2. Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження.

Відсторонення від посади пов'язане із застосуванням примусових заходів" спрямованих на забезпечення кримінального провадження, які певною мірою обмежують гарантовані Конституцією України права особи. Як наслідок, рішення про його застосування під час досудового розслідування приймає виключно слідчий суддя (суд під час судового провадження).

Рішення слідчого судді (суду) у цьому випадку є гарантією забезпечення зазначених прав, реалізацією повноважень щодо здійснення у порядку, передбаченому цим КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні (відповідно до п.18 ст. З КПК, ст. 21 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-УГ).

При цьому відсторонення від посади не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе слідчому судді (суду), що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою до його застосування; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться у відповідному клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, задля виконання якого слідчий, прокурор звертається із таким клопотанням (див. коментар до ст. 132 КПК).

Відсторонення від посади здійснюється на строк не більше двох місяців, що відповідає визначеному цим КПК строку, протягом якого, з дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, досудове розслідування повинно бути закінчено (ст. 219 КПК), а також вимогам щодо розумних строків кримінального провадження, визначених статтями 28,318 КПК.

Строк відсторонення від посади може бути продовжено у порядку, визначеному ст. 158 КПК. Проте, враховуючи тимчасовий характер цього заходу, строк його дії не може перевищувати строків досудового розслідуванням або судового провадження.

3. Перелік осіб, які призначаються на посаду Президентом України, визначається ст. 106 Конституції України, законами України "Про центральні органи виконавчої влади"" "Про місцеві державні адміністрації".

Згідно з вимогами ст. 106 Конституції України Президент України призначає глав дипломатичних представництв України в інших державах, Прем'єр-міністра України та членів КМУ, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій, Генерального прокурора України, Голову Антимонопольного комітету України, Голову ФДМ, вище командування Збройних Сил України, половину складу Ради НБУ та інших посадових осіб.

За поданням Прем'єр-міністра України Президентом України призначаються на посаду: 1) Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри; 2) перший заступник, заступник міністра та заступник міністра - керівник апарату, керівник центрального органу виконавчої влади, його перший заступник та заступник, державний уповноважений Антимонопольного комітету; 3) голова місцевої державної адміністрації. Відсторонення від посади осіб, яких призначає Президент України, вирішується главою держави на підставі мотивованого клопотання Генерального прокурора України.

Недоторканність суддів забезпечується, крім іншого, особливим порядком відсторонення їх від посади. Відповідно до ст. 48 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 р. № 2453-VI відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора України.

35. . Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

2. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

3. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

4. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

5. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються.

6. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додасться витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подасться клопотання.

1. Установлення загальних правил застосування заходів забезпечення кримінального провадження має важливе значення для правозастосовної діяльності, адже сприяє її єдності, дотриманню прав учасників кримінальних процесуальних відносин. Необхідність нормативного закріплення таких правил обумовлена тим, що заходи забезпечення кримінального провадження спрямовані на досягнення єдиної мети, яку визначено ч. 1 ст. 131 КПК, атому й єдиною є їх правова природа.

Поєднання заходів забезпечення кримінального провадження із застосуванням примусу, втручанням державних органів до сфери прав людини викликає необхідність установлення законодавцем дієвих гарантій забезпечення законних інтересів осіб, які залучаються до участі в кримінальному провадженні. Однією із таких гарантій є судовий контроль законності обмеження конституційних прав і свобод людини при здійсненні кримінального провадження, який на досудовому розслідуванні здійснюється слідчим суддею (див. п. 18 ст. З КПК). Тому ч. 1 цієї статті передбачено, що правовою підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження є ухвала слідчого судді (на досудовому розслідуванні), суду (у судовому провадженні). Винятки з цього правила можуть мати місце лише у випадках, визначених КПК До таких, зокрема, належать виклик особи слідчим та прокурором, який здійснюється у порядку, установленому статтями 133-139; тимчасове вилучення майна, передбачене статтями 167-169; затримання особи, що може бути здійснено у порядку, передбаченому статтями 207,208 КПК.

Віднесення прийняття процесуального рішення (ухвали) про застосування заходів забезпечення кримінального провадження до виключної компетенції суду відповідає європейським стандартам у галузі прав людини. У Рішенні ЄСПЛ у справі "Клас та інші проти Федеративної Республіки Німеччини" (1978 р.) зазначено, що принцип верховенства права виходить, зокрема, з того, що втручання органів виконавчої влади у права окремих осіб повинно перебувати під ефективним контролем, який звичайно має забезпечуватися судовою системою, у всякому разі, як останньою інстанцією; судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

2. Про застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий за погодженням із прокурором, прокурор складають умотивоване клопотання, яке подається до місцевого суду, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Окремі заходи забезпечення кримінального провадження можуть застосовуватися також за ініціативою сторони захисту, зокрема тимчасовий доступ до речей і документів (ст. 100 КПК), у зв'язку з чим стороні захисту також надасться право клопотати перед слідчим суддею про прийняття рішення про застосування цих заходів.

3. Частиною 3 коментованої статті встановлено три групи обставин, недоведеність яких усуває застосування заходів забезпечення кримінального провадження. При цьому слід звернути увагу на те, що тягар доказування перед слідчим суддею, судом наявності підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження покладено на слідчого та прокурора як на суб'єктів, які здійснюють кримінальне провадження, у зв'язку з чим вони мають обгрунтувати необхідність застосування заходів його забезпечення.

Обов'язок доведення перед слідчим суддею існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою застосування цих заходів, наявності потреби досудового розслідування в їх застосуванні, можливості виконання завдання досудового розслідування лише за умови їх застосування, логічно обумовлений такими обставинами: по-перше, саме слідчий як суб'єкт, який безпосередньо здійснює досудове розслідування, а також прокурор, на якого покладено процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, повинні не лише констатувати наявність необхідності застосування заходів забезпечення кримінального провадження, а як суб'єкти, які найбільш обізнані стосовно фактичних підстав їх застосування, навести суду відповідні аргументи, що підтверджують таку необхідність, переконати його прийняти відповідне процесуальне рішення (постановити ухвалу); по-друге, цінність судової процедури вирішення питання про застосування цих заходів, зокрема, полягає у тому, що, будучи незалежним і неупередженим, суд постановляє ухвалу, ґрунтуючись на власному переконанні щодо наявності для цього достатніх підстав, яке є результатом дослідження ним обставин та доказів, що надані сторонами.

Надання нормативного характеру обов'язку слідчого, прокурора довести слідчому судді наявність підстав, передбачених ч. 3 цієї статті, фактично усуває можливість звернення цих осіб до слідчого судді з необгрунтованим клопотанням, оскільки в такому разі нівелюється сама ініціатива і рішення суду є достатньо прогнозованим не на користь ініціатора клопотання.

4. Передбачений ч. 4 коментованої статті обов'язок слідчого судді або суду для оцінки потреб досудового розслідування врахувати можливість без застосованого Заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, спрямовано на обмеження дискреції суду, попередження необгрунтованого втручання до сфери прав і законних інтересів особи, яка залучається до участі у кримінальному провадженні.

5. Доведення слідчим, прокурором наявності достатніх підстав для застосування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється шляхом надання слідчому судді, суду доказів обставин, на які вони посилаються у клопотанні. При цьому слід звернути увагу на те, що надання доказів, тобто обгрунтування позиції сторони, є її обов'язком, що випливає із тлумачення ч. 5 коментованої статті. Якщо в судовому засіданні під час розгляду питання про застосування цих заходів бере участь сторона захисту, надання доказів на підтвердження її позиції також слід розглядати як її процесуальний обов'язок.

6. Однією із правових підстав застосування заходів забезпечевня кримінального провадження є внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, адже саме з цього моменту відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК розпочинається досудове розслідування. Тому до клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження має бути додано витяг з ЄРДР щодо кримінального провадження, у рамках якого подається клопотання. Це дозволяє суду пересвідчитися у наявності відповідної правової підстави для розгляду клопотання в судовому засіданні. Невиконання слідчим, прокурором вимоги закону, передбаченої ч. 6 коментованої статті, унеможливлює судовий розгляд клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

36. Стаття 183. Тримання під вартою

1. Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

2. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як:

1) до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;

2) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

3) до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;

4) до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;

5) до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;

6) до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом IX цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

3. Слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

4. Слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:

1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;

2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;

3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

1. Тримання під вартою - запобіжний захід, який полягає в ізоляції підозрюваного, обвинуваченого від суспільства, ув'язненні (арешті) й утриманні його під вартою на встановлених законом підставах і умовах.

У частині 1 коментованої статті законодавець акцентує увагу на тому, що тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, пов'язаним із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах.

Фактичною підставою обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою с наявність сукупності неспростовних доказів вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення.

Одного лише зазначення в клопотанні про застосування запобіжних заходів обставин про те, що підозрюваний, обвинувачений не виконує покладених на нього процесуальних обов'язків, а також намагається чи намагатиметься переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду чи вчиняти інші дії, направлені на протидію розслідуванню, недостатньо. Зазначене повинне підтверджуватися відповідними матеріалами, які мас право дослідити слідчий суддя при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.

2. У частині 2 коментованої статті визначається перелік злочинів, підстав та умов, за наявності яких слідчий суддя, суд має право задовольнити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Своєрідною межею у цьому випадку виступає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три та п'ять років за вчинення підозрюваним, обвинуваченим злочину. Однак тут же законодавець наголошує, що у виняткових випадках запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований і за вчинення злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до трьох років або навіть і штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Під винятковими випадками у цьому разі слід розуміти відсутність постійного місця проживання в підозрюваного, обвинуваченого, систематичні пияцтво та дебош у сім'ї, порушення запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, вчинення конкретних дій, спрямованих на перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні, продовження злочинної діяльності, ухилення від відбування покарання тощо.

Водночас тримання під вартою як запобіжний захід може застосовуватися не лише щодо підозрюваних, обвинувачених, а й щодо особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розд. IX КПК або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР України. У даному випадку до такої особи застосовується екстрадиційний арешт, тобто застосування запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою з метою забезпечення її видачі (екстрадиції).

Відповідно до ст. 580 КПК рішення компетентного органу іноземної держави про взяття особи під варту або призначення їй покарання у виді позбавлення волі є підставою для тримання осіб під вартою на території України, які: 1) транзитно перевозяться територією України; 2) тимчасово видані в Україну. При цьому період тримання особи під вартою на території України на підставі рішення компетентного органу іноземної держави під час тимчасової видачі не зараховується такій особі у строк відбування покарання, призначеного за вироком суду України.

Стосовно деяких категорій осіб у законодавстві встановлено особливий порядок здійснення кримінального провадження, у тому числі і застосування запобіжних заходів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 480 КПК особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:

1) народного депутата України;

2) судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя;

3) кандидата у Президенти України;

4) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

5) Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати;

6) депутата місцевої ради;

7) адвоката;

8) Генерального прокурора України, його заступника.

Стосовно деяких категорій суб'єктів передбачається імунітет від кримінальної відповідальності і встановлюється статус недоторканності. Недоторканністю володіють Президент України, Голова Верховної Ради України і Прем'єр-міністр України.

Обрання запобіжного заходу "тримання під вартою" включає в себе:

- внесення слідчому судді, суду клопотання про застосування запобіжного заходу;

- прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

- доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

- вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосовується тільки за рішенням слідчого судді, суду. Ухвала перед виконанням оголошується підозрюваному, обвинуваченому, що засвідчується його підписом на цьому документі.

3. Слідчий суддя, суд при постановлена ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків. Саме у цьому і проявляється гуманність та демократичність положень цього КПК. Адже можливість внести заставу і виконувати обов'язки, які будуть визначені слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, більш позитивно сприймаються, ніж перебування у місцях попереднього ув'язнення. Таким чином, в ухвалі слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту в обов'язковому порядку повинно бути відображено розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених ст. 194 КПК.

У зв'язку з обранням застави на підозрюваного, обвинуваченого можуть бути покладені обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК, а саме:

1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;

2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;

3) повідомляти слідчого, прокурора чи сул про зміну свого місця проживання та/ або місця роботи;

4) утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;

5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;

6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;

7) докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;

8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;

9) носити електронний засіб контролю.

У разі невиконання цих обов'язків до особи може бути застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

4. Цілком слушними є положення ч. 4 статті, що коментується, стосовно обмеження можливостей обрання застави під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, слідчий судця, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, що, по-суті, виключає можливість її подальшого обрання. Це, зокрема, стосується: злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; злочину, який спричинив загибель людини; особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею. Ці положення унеможливлюють застосування застави при вчиненні насильницьких та особливо тяжких злочинів, а також у випадках недотримання умов при обранні більш м'якого запобіжного заходу (застави).

Обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя, суд зобов'язані з'ясувати, чи є у підозрюваного, обвинуваченого діти до 18 років, які не можуть залишатися без нагляду. При цьому до матеріалів провадження доцільно приєднати довідку про склад сім'ї підозрюваного, обвинуваченого. Якщо буде встановлено, що в сім'ї не залишається осіб, які можуть здійснювати нагляд за дітьми, слідчий суддя, суд зобов'язані негайно повідомити про це комісії у справах неповнолітніх за місцем проживання дітей для вжиття ними заходів щодо забезпечення належного нагляду за ними.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання підозрюваного чи обвинуваченого під вартою слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд зобов'язані вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо вони залишаються без нагляду. Для цього необхідно встановити, чи є у підозрюваного, обвинуваченого майно і яке саме, де воно знаходиться, чи є у нього близькі родичі, які могли б забезпечити збереження цього майна. Заходи з охорони майна та житла ув'язненого полягають у передачі майна на відповідальне зберігання та в опечатуванні приміщення.

На осіб, які перебувають у місцях попереднього ув'язнення, покладаються обов'язки та вони наділяються правами, встановленими законодавством для громадян України, з обмеженнями, які випливають з режиму тримання під вартою.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, яких узяли під варту, постійний нагляд за ними та окреме тримання їх у порядку, передбаченому ЗУ "Про попереднє ув'язнення", цензура листування. Особи, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню; їх ознайомлюють з правами, обов'язками та вимогами режиму. Речі, які с при них, а також передачі і посилки, що надходять на їх ім'я, підлягають огляду, а листування - перегляду. їм забороняється мати при собі гроші та цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув'язнення. Вилучені у них при доставленні в місця попереднього ув'язнення гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі і предмети здаються на зберігання; гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в місцях попереднього ув'язнення або джерело одержання яких не встановлено, передаються в дохід держави за вмотивованою постановою начальника установи для попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою.

таття 181. Домашній арешт

1. Домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

2. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

3. Ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передається для виконання органу внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, обвинуваченого.

4. Орган внутрішніх справ повинен негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, і повідомити про це слідчому або суду, якщо запобіжний захід застосовано під час судового провадження.

5. Працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за поведінкою підозрюваного, обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з'являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань, використовувати електронні засоби контролю.

6. Строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

У КПК запроваджено новий, раніше невідомий вітчизняному законодавству запобіжний захід - домашній арешт. У той самий час слід зазначити, що домашній арешт як запобіжний захід - обмеження волі у вигляді ізоляції за місцем проживання, з призначенням варти чи без такої, передбачав КПК УРСР 1922 р.

Відповідно до положень коментованої статті домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Виходячи з ідеї нового КПК та переліку запобіжних заходів, домашній арешт буде застосовуватись у тих випадках, коли застава є занадто м'яким запобіжним заходом, а тримання під вартою - занадто суворим.

2. Домашній арешт може бути застосований лише у тому випадку, якщо за кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється чи обвинувачується особа, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі. Якщо ж санкція статті передбачає більш м'яке покарання, цей вид запобіжного заходу не застосовується. Особливістю обрання цього запобіжного заходу є й те, що домашній арешт може бути обрано лише під час провадження досудового слідства при розслідуванні злочинів. Ці обмеження випливають також зі змісту ст. 299 КПК, де зазначено про заборону його застосування під час провадження дізнання при розслідуванні кримінальних проступків.

Запобіжний захід у вигляді домашнього арешту може бути обраний лише слідчим суддею, судом на підставі клопотання прокурора, слідчого, погодженого з прокурором.

3. Відповідно до ч. 3 коментованої статті рішення про обрання домашнього арешту приймається у формі ухвали слідчого судді, суду, яка повинна бути надіслана для виконання тому органу внутрішніх справ, під юрисдикцією якого перебуває місце проживання підозрюваного.

4. Частина 4 коментованої статті встановлює обов'язок органу внутрішніх справ при надходженні ухвали слідчого судді, суду про обранім запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту негайно поставити на облік підозрюваного, обвинуваченого. Інформація про поставлення особи на облік заноситься до спеціального журналу, в якому зазначаються строк дії ухвали, відомості про підозрюваного, обвинуваченого, відповідальна особа за дотримання умов запобіжного заходу.

Залежно від стадії кримінального провадження, орган внутрішніх справ повідомляє про факт постановлення на облік особи, щодо якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, слідчого - під час досудового розслідування злочину, суд - під час судового провадження.

5. Для здійснення контролю за особою та за виконанням обов'язків, покладених на неї під час досудового розслідування, працівники органів внутрішніх справ мають право з'являтися за місцем проживання цієї особи, а також вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на неї зобов'язань. Зазначені перевірки не повинні порушувати нормальних умов життя громадян та здійснюватися, як правило, вдень. Винятки можуть бути в тому випадку, коли в органів внутрішніх справ наявна інформація про порушення особою, до якої застосовується запобіжний захід, його умов.

Порівняно з КПК 1960 р. запроваджується принципово новий спосіб здійснення контролю за підозрюваним - застосування електронних засобів контролю. Метою їх використання є забезпечення безумовного виконання обов'язків підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього у зв'язку із застосуванням домашнього арешту.

6. Законом чітко встановлюються строки можливого застосування домашнього арешту - до двох місяців. При особливій необхідності, пов'язаній із складністю кримінального провадження, цей строк може бути продовжений до шести місяців, але вказаний строк є граничним. Після цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.

37. собиста порука — це вид запобіжного заходу, який полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку обвинуваченоого та за його своєчасну явку за викликом, а також що вони зобов'язуються при необхідності доставити його в органи досудового слідства чи суд на першу вимогу. Умови застосування

Поручителями можуть бути особи з високими моральними якостями, які чесно ставляться до праці і виконання громадських обов'язків, за що мають авторитет у колективі або за місцем проживання та які можуть в разі потреби доставити обвинуваченого в органи досудового слідства та забезпечити його належну поведінку. При необхідності суд чи слідчий мають право витребувати відповідні документи чи довідки.

Кількість поручителів має бути не менше двох; число призначається слідчим, судом чи органом дізнання.

Поруку може бути застосовано лише за згодою чи клопотанням поручителів.

Порядок застосування

Громадяни, які бажають стати поручителем (тобто взяти на себе всі відповідні обов'язки), повинні подати заяву слідчому чи суду, які з урахуванням особи поручителя та його взаємин із обвинуваченим вирішують питання про можливість застосування цього запобіжного заходу. Застосування особистої поруки як запобіжного заходу оформлюється винесенням постанови, яка оголошується обвинуваченому, і зобов'язанням про особисту поруку. Поручителям розказують про суть справи (характер злочину, роль обвинуваченого у ньому, кваліфікацію, можливе покарання тощо) і попереджують про відповідальність відповідно до ч.2 ст. 152 кримінально-процесуального кодексу України. Їм також роз'яснюється право відмови від поруки. Зобов'язання підписується поручителями та особою, яка його відібрала.

Якщо поручитель чи всі поручителі більше не мають змоги гарантувати належну поведінку обвинуваченого та його своєчасну явку до органів досудового слідства чи суду, вони повинні негайно заявити про відмову від покладених на себе обов'язків. В разі своєчасного повідомлення про відмову з поручителів знімається відповідальність за поведінку та явку обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

Відповідальність за порушення

Якщо обвинувачений буде поводитися протиправно чи буде ухилятися від явки слідчих органів чи суду, слідчий чи орган дізнання складає про це протокол та приєднує його до матеріалів справи. За це існує юридична відповідальність:

щодо обвинуваченого — прийняття суворішого запобіжного заходу (аж до взяття під варту)

щодо поручителя —

1) у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

4) у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

38. Стаття 182. Застава

1. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу.

2. Застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем). Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб'єкту господарювання, що су державній або комунальній власності.

3. При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю -у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.

4. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

5. Розмір застави визначається у таких межах:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

6. Підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов'язані виконувати покладені на них обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

7. У випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, підозрюваний, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

8. У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

9. Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця, в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

10. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.

11. Застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

1. Застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок. Суть застави полягає в тому, що у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, визначених ст. 194 КПК, внесені ним кошти у вигляді застави передаються у дохід держави. Предметом застави можуть бути лише кошти. Інші матеріальні цінності - будь-яке майно або нерухомість, що належать заставнику на правах його власності, стосовно яких він володіє повною мірою правом володіння, користування і самостійного розпоряджання, - не можуть бути предметом застави.

Не можуть бути предметом застави кошти, що приєднані до матеріалів кримінального провадження як речові докази або на які накладено арешт.

У частині 1 коментованої статті також передбачено можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. При цьому слідчий суддя, суд під час постановлення ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, покладених на них у зв'язку із застосуванням запобіжного заходу.

2. Заставу може внести сам підозрюваний, обвинувачений або за нього - інші фізичні або юридичні особи (заставодавці). Однак КПК передбачаються обмеження щодо можливості бути заставодавцем. Зокрема, заставодавцем не може бути юридична особа:

- державної або комунальної власності;

- така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим;

- у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності;

- яка належить суб'єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

3. У протоколі роз'яснення підозрюваному обов'язків, передбачених ст. 182, ч. 5 ст. 194 КПК, зазначаються відомості про оголошення заставодавцю, у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

У частині 3 коментованої статті законодавець наголошує на тому, що роз'яснення обов'язків підозрюваному та заставодавцю здійснює слідчий, прокурор, а за умови обрання раніше до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - уповноважена службова особа місця ув'язнення. Після цього протокол роз'яснення прав повинен бути переданий слідчому у найкоротший строк.

4. Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК.

При визначенні розміру застави слідчий суддя та суд повинен також враховувати, що цей розмір повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

5. На відміну від КПК 1960 р., новими є положення стосовно можливих меж внесення застави у грошовому еквіваленті, зокрема:

1) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, - від одного до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;

2) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів мінімальної заробітної плати;

3) щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати.

Законодавець на розмірі застави в сумі трьохсот розмірів мінімальної заробітної плати не обмежився і пішов далі, закріпивши у ч. 5 цієї статті можливість у виняткових випадках за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину визначати розмір застави.

Такі випадки визначаються з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та можливості настання ризиків, пов'язаних із перешкоджанням здійсненню кримінального провадження у будь-яких формах, завданій матеріальній шкоді кримінальним правопорушенням. Цими ж обставинами слідчий суддя, суд керуються під час визначення конкретної грошової суми застави у межах, встановлених ч. 5 цієї статті.

6. Відповідно до ч. 6 коментованої статті визначено граничні строки для внесення коштів як застави на відповідний рахунок або забезпечення їх внесення заставодавцем та надання документа, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду - для підозрюваного, обвинуваченого, який не тримається під вартою, не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до ст. 113 КПК будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку.

Якщо закінчення строку внесення застави (відповідно до КПК цей строк обчислюється днями) припадає на неробочий день, останнім днем цього строку вважається наступний за ним робочий день.

Незважаючи на момент внесення коштів, процесуальні обов'язки на підозрюваного, обвинуваченого та заставодавця у зв'язку зі здійсненням запобіжного заходу покладаються з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду про обрання застави.

7. Запобіжний захід у вигляді застави під час вирішення питання про застосування тримання під вартою не може бути обраний і відповідно в ухвалі слідчого судді, суду не буде визначено розмір застави щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею.

8. Наслідками невиконання підозрюваним, обвинуваченим та у зв'язку із цим і заставодавцем обов'язків, покладених на них через обрання запобіжного заходу у вигляді застави, є звернення грошових коштів у дохід держави, зокрема, зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України. Процесуально дане рішення оформляється у формі ухвали слідчого судді, суду за власною ініціативою або на підставі заявленого клопотання прокурора.

9. У цьому випадку підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю надсилаються повідомлення про місце та час судового розгляду питання про звернення застави в дохід держави. Неприбуття останніх до суду не перешкоджає розгляду цього питання. В ухвалі слідчого судді, суду повинно бути вирішено питання про збільшення розміру застави або ж про зміну застави на інший запобіжний захід, наприклад, тримання під вартою.

10. У випадку дотримання підозрюваним, обвинуваченим, заставодавцем покладених на них обов'язків у зв'язку з обранням запобіжного заходу у вигляді застави, вона повертається заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

11. Цікавим є розмежування законодавцем можливості суду визначати долю застави у випадку її звернення на виконання вироку в частині майнових стягнень. Якщо застава була внесена самим підозрюваним чи обвинуваченим, то таке право залишається за судом, а якщо заставодавцем була інша особа - тільки за згодою цієї особи.

39. . Запобіжні заходи, затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду

Стаття 176. Загальні положення про запобіжні заходи

1. Запобіжними заходами с:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м'яким запобіжним заходом є особисте зобов'язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування-слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

1. Запобіжні заходи - це заходи забезпечення кримінального провадження, застосування яких супроводжується обмеженням конституційних прав і свобод осіб, ЯКІ підозрюються (обвинувачуються) у вчиненні кримінальних правопорушень. Ці обмеження стосуються свободи пересування та вільного вибору місця перебування.

Система запобіжних заходів закріплена у ч. 1 коментованої статті. Альтернативність їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з них, при цьому враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу правопорушника та інші обставини, які у своїй сукупності можуть об'єктивно впливати на хід досудового розслідування та прийняття законного рішення за його результатами.

За характером вчиненого кримінального правопорушення, злочину чи кримінального проступку, законодавцем визначено обмеження щодо застосування запобіжних заходів. Зокрема, під час досудового розслідування кримінальних проступків у формі дізнання не допускається застосування запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту, застави або тримання під вартою (ст. 299 КПК). У свою чергу, під час проведення досудового слідства по злочинах передбачена можливість застосування всіх без винятку зазначених у ч. 1 коментованої статті запобіжних заходів, а саме: особистого зобов'язання, особистої поруки, застави, домашнього арешту та тримання під вартою.

Слід мати на увазі, щодо підозрюваного, обвинуваченого може бути застосовано тільки один запобіжний захід, а не декілька одночасно. При цьому відповідно до ст. 183 КПК слідчий суддя, суд при постановленій ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний також визначати розмір застави, однак ця норма не свідчить про те, що до особи може бути обрано одночасно декілька запобіжних заходів (у даному випадку це буде або взяття під варту, або застава).

Ще однією процесуальною особливістю інституту запобіжних заходів є об'єкт їхнього застосування - підозрюваний, обвинувачений.

У цій статті дано невичерпний перелік запобіжних заходів. До неповнолітніх підозрюваних чи обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених коментованою статтею, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, - передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

До особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи:

1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом;

2) поміщення до психіатричного закладу в умовах, що виключають її небезпечну поведінку (ст. 508 КПК).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті затримання особи визначається законодавцем як тимчасовий запобіжний захід. Статус тимчасового йому надано в силу двох факторів:

1) у часовому відношенні затримання триває не більше 72 годин;

2) для його здійснення не завжди потрібно одержувати заздалегідь дозвіл слідчого судді, що здійснюється при обранні інших запобіжних заходів.

3. У частині 3 коментованої статті наголошується на тому, що викладені у ч. 1 запобіжні заходи розташовані у порядку від найбільш м'якого-особистого зобов'язання - до найбільш суворого - тримання під вартою. Тут же зазначається про необхідність слідчого, прокурора під час звернення до слідчого судді, суду обґрунтувати потребу у застосуванні певного запобіжного заходу. Така потреба в юридичній літературі іменується як виняткова, тобто коли на підставі наявних у конкретному кримінальному провадженні даних можна із певною вірогідністю стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки затриманого підозрюваного чи обвинуваченого, відповідно, не буде забезпечено виконання завдань кримінального судочинства.

4. Частина 4 коментованої статті визначає учасників кримінального провадження, які мають право ініціювати обрання запобіжних заходів та приймати рішення про їх застосування. Так, виключно слідчий суддя місцевого суду в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, може дати дозвіл на їх застосування під час досудового розслідування та суд - під час судового провадження. Для цього за слідчим, прокурором закріплено повноваження вносити відповідне клопотання слідчому судді, суду.

Розмежовуючи компетенцію слідчого і прокурора у цьому аспекті, слід звернути увагу на деякі процесуальні особливості:

1) слідчий має право вносити клопотання тільки після його погодження з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва;

2) слідчий вносить клопотання тільки під час досудового розслідування і після погодження з прокурором лише слідчому судді;

3) прокурор уповноважений на самостійне внесення клопотання як під час досудового розслідування, так і судового провадження.

40.