115 Секретний заповіт

  Новий ЦК надає заповідачу право скласти так званий "секретний заповіт", тобто заповіт, із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ставить свій підпис на ньому. Такий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують.    Після відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення заповіту і повідомляє про це членів сім'ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності заінтересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують нотаріус і свідки. Оригінал протоколу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нотаріально посвідчені копії.    Мета секретного заповіту — максимально забезпечити таємницю заповіту. Водночас відсутність кваліфікованої юридичної допомоги може зумовити складання заповітів з грубим порушенням встановлених вимог (заповідач забуде підписати заповіт, позбавить спадщини обов'язкових спадкоємців, нечітко висловить свою волю тощо), що буде підставою для визнання заповіту недійсним.

Секретний заповіт як особлива форма заповідальних розпоряджень наділена  особливими ознаками заповідальних розпоряджень:

- секретний заповіт посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом;

- заповіт подається нотаріусу в заклеєному конверті з підписом заповідача;

- при оголошенні секретного заповіту необхідна присутність свідків;

- після оголошення секретного заповіту складається відповідний протокол, що підписується нотаріусом і свідками;

- посвідчення секретного заповіту іншими уповноваженими посадовими особами, крім нотаріуса, не допускається

116 Спадковий договір

ЦК (ст. 1302) визначення спадкового договору не містить, описуючи, натомість, його зміст. Згідно з цією нормою за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

З характеристики спадкового договору, яка міститься у ст. 1302 ЦК, випливає, що його ознаками є:

1) наявність домовленості сторін про особливий порядок визначення долі майна після смерті його власника;

2) спеціальний суб'єктний склад такої домовленості;

3) виникнення на підставі спадкового договору сукупності зобов'язальних та речових відносин (зобов'язальних - до смерті відчужувача, речових - після його смерті);

4) виникнення права власності на майно відчужувача на підставі складної юридичної сукупності: укладення договору, виконання набувачем дій відповідно до розпоряджень відчужувача, смерть відчужувача;

5) поетапне виникнення прав та обов'язків у його сторін (у набувача виникає обов'язок виконувати розпорядження відчужувача вже після укладення договору, а права власника на майно відчужувача він отримує лише після смерті останнього).

Сторонами спадкового договору є відчужувач і набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути тільки фізична особа.

Проте слід зазначити, що спадковий договір, передбачений ст. 1302 ЦК, за своєю суттю не є "договором про спадкування", оскільки спрямований на встановлення, передусім, не спадкових, а зобов'язальних відносин.

Відчужувачами за спадковим договором можуть виступати не лише одинокі фізичні особи, але також подружжя або один із подружжя.

Набувачем у спадковому договорі, може бути фізична або юридична особа (ч. 2 ст. 1303 ЦК). При цьому фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність. Такий висновок випливає з того, що від набувача за умовами спадкового договору може вимагатися виконання різноманітних дій, у тому числі правочинів (надання матеріальної допомоги; дотримання певного ритуалу поховання, вказаного відчужувачем; виконання дій, спрямованих на досягнення певної суспільно-корисної мети, тощо).