10. Поняття, значення і система засад кримінального провадження

Засада - це основне вихідне положення будь-якої наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін. Зі змісту зазначеного терміна випливає, що засадою кримінального провадження може визнаватися не кожне положення, що характеризує організацію та діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а лише головні, вихідні моменти, на яких, у свою чергу, ґрунтуються більш детальні положення.

В юридичній науці немає єдиного, загальноприйнятого визначення поняття засади кримінального провадження, але при всіх розбіжностях думки процесуалістів збігаються в основних позиціях. Так, до критеріїв визнання певного положення засадою кримінального провадження відносять таку сукупність властивостей:

- це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, що мають фундаментальне значення для кримінального провадження, визначають його спрямованість, побудову загалом, форму і зміст його стадій та інститутів;

- вони повинні закріплюватися в нормах права;

- засади мають діяти у всіх або кількох стадіях кримінального провадження й обов´язково в його центральній стадії - стадії судового розгляду;

- порушення будь-якої засади означає незаконність рішення У справі та обов´язкове його скасування.

Засади кримінального провадження - це виражені в кримінально-процесуальному праві вихідні нормативно-керівні начала, Що характеризують його зміст і закріплені в ньому закономірності суспільного життя, що набули нормативного закріплення в Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексі та в інших законодавчих актах.

На засадах кримінального провадження, як вважає В. Т. Маляренко, повинні ґрунтуватися всі інші правила кримінального процесу, і їх має бути стільки, скільки того вимагають умови життя суспільства. Польський дослідник М. Цийшлак зазначив, що засади визначають роль «рефлекторів», які освітлюють шлях тлумаченню законів тоді, коли виявляються ті чи інші прогалини у правовому регулюванні.

Засади звернені до суб´єктів кримінального провадження правовими вимогами і дозволами. їх безумовне дотримання (виконання) є необхідною умовою судочинства, важливою гарантією ефективного кримінального судочинства. Недотримання цих засад не дозволяє вирішувати завдання кримінального судочинства (ст. 2 КПК України), розглядається як суттєве порушення кримінально-процесуального закону, що тягне, за загальним правилом, відміну чи зміну актів кримінального судочинства.

Найбільш доцільною є така диференціація засад кримінального провадження: 1) конституційні; 2) спеціальні.

Конституційними засадами є: 1) законність; 2) недоторканність особи; 3) недоторканність житла; 4) охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, банківських вкладів та рахунків; 5) здійснення правосуддя у кримінальних справах тільки судом; 6) колегіальний і одноособовий розгляд кримінальних справ; 7) незалежність суддів і підкорення їх лише законові; 8) здійснення правосуддя у кримінальних справах на засадах рівності громадян перед законом і судом; 9) гласність судового розгляду; 10) забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права па захист; 11) державна мова судочинства; 12) презумпція невинуватості.

Спеціальні засади: 1) установлення об´єктивної істини; 2) публічність; 3) вільна оцінка доказів; 4) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їх законних інтересів; 5) безпосередність дослідження доказів; 6) усність процесу; 7) змагальність судового розгляду і диспозитивність.

Всі засади тісно пов´язані між собою, постійно взаємодіють, і тому ми цілком обґрунтовано говоримо не просто про сукупність, а про систему засад кримінального провадження.

Звичайно, за обсягом змісту і сферою дії засади кримінального провадження іноді значно розрізняються, але відмінність ця швидше суто кількісна, а не якісна. Тому засади не можна поділяти на основні й неосновні, головні й другорядні. Будучи в тісній взаємодії, взаємозв´язку, одні засади сприяють здійсненню інших. Проте це не означає, що одні засади «підкоряються» іншими, що існують засади, які є лише гарантіями здійснення інших, і більше того, - такими, що випливають з інших засад.

Лише реалізація всіх засад в їх сукупності, у системі, у взаємозв´язку і взаємодії може сприяти виконанню завдань кримінального судочинства. Можливість застосування кожної засади має бути так урегульована в законі, щоб жодна засада не перекреслювала іншу (наприклад, засада установлення об´єктивної істини - засади недоторканності особи і житла, охорони особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; засада змагальності - засаду незалежності суддів і підкорення їх лише законові). Необхідно забезпечити розумний компроміс між окремими засадами. Цей шлях завжди обирає законодавець, виходячи при цьому із загальноправових засад, насамперед із засад гуманізму і справедливості. Все це зумовлює необхідність передбачати в законі розумні винятки майже з кожної засади кримінального провадження. Але це повинні бути саме винятки, які не перекреслюють саму засаду, інакше вони перетворяться на загальне правило, у протилежну, конкуруючу засаду. Наприклад, закон дозволяє такі винятки із засад недоторканності особи і житла, таємниці листування, гласності й усності, як взяття під варту обвинуваченого, обшук у квартирі, накладання арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв´язку, слухання справи в закритому судовому засіданні, оголошення під час судового слідства показань свідків, якщо їх явка до суду є неможливою, але ці винятки закон також забезпечує певними процесуальними гарантіями від довільного їх використання слідчими і судами.

Отже, засади виступають як керівні правила кримінального провадження, основою всієї системи норм кримінально-процесуального права і регулюють порядок слідчої, прокурорської та судової діяльності.

11. Мова, якою здійснюється цивільне судочинство. Конституцією України (ст.10) встановлено, що державною мовою в Україні є українська мова. ЦПК (ст. 7) визначено, що цивільне судочинство здійснюється державною мовою. Судові документи також складаються державною мовою. Отже, професійні судді зобов’язані в достатній мірі володіти державною мовою (ч. 3 ст. 127 Конституції України). Що ж до осіб, які беруть участь у справі і не володіють або недостатньо володіють державною мовою, то, згідно із ч. 2 ст. 7 ЦПК, вони мають право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача. У справах позовного провадження до осіб, які беруть участь у справі, належать сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб; у справах окремого та наказного провадження — заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. Отже, всі зазначені особи можуть скористатись своїм процесуальним правом і діяти в процесі через перекладача.

Відповідно до ст. 55 ЦПК, перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається до справи ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі. Витрати, пов’язані з переїздом до іншого населеного пункту перекладачів, найманням ними житла, несе сторона, яка заявила клопотання про його виклик. Добові витрати (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсацію за втрачений заробіток чи відрив від звичайних умов перекладачам, оплачує сторона, не на користь якої ухвалено судове рішення. Граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.86 ЦПК).

Змагальність сторін. У ст. 10 ЦПК передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суть цього принципу полягає у тому, що судовий розгляд відбувається у формі змагання (спору) між сторонами, в основу якого покладено протилежність матеріально-правових інтересів. Сторони подають докази, а суд дає їм належну оцінку, і саме на сторони покладається відповідальність за повноту поданих доказів, що своєю чергою буде прямо впливати на повноту і правильність вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень. У зв’язку з цим вони наділені досить великим обсягом процесуальних прав, які забезпечують їм рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Отже, принцип змагальності є невід’ємною складовою принципу рівності сторін. Суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених ЦПК. Диспозитивність цивільного судочинства. Суть принципу диспозитивності полягає у можливості сторін вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами. Так, зокрема суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Разом з тим суд має право контролювати використання сторонами деяких процесуальних прав, наприклад, щодо укладення сторонами мирової угоди, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем. Перш ніж прийняти відповідне рішення, суд перевіряє, чи не суперечать такі дії закону, або чи не порушуються тим самим права, свободи чи інтереси інших осіб (ст.ст. 174, 175 ЦПК).

12. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом. Конституцією України (п. 2 ч. 3 ст. 129) однією із засад здійснення судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. ЦПК (ст. 5) додатковою складовою рівності визначає здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і гідності, зокрема, суд зобов’язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

Сутність принципу процесуальної рівності полягає у наданні всім учасникам процесу однакових процесуальних можливостей для захисту своїх прав. Зміст цього принципу розкривається в нормах ЦПК, що регламентують процесуальні права та обов’язки сторін (ст. 31), права та обов’язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27). Гласність та відкритість судового розгляду. Конституцією України (п. 7 ч. 3 ст. 129) встановлено, що однією із засад здійснення судочинства є гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.

Оскільки розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито, то кожна особа має право бути не тільки присутньою під час розгляду справи, а й при проголошенні судового рішення, отримувати копії судового рішення тощо. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність.

Щодо дослідження під час розгляду справи особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції, то вони можуть бути оголошені у судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених ЦК України. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

Згідно із ч. 8 ст. 6 ЦПК, учасники цивільного процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові записи, а також використовувати портативні аудіотехнічні пристрої. Проведення в залі судового засідання фото- і кінозйомки, відео-, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання по радіо і телебаченню допускаються на підставі ухвали суду за наявності згоди на це осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду справи.

Щодо фіксування технічними засобами ходу судового засідання, то, згідно зі змінами, що відбулися у ЦПК у вересні 2005 р. розділ ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено п. 2–1, відповідно до якого до 1 січня 2008 р. повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу здійснюється судом тільки за вимогою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду. В усіх інших випадках хід судового засідання фіксується у протоколі судового засідання.

13. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини

1. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. 2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

3. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом.

4. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

5. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

3. Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

5. Затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Таємниця спілкування

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

2. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

14. Гласність і відкритість судового провадження та його повне фіксування технічними засобами

1. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом.

2. Кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у випадках:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

3. Особисті записи, листи, зміст особистих телефонних розмов, телеграфних та інших повідомлень можуть бути оголошені у відкритому судовому засіданні, якщо слідчий суддя, суд не прийме рішення про їх дослідження у закритому судовому засіданні на підставі пункту 3 частини другої цієї статті.

4. Кримінальне провадження у закритому судовому засіданні суд здійснює з додержанням правил судочинства, передбачених цим Кодексом. На судовому розгляді в закритому судовому засіданні можуть бути присутні лише сторони та інші учасники кримінального провадження.

5. Під час судового розгляду забезпечується повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Офіційним записом судового засідання є лише технічний запис, здійснений судом у порядку, передбаченому цим Кодексом.

6. Кожен, хто присутній в залі судового засідання, може вести стенограму, робити нотатки, використовувати портативні аудіозаписуючі пристрої. Проведення в залі судового засідання фотозйомки, відеозапису, транслювання судового засідання по радіо і телебаченню, а також проведення звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури допускаються на підставі ухвали суду, що приймається з урахуванням думки сторін та можливості проведення таких дій без шкоди для судового розгляду.

7. Судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Безпосередність дослідження показань, речей і документів

1. Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

2. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

3. Сторона обвинувачення зобов’язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Таємниця спілкування

1. Під час кримінального провадження кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, інших форм спілкування.

2. Втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила злочин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети.

3. Інформація, отримана внаслідок втручання у спілкування, не може бути використана інакше як для вирішення завдань кримінального провадження.

15. Чинний КПК України чітко не визначає поняття і не по класифікацію суб´єктів кримінального провадження. В нього йдеться про осіб, які беруть участь у справі (статті 19, 20, 22, 87), учасників процесу (глава 3). Такі істотні недоліки призвели до суперечностей у кримінальному процесі. У зв´язку з цим авторами проекту КПК (п. 48 ч. 1 ст. 6) чітко визначаються і передбачаються такі суб´єкти кримінального провадження: суд, суддя, слідчий суддя, прокурор, слідчий, начальник слідчого розділу, орган дізнання, начальник органу дізнання, особа, здійснює дізнання, підозрюваний, обвинувачений, підсудні засуджений, виправданий, їхні захисники та законні представники, потерпілий і його представники, особа, яка звернулася з заявою про порушення кримінальної справи, особа, стосовно якої відмовлено у порушенні кримінальної справи чи закрити кримінальну справу, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники, заставодавець, перекладач, експерт, спеціаліст, понятий, секретар судового засідання, особа, яка здійснює фіксування судового процесу технічними засобами, свідок.

Суб´єкти кримінального провадження - це всі державні органи, службові та приватні особи, які ведуть кримінальне провадження або залучаються до нього, вступають між собою процесуальні правовідносини, набуваючи процесуальних прав і виконуючи процесуальні обов´язки.

Суб’єктів кримінального провадження розрізняють за їх процесуальним становищем, роллю в процесі, виконанням різних кримінально-процесуальних функцій і завдань. Ці суб’єкти вступають між собою в різні правовідносини залежно від їх ставлення до факту, стосовно якого здійснюється процесуальне провадження. Перші – у силу необхідності захищати свої права і законні інтереси (потерпілий, цивільний позивач та ін.); другі в силу своїх посадових обов’язків щодо встановлення істини та забезпечення правосуддя (слідчий, прокурор, суддя та ін.); треті - за дорученням чи угодою (представник цивільного позивача, захисник та ін.); четверті - притягаються до участі у провадженні у примусовому порядку (обвинувачуваний, підозрюваний, під

судний).

Зазначене створює передумови для їх класифікації:

1. Суб´єкти, які провадять досудове розслідування та здійснюють правосуддя: орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), слідчий, начальник слідчого відділу (відділення, управління, головного управління), прокурор, суд (суддя). Спільним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального судочинства. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути незаінтересовані в результатах справи.

2. Суб´єкти, які мають та обстоюють у кримінальному провадженні власні інтереси: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Суб´єкти, які захищають та представляють інтереси інших осіб: захисник, представник потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, законний представник неповнолітнього.

Суб’єкти, які сприяють кримінальному судочинству і здійсненню правосуддя: свідок, поняті, перекладач, спеціаліст, експерт, секретар судового засідання та ін. Ці суб´єкти сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

4. Суб’єкти кримінального провадження характеризуються тим, що вони:

- беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом за умови, що немає обставин, за яких закон виключає можливість їх участі у справі:

мають визначені права та обов´язки (закон визначає порядок їх реалізації);

діють у кримінальному судочинстві відповідно до свої прав та обов´язків у встановленому порядку;

вступають у процесуальні правовідносини;

несуть відповідальність за невиконання своїх обов´язки або порушення прав інших суб´єктів

16. На стадії досудового слідства з’являється важливий суб’єкт кримінального провадження – це слідчий суддя.

Для визначення процесуальної природи поняття «слідчий суддя» звернімося до історії права.

Словосполучення «судовий слідчий» найбільшого поширення набуло після здійснення в Російській імперії судової реформи 1864 р. Проте аналіз розвитку судоустрою та процесуального законодавства свідчить, що за своїми функціональними обов’язками судовий слідчий тих часів нічим не відрізнявся від звичайного слідчого з кримінального процесу радянської доби, за тим лише винятком, що структурно він належав до окружного суду чи до судової палати і всі його рішення підлягали судовому контролю, а скарги на його дії розглядалися цими судовими органами. Тим самим у цій моделі судочинства судовий слідчий, будучи під подвійним прокурорським і судовим контролем, реалізовував тільки функцію

попереднього розслідування[1] .

У кримінально-процесуальному законодавстві європейських країн і країн СНД по-різному визначається суб’єкт уповноважений здійснювати контрольні функції на досудовому провадженні. Приміром, посада слідчого судді існує в КПК Латвії й Італії. У кримінальному процесі Франції функціонують і слідчі судді, й судді по свободах та ув’язненню. Суддя по кримінальному переслідуванню передбачений за КПК Республіки Молдова. У КПК Литовської Республіки закріплено статус судді досудового провадження. У ФРН судові повноваження при проведенні дізнання покладаються на суддю-дізнавача. Не припиняються дискусії щодо необхідності запровадження посади слідчого судді в кримінально-процесуальне законодавство Росії й Казахстану[2] .

В Україні законодавець дає визначення поняття «слідчий суддя» у п. 18 ст. 3 КПК України[3] . Слідчий суддя – суддя суду І інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, та у випадку передбаченому статтею 247 КПК[4], — голова чи за його визначенням інший суддя Апеляційного суду АРК, апеляційного суду області, міст Києва та Севастополя. Це визначення де досить повно охоплює визначення даного поняття. Необхідно розмежувати два види слідчих суддів: слідчі судді місцевих судів, про яких говориться у вищезазначеній статті, та є слідчі судді апеляційних судів, які передбачені у с. 247 КПК України[5].

Відмінність між цими слідчими суддями полягає у тому, як вони призначаються. Слідчий суддя місцевого суду обирається зборами суддів даного суду, а щодо слідчих суддів апеляційних судів, — законодавець за посадою визначив, що ним є голова апеляційного суду. Інші судді даного суду також можуть виконувати ці функції, але вже за наказом голови даного суду.

Інше, що відрізняє ці дві категорії – це те, що слідчі судді місцевих судів розглядають всі клопотання: як щодо проведення гласних, так і щодо негласних слідчих дій, а слідчі судді апеляційних судів мають обмежену компетенцію щодо розгляду клопотань, що передбачає дачу дозволу на проведення тільки негласних слідчих (розшукових) дій, і то не усіх.

При розгляді та аналізі повноважень слідчого судді місцевого суду, — то їх можна поділити на дві групи:

розгляд клопотань, поданих як і зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту;

розгляд скарг на дії, рішення та бездіяльність слідчого, прокурора під час провадження досудового слідства;

У даному випадку ми повинні розділяти ці два повноваження, оскільки при виконанні першого повноваження – слідчий суддя має право розглядати будь-які клопотання, в тому числі і виняткові: саме до нього переходять повноваження про застосування заходів щодо забезпечення кримінального провадження, що включає у себе заходи процесуального примусу. До того часу такими повноваженнями були наділені як слідчі, так і прокурори. До таких заходів відносяться, наприклад, підписка про невиїзд, поручительство, привід. Якщо проаналізувати ситуацію, то за таких умов слідчий позбавляється всіх повноважень щодо застосування заходів процесуального примусу. Це тягне за собою певні права, якими наділяється особа — наприклад, у випадку виклику слідчим на її допит — вона може просто не з’явитися. В даному випадку у слідчого будуть два виходи: він може звернутися до судді з проханням про видання судового виклику, який є обов’язковим, і в разі неявки передбачається штраф у розмірі адмінвідповідальності, або прохання про видання ухвали про привід особи.

Друга група клопотань, які можуть бути направлені слідчим суддям – це клопотання про забезпечення певного процесуального права, зокрема, це стосується клопотань зі сторони захисту. Вони можуть клопотати про забезпечення виконання клопотання в частині процесуальної чи слідчої дії. Тобто за звичайним перебігом провадження сторона захисту повинна звернутися до слідчого з клопотанням, наприклад, провести огляд, експертизу, допитати свідків. Важливо те, що слідчий може відмовити в задоволення цього клопотання, то ж тепер особа наділяється правом повторного звернення, вже до слідчого судді – зобов’язати слідчого виконати це клопотання щодо процесуальної чи слідчої дії.

У межах цих повноважень слідчий суддя проводить судове засідання, викликає зацікавлених сторін, заслуховує пояснення, вивчає документи та приймає рішення.

Щодо розгляду скарг, як другої групи повноважень, — то у даному випадку порядок процесуальної діяльності суддів викликає певне здивування у науковців-процесуалістів, тому що розгляд скарг, відповідно до статті 306 КПК здійснюється слідчим суддею за правилами судового розгляду. А у судовому розгляді дозволяється допит свідків, призначення експертизи, проведення оглядів, дослідження документів. Важливо при тому пам’ятати, що слідчий суддя обмежений в строках щодо призначенні до розгляду, але не обмежений у строках самого розгляду. Тож якщо звернутися до ст.. 318 КПК, де законодавець встановляє строки судового розгляду – то ч. 1 передбачає, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку. Тож розумні строки будуть залежати від кола питань і від кола суб’єктів, яких треба заслухати.

Варто звернути увагу на те, що на сьогоднішній день у ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» нічого не сказано про слідчих суддів, і тому виникає певна дилема: слідчий суддя це окрема посадова особа, до повноважень якої входить винятково тільки два вищевказані напрямки; а також слідчий суддя – це окремий суддя місцевого суду, який формально при виконанні своїх обов’язків здійснює також обов’язки слідчого судді. Оскільки нічого в законі не вказано про окремий судовий розгляд, то судді, звичайно, не будуть зацікавлені у відстороненні їх від розгляду адміністративних, цивільних та кримінальних справ. Але проблема виникає в тому, що за відсутності законодавчого регулювання фактично дозволяє суддям здійснювати формальну діяльність, по розгляду інших категорій справ, тобто діяти як суддя в іншому провадженні. А отже, скільки це буде тривати в часі – визначити неможливо, то ж залишається тільки сподіватись на внесення певних змін для пришвидшення цих процесів.

17. Правовий статус учасника судочинства - це сукупність його прав і обов'язків, встановлених нормами права і відповідають виконуваної ним процесуальної функції [22, с. 90]. p align="justify"> Процесуальне становище прокурора в кримінальному процесі, форми і методи його діяльності визначаються призначенням судочинства і безпосередніми завданнями, які розв'язуються в кожній окремій стадії. Стосовно до цього визначено повноваження прокурора в КПК як учасника кримінального судочинства з боку обвинувачення [26, с. 82]. p align="justify"> Процесуальне становище прокурора в кримінальному процесі регламентовано ст. 34 КПК. Так, відповідно до ч.1 ст.34 КПК прокурор є посадовою особою, в межах своєї компетенції здійснюють від імені держави кримінальне переслідування і підтримує державне обвинувачення в суді. Крім цього прокурор також здійснює нагляд за процесуальною діяльністю органів дізнання та органів попереднього слідства. Якщо говорити про критерії поділу цих видів діяльності ще простіше, то функція нагляду слід лише початок законності, в той час як кримінальне переслідування, крім того, - і початку доцільності [22, с. 98].

У цьому зв'язку Т.Ю. Цапаева задається питанням, що ж у діяльності прокурора є чільною завданням? Кримінальне переслідування і нагляд за своєю суттю різні види діяльності. Перше орієнтоване на активну участь прокурора в кримінально-процесуальної діяльності, друга передбачає швидше дещо відсторонено спостереження за здійсненням цієї діяльності слідчим і дізнавачем. [30, с. 26]. Вважаємо, що в залежності від стадії кримінального судочинства превалюючою є перша або друга функція. Так, наприклад, на досудових стадіях такої слід визнавати функцію кримінального переслідування, на решті - наглядову. p align="justify"> Відповідно до п. 32 ч. 1 ст. 6 КПК прокурор - діючі в межах своєї компетенції Генеральний прокурор Республіки Білорусь і підлеглі йому прокурори, їх заступники і помічники, начальники управлінь (відділів) та їх заступники, прокурори управлінь і відділів, якщо інше не обумовлено у відповідних статтях КПК. p align="justify"> Здійснення державного обвинувачення у кримінальних справах приводить в рух механізм реалізації кримінальної відповідальності. Пункт 48 ч. 1 ст. 6 КПК визначає кримінальне переслідування як процесуальну діяльність, здійснювану органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, приватним обвинувачем з метою встановлення факту та обставин вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, і яка його вчинила, а також дл...я забезпечення застосування до такій особі покарання або інших заходів кримінальної відповідальності або примусових заходів безпеки і лікування.

Конкретні повноваження прокурора у сфері кримінального судочинства поділяються залежно від того, на яких стадіях - досудових або судових - він здійснює свою діяльність. Такий поділ обумовлено тим, що прокурор - це єдина посадова особа, яка в тій чи іншій формі бере участь у кримінальному процесі протягом всього провадження у справі. p align="justify"> С.В. Борік зазначає, що широкими повноваженнями прокурор має в стадіях порушення кримінальної справи і попереднього розслідування [4, с. 45]. У ч. 2 ст. 34 КПК визначено, що при здійсненні своїх повноважень з нагляду за виконанням законів на стадіях досудового провадження прокурор незалежний і підкоряється лише закону. p align="justify"> Дійсно, на досудових стадіях прокурор володіє державно-владними повноваженнями, перелік яких наведено у ч. 4-5 ст. 34 КПК. При здійсненні кримінального переслідування в ході досудового провадження за матеріалами і кримінальній справі прокурор порушує кримінальну справу, приймає кримінальну справу до свого провадження і розслідує його в повному обсязі, користуючись при цьому повноваженнями слідчого, або доручає її розслідування нижчестоящому прокурору або відповідному органу попереднього слідства; відмовляє в порушенні кримінальної справи; здійснює нагляд за розслідуванням кримінальних справ органом дізнання, слідчим; здійснює процесуальне керівництво і нагляд за діяльністю нижчестоящого прокурора, яка провадить попереднє слідство.

Здійснюючи нагляд за дотриманням законності при провадженні попереднього слідства і дізнання, прокурор уповноважений:

) письмово витребувати від нижчестоящого прокурора, слідчого і органу дізнання для перевірки кримінальні справи, матеріали, а також перевіряти кримінальні справи, матеріали;

) вилучати від органу дізнання і передавати органу попереднього слідства будь-яку кримінальну справу відповідно до підслідністю, визначеною ст. 182 КПК;

) особисто провадити окремі слідчі та інші процесуальні дії при санкціонуванні застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, домашнього арешту у кримінальній справі, що знаходиться у провадженні слідчого, а також попереднє слідство в повному обсязі з метою забезпечення всебічного , повного і об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи;

) доручати за порушеною і прийнятому до свого провадження кримінальній справі попереднє слідство групі прокурорів, а за погодженням з начальниками відповідних слідчих підрозділів - групі слідчих, очолювати цю слідчу групу;

) скасовувати незаконні і необгрунтовані постанови нижчестоящого прокурора, начальника слідчого підрозділу, слідчого, органу дізнання та особи, яка провадить дізнання, за винятком постанов, зазначених у ч.... 5 ст. 35 і ч. 6 ст. 38 КПК, а також не відповідають закону вказівки нижчестоящого прокурора, начальника органу дізнання;

) давати нижчестоящому прокурору, органу дізнання та особі, що проводить дізнання, обов'язкові для виконання письмові вказівки про провадження слідчих, інших процесуальних дій та оперативно-розшукових заходів, а також про застосування заходів щодо забезпечення безпеки. Л.І. Кукреш вказує на той факт, що обов'язковість письмових вказівок прокурора визначається його процесуальним статусом посадової особи, яка здійснює нагляд від імені держави [16, с. 91];

) застосовувати, змінювати або скасовувати запобіжного заходу у кримінальних справах, що перебувають у виробництві у нижчестоящого прокурора, продовжувати термін утримання під вартою, домашнього арешту, термін розгляду заяв і повідомлень про злочин і термін попереднього розслідування;

) припиняти провадження у кримінальній справі у випадках і з підстав, передбачених КПК;

) дозволяти відводи і самовідводи;

) вирішувати скарги на рішення і дії нижчестоящого прокурора, слідчого, органу дізнання та особи, яка провадить дізнання, за винятком скарг, розгляд яких віднесено законом до компетенції суду;

) виносити вимога начальнику слідчого підрозділу, органу дізнання про усунення порушень законодавства, допущених органом дізнання, особою, яка провадить дізнання, слідчим у ході дізнання, попереднього слідства;

) усувати нижчестоящого прокурора від провадження попереднього слідства з передачею справи іншому прокурору або до органу попереднього слідства, якщо їм були допущені порушення законності при її розслідуванні, або прийняти кримінальну справу до свого провадження і виробляти попереднє слідство особисто;

) звертатися до відповідних органів з поданням про позбавлення імунітету від кримінального переслідування осіб, їм користуються, якщо ці особи підлягають притягненню у кримінальній справі в якості обвинувачених по що знаходиться в його виробництві кримінальній справі;

) санкціонувати застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, домашнього арешту, застави; проведення обшуку, огляду житла чи іншого законного володіння; накладення арешту на майно, що перебуває у житло та іншому законному володінні, на поштово- телеграфні та інші відправлення і їх виїмку, виїмку документів, що містять державні секрети або іншу охоронювану законом таємницю; прослуховування і запис переговорів, що ведуться по технічних каналах зв'язку, та інших переговорів; витяг трупа з місця поховання (ексгумація); приміщення підозрюваного або обвинуваченого, що не утримуються під вартою, до психіатричного (психоневрологічне) установа; відсторонення підозрюваного чи обвинуваченого від посади у випадках і порядку, встановлених КПК;

) повертати кримін...альні справи нижчестоящому прокурору, слідчому зі своїми письмовими вказівками, обов'язковими для виконання, про виробництво додаткових слідчих та інших процесуальних дій у випадках і порядку, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 264 КПК, а також при скасуванні постанови про припинення попереднього розслідування;

) направляти кримінальні справи нижчестоящому прокурору, слідчому для провадження додатково попереднього розслідування у разі передачі судом кримінальної справи при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину, якщо особа, яка вчинила злочин, залишається невстановленим, або для провадження попереднього розслідування у разі передачі судом кримінальної справи, виділеної в окреме провадження у зв'язку з виправданням обвинуваченого за окремими пунктами звинувачення за недоведеністю участі у вчиненні злочину або при виправданні одного з декількох обвинувачених за недоведеністю участі у вчиненні злочину;

) направляти кримінальну справу до суду;

) використовувати інші повноваження, надані йому КПК [27].

Порушення кримінальної справи є досить відповідальною стадією кримінального судочинства [15, с. 8]. Дійсно, законне, обгрунтоване і своєчасне порушення кримінальної справи служить однією з необхідних умов для швидкого і повного розслідування. І навпаки, незаконне, необгрунтоване, несвоєчасне (запізніле) порушення кримінальної справи призводить до втрати доказів скоєного, до зниження актуальності події скоєного злочину, а в кінцевому підсумку - до залишення безкарними осіб, які вчинили злочини, в тому числі й особливо небезпечні. Не менш небезпечна й інша крайність - непродумане, поспішне порушення справи, що тягне за собою незаконні і необгрунтовані затримання та арешти, обшуки і виїмки, необгрунтоване пред'явлення обвинувачення, а в кінцевому рахунку - незаконне і необгрунтоване засудження громадян. Кримінально-процесуальний закон встановлює порядок, що забезпечує невідкладну перевірку прокурором законності та обгрунтованості прийняття дізнавачем, слідчим такого важливого процесуального рішення, як порушення кримінальної справи. Так, відповідно до ст. 179 КПК, здійснюючи нагляд за законністю порушення кримінальної справи, прокурор має право:

) продовжити термін вирішення заяви або повідомлення за матеріалами, які знаходяться в органі дізнання або у прокурора, у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 173 КПК;

) скасувати постанову органу дізнання чи слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи і направити матеріали для проведення додаткової перевірки;

) скасувати постанову органу дізнання чи слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи і порушити кримінальну справу;

) скасувати постанову органу дізнання чи слідчого про порушення кримінальної справи і відмовити в порушенні кримінальної ...справи;