дізнання без порушення кримінальної справи встановлює у порядку протокольної форми досудової підготовки матеріалів обставини вчинення нею злочину; обвинувачений (підсудний, засуджений, виправданий), його законний представник; захисник; цивільний відповідач і його представник; особа, яка вчинила діяння у стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, щодо якої розслідується справа і вирішується питання про застосування примусового заходу медичного характеру.

3) Представники громадських організацій і трудових колективів: громадський обвинувач і громадський захисник, а також всі інші представники громадськості, спеціально уповноважені для участі у судовому розгляді справи; представники органів, які відають виконанням покарання.

4) Особи, які відіграють допоміжну роль у кримінальному процесі: заявник про злочин; особа, яка дає пояснення органу дізнання, слідчому, прокурору, судді; свідок; експерт, керівник експертної установи; спеціаліст; перекладач; особа, яка розуміє знаки німого або глухого; поняті; поручителі; заставодавці; педагог; лікар; батьки або інші законні представники неповнолітнього свідка, які присутні при його допиті; особи, разом із якими впізнаваний пред`являється для впізнання; особи, які беруть участь у відтворенні обстановки та обставин події; обшукуваний; освідуваний; особа, в якої беруть зразки для експертного дослідження; особи, що займають приміщення, в якому проводиться обшук, виїмка, огляд або опис майна; особи, присутні при проведенні обшуку або виїмки; особа, котрій передано на зберігання майно, на яке накладено арешт; секретар судового засідання. (3)

Виходячи з викладеного, доцільним буде розглянути коло суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності, яке утворюється на стадії досудового розслідування податкових злочинів.

Так, при розслідуванні податкових злочинів кримінальний процес на стадіях досудового розслідування ведуть співробітники оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції. На них державою покладено обов`язки виступати однією із сторін правовідносин, що виникають у зв`язку із виявленням ревізійними службами ДПА (ДПІ) фактів кримінально караного порушення податкового законодавства суб`єктами господарювання і від імені держави залучати до процесу як самих порушників, так і інших суб`єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Процесуальна діяльність, структура та повноваження співробітників оперативних підрозділів (як осіб, що провадять дізнання) та слідчих податкової міліції (як органу досудового слідства), порядок організації розслідування ними податкових злочинів на стадіях досудового слідства були розглянуті при висвітленні питання про діяльність згаданих підрозділів в попередньому розділі.

В цьому розділі більш детально слід зупинитись на ролі інших учасників кримінального процесу, коло яких виникає при розслідуванні податкових злочинів: обвинувачений, підозрюваний, захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.