3. Завдання кримінального процесу

Завдання кримінального процесу закріплені в ст. 2 КПК України, де сказано про те, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних осіб, правильне застосування закону з тим, щоб кожних, хто вчинив злочин,був притягнений до кримінальної відповідальності та жоден невинний не був наказаний.

З цієї статті випливає, що конкретним завданням кримінального процесу є забезпечення справедливого правосуддя по кримінальних справах. Правосуддя, своєю чергою, є ядром кримінального процесу. Його здійснює лише суд за максимальних правових гарантій. Тож ми наголошуємо, що головна мета кримінального судочинства полягає в тому, щоб не допустити засудження того, у винуватості котрого не впевнений суд. Це цілком відповідає ст. З Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Янович Ю.П. в своїй роботі виділяє наступні завдання кримінального процесу:

1.Охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб,які беруть учать у кримінальному судочнистві.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоровя, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та направленість діяльності держави, органів законодавчої та виконавчої влади, в тому числі визначають цілі та зміст законов та інших нормативно-правових актів, а затвердження та забезпечення прав та свобод людини є головним обовязком держави. Виходячи із встановленого Конституціей принципа судового захисту прав людини, кримінально-правова діяльність в цілому, та судова діяльність в тому числі, повинні бути націленими на захист прав та свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своечасного та якісного розляду кримінальних справ. Пленум Верховного Суду України в Постанові № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 р. вказав, що діяльність судів повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Разгялаючи судові справи в повній відповідності Конституції та законам України, суди зобовязані забезпечити рівність громадян перед законом та судом.

Охорона прав та законних інтересів осіб полягає в позитивному обовязку держави та його компетентних органів здійснювати дії, повязані з захистом прав та законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві. Це завдання має на увазі те, що в ході кримінального процесу повинні бути захищені права та законні інтереси громадян та фізичних осіб, якими злочинними діями біло заподіяно шкоду. Усім хто бере участь у справі, у тому числі підозрюваному і обвинуваченому, необхідно розяснити процесуальні права та забезпечити можливість їх реалізації. Ніякі порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланнями на те, що це необхідно для розкриття та розслідування злочину, викриття винних.

2.Більш повне розкриття злочинів.

Злочин вважається розкритим, якщо встановлені подія злочину та особи, які його вчинили. Завдання швидкого розкриття злочинів полягає в обовязку органів держави у строк, встановлений законом, встановити всі обставини події злочину та виявити вісх осіб, які його скоїли, з тим, щоб максимально приблизити призначення винному покарання к моменту скоєння злочину. Швидкість провадження у справі забезпечує невідвертість відповідальності за скоєний злочин, чинить виконавчий вплив як на осіб, які приймають участь у справі, так і на інших громадян. Пленум ВСУ України в постанові № 3 «Про сторки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ » від 1 квітня 1994 року звернув увагу суддів на необхідність підвищення пресональної відповідальності за своєчасний та якісний розгляд судових справ. Це в повному обсязі стосується і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, які також повинні нести відповідальність за усимне порушення процесуального закону, або несумлінність.

Повне розкриття злочниу означає, що по кожній кримінальній спарві маєть бути встановлені всі обставини, які відносяться до предмету доказування (ст.ст. 23,64,433 КПК). Преступление може вважатися повністю розкритим тільки після набуття обвинувальним вироком суду законної сили, а у випадках відмови в порушенні кримінальної справи або її припинення з нереабілітуючих підстав після набуття чинності відповідної постанови органан дізнання,слідчого, прокурора, судді або ухвали суду.

3.Викриття винних осіб.

Ця вимога зобовязує державні органи, які ведуть процес, виявити всіх осіб, які скоїли злочин, і встановити вину кожного з них. Встановлення вини є обовяковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання конкретної особи.

4.Забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожен, хто скоїв злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності и жоден не винний не був наказаний.

Правильне застосування закона- це суворе дотримання норм кримінально-процесуального, кримінального та іншого законодавства під час провадження у кримінальній справі. Лише за цієї умови є можливість притягнути винну особу до справедливої, відповідної скоєнному, відповідальності, а також уникнути від необгрунтованого притягнення до відповідальності та осуження невинної особи. Крім цього, треба зазначити, що неравильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих у справі рішень та повернення кримінальної справи на ту стадію, на якій було скоєне порушення. (п.2 ч. 1 ст. 246, ст.ст. 281, 370, 371 КПК).

У навчальній юридичній літературі кримінальне переслідування не розглядають як функцію кримінального процесу. У всіх виданих в Україні підручниках йдеться про функцію обвинувачення. Причиною того є негативний відтінок слова "переслідування", зумовлений діяльністю правоохоронних, по суті, злочинних, органів у 1937-1953 роках.

На користь можливості використання терміна (і поняття) "кримінальне переслідування" можна навести такі аргументи.

. Обвинувачення пред'являють особі в разі, якщо є достатні докази, що вказують на вчинення нею злочину. Однак до пред'явлення обвинувачення щодо особи застосовують примусові заходи(затримання, взяття під варту тощо). Зміст якої функції вони відтворюють? Застосування таких заходів до пред'явлення особі обвинувачення саме і є частиною функції кримінального переслідування.

. Згідно з ч. 4 ст. 44 КПК захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Він має право увійти у справу до першого допиту підозрюваного (коли обвинувачення ще не пред'явлено). Від чого захищатиметься підозрюваний за допомогою захисника? Від підозри, що є складовою функції кримінального переслідування.

. У міжнародних угодах, конвенціях тощо, учасницею яких є Україна, термін "кримінальне переслідування" вживається доволі широко. Жодних проблем із упровадженням його в національне законодавство немає. Тим паче, що Україна є учасницею багатьох міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою, у зв'язку з чим вони стали частиною національного законодавства. В проекті КПК України цей термін використовується.

Функція захисту - це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого становлять:

заперечення по суті підозри та обвинувачення в цілому;

заперечення окремих пунктів підозри та обвинувачення;

заперечення кваліфікації;

інше трактування дій підзахисного, що не заперечує обвинувачення;

врахування органами досудового розслідування, прокуратури і суду обставин, що пом'якшують вину;

наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

Функція правосуддя (вирішення кримінальної справи, або юрисдикційна функція) - це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, пов'язаний із прийняттям у кримінальній справі остаточного рішення щодо доведеності вчинення суспільно небезпечного діяння конкретною особою і призначенням їй у зв'язку з цим покарання. Єдиним органом в Україні, який має право приймати такі рішення, є суд.

Функції кримінального переслідування і захисту від самого початку їх здійснення підпорядковано функції правосуддя. Вони виконуються під контролем суду від моменту порушення кримінальної справи. Будь-які рішення і дії органу дізнання, слідчого і прокурора може бути оскаржено до суду. У такий спосіб забезпечується вільний доступ громадян до правосуддя.

2.Стадії кримінального процесу - це самостійні, пов´язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом суб´єктів кримінального провадження, порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.

Виділення певних частин кримінального процесу в стадії та відокремлення їх від інших ґрунтується на таких характерних ознаках:

1) наявність завдань, властивих певній частині процесу;

2) визначене коло суб´єктів, які здійснюють на певному етапі процесуальну діяльність;

3) своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;

4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;

5) наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її загалом.

Стадії в суворо визначеній послідовності змінюють одна одну і тісно пов´язані між собою. Переважна більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове розслідування;

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

5) провадження в апеляційній інстанції;

6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді). Існують ще дві стадії кримінального процесу, що називають виключними:

1) провадження в касаційній інстанції;

2) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.

Розглянемо докладніше стадії кримінального процесу.

1. Початок стадії порушення кримінальної справи збігається з початком кримінального процесу. Кримінальний процес починається з моменту володіння компетентним органом ймовірними відомостями про вчинення суспільно небезпечного діяння. Завдання цієї стадії полягає в реагуванні на кожний факт вчинення злочину і водночас полягає у захисті інших стадій кримінального процесу від розгляду подій, що не пов´язані зі злочином. На цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних процесуальних рішень - про початок розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи; визначається підслідність кримінальних справ за ст. 112 КПК.

2. Головне завдання стадії досудового розслідування - досудовий збір, перевірка та оцінка доказів про всі обставини, що перелічені у ст. 64 КПК України. Досудове розслідування проводиться після порушення кримінальної справи. Засоби вирішення завдань цієї стадії передбачають всі перелічені у законі слідчі та інші процесуальні дії, що спрямовані на всебічне, повне й об´єктивне дослідження обставин вчиненого злочину.

Коло суб´єктів стадії досудового розслідування є набагато ширшим, ніж на стадії порушення кримінальної справи. Це: потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, захисник, цивільний позивач та відповідач, свідок, понятий, спеціаліст та ін.

У цій стадії кримінального процесу особі, яка вчинила злочин, пред´являється обвинувачення і надається право мати захисника та захищатись самому всіма передбаченими законом засобами. До обвинувачуваного можуть застосовуватися запобіжні заходи. Прокурор здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення слідчого.

Завершується ця стадія складанням обвинувального висновку або постанови про закриття кримінальної справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

3. Попередній розгляд справи суддею проводиться після затвердження прокурором обвинувального висновку, складеного слідчим, передачі прокурором матеріалів кримінальної справи до суду, якому вона підсудна, і повідомлення суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Водночас з цим прокурор або його заступник - повідомляють обвинуваченому, до якого суду направлено справу (ст. 232 КПК України).

Попередній розгляд справи здійснює суддя одноособово з обов´язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляють також іншим заінтересованим у справі учасникам судового розгляду, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Підсумковими рішеннями у цій стадії кримінального процесу є рішення про призначення справи до судового розгляду, про повернення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

4. Судовий розгляд - стадія пронесу, в якій суддя одноособово або колегія суддів під час судового засідання за участю підсудного, захисника та інших учасників судового розгляду розглядають і вирішують кримінальну справу по суті, тобто вирішують питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування покарання та інші питання.

Саме у цій стадії реалізуються засади кримінального провадження, згідно з якими правосуддя здійснюється лише судом, ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду та відповідно до закону.

Завершується ця стадія або винесенням вироку (обвинувального чи виправдувального), або закриттям справи, або направленням справи на додаткове розслідування.

5. Провадження в апеляційній інстанції полягає у перегляді апеляційним судом, у зв´язку з поданою учасником судового розгляду апеляцією, рішень суду першої інстанції. Апеляційне провадження - це діяльність апеляційних судів з розгляду справ, у яких судом першої інстанції постановлено судове рішення, що не набрало законної сили, за апеляційними скаргами і апеляційним поданням і вирішення питання про законність та обґрунтованість судового рішення.

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що новий розгляд справи надає додаткову гарантію забезпечення законності в судочинстві у зв´язку з можливістю своєчасного виправлення порушень закону та помилок, допущених під час розслідування та під час судового розгляду, реалізується виконання судового контролю за судочинством з боку суду вищого рівня. Особливості апеляційного провадження:

1. В апеляційному порядку можуть оскаржувати ся вироки будь-якого суду, за винятком суду присяжних, які не набрали законної сили. З поданням апеляційної скарги або апеляційного подання зупиняється виконання судового рішення.

Справа за апеляцією розглядається судом вищого рівня, ніж той, що постановив судове рішення.

Право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення надається усім учасникам судового розгляду, інтереси яких воно зачіпає.

В апеляційних скаргах і апеляційному поданні прокурора повинні вказуватися, в чому полягає неправильність судового рішення, та доводи на обґрунтування апеляції.

В апеляційному провадженні перевіряється не лише дотримання вимог матеріального і процесуального закону, а й правильність, обґрунтованість судового рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість судового рішення, апеляційна інстанція, за необхідності, проводить судове слідство й може постановити нове судове рішення. Проте повноваження апеляційної інстанції з перевірки законності й обґрунтованості судового рішення обмежені колом підстав, зазначених в апеляції.

Апеляція може подаватися: на вироки, які не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені цими ж судами; на ухвали (постанови) про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, що ухвалені такими судами; на окремі ухвали (постанови) місцевих судів; на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених законом.

Апеляційне подання та апеляційна скарга на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком законної сили та його виконання до того часу, поки його не буде переглянуто апеляційною інстанцією.

6. Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що вступили в законну силу, є завершальною стадією кримінального процесу, яка починається з набранням вироком, ухвалою і постановою законної сили і в якій реалізуються всі рішення суду, сформульовані у вироку, ухвалі й постанові відносно винності підсудного, призначення винному покарання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.

Основний зміст стадії виконання вироку, ухвали й постанови визначають питання, що гак чи інакше пов´язані з процесуальною діяльністю суду, який: звертає вирок, ухвалу і постанову до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення, зокрема виправдувальний чи обвинувальний вирок, за яким призначено те чи інше покарання; вирішує процесуальні питання, пов´язані з виконанням вироку (про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскацію майна; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі тощо); здійснює контроль за проведенням вироку до виконання.

Розглянемо інші стадії кримінального процесу, що мають назву виключних і які можливі лише за наявності особливих умов.