113. Заповіт з умовою

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини.

Звичайно, заповідач не може зобов'язувати спадкоємців умовами, які б обмежували їх правоздатність чи виконання яких суперечило нормам права чи моралі. Наприклад, неправомірною умовою отримання спадщини для дружини є заборона укладати повторний шлюб, для дочки - вимога укласти шлюб з певною особою, для сина - вибрати певне заняття.

Спадкоємець не має права вимагати визнання умови недійсною, посилаючись на те, що він не знав про неї, або її настання від нього не залежало. Навряд чи це правило можна визнати доцільним.

Тобто умови можуть бути різні, але вони не повинні бути спрямовані "проти прав" спадкоємців, а навпаки, - вони мають спрямовуватись на їх же користь або на користь громадськості, держави. Наприклад, з народженням дитини після смерті заповідача в деяких випадках (якщо другий з подружжя, на думку заповідача, марнотрат) доцільно пов'язати окрему частину спадщини, яка має бути отримана лише цією дитиною після досягнення нею повноліття, а другий з подружжя може уповноважуватися за заповітом до досягнення дитиною повноліття отримувати тільки відсотки від вкладу у банку і використовувати їх на утримання дитини, але не знімати всієї суми тощо.

Розглядаючи питання про певні вимоги заповідача, що стосуються умов прийняття спадщини, доцільно також передбачити випадки, коли спадщина не буде прийнята спадкоємцями за заповітом, які не погоджуватимуться виконати його умови. У такому випадку треба передбачити правовий механізм залучення до спадкування одного чи декількох спадкоємців за законом (залежно від умов заповіту), а при посвідченні заповіту з умовою доцільно встановлювати підпризначення.

114. Заповіт подружжя

Перевагою заповіту подружжя є те що: 1) майно, яке було спільною сумісною власністю, спадкується тією особою, яка була обрана за домовленістю подружжя; 2) той з подружжя, який пережив, продовжує жити у звичному для нього майновому середовищі.

Подружжя вправі скласти спільний заповіт, у якому обов'язково має бути вказане майно, щодо якого складено заповіт, тобто розпорядитися на випадок смерті майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК).

Слід зазначити, що тут має місце узгодження волі кожного, тобто особисте волевиявлення кожного із подружжя "зливається" в одне волевиявлення, і тоді вони складають спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

У випадку смерті одного з подружжя, яке склало спільний заповіт, частка у спільному сумісному майні померлого(ї) чоловіка (дружини) переходить автоматично до його (її) дружини (чоловіка), яка (який) пережила(в). Варто зазначити, що даний перехід відбувається незалежно від бажання, висловленого у заповіті, а відповідно до закону. У випадку смерті останнього з подружжя майно переходить до спадкоємців, названих у заповіті подружжям.

Найважливішою особливістю складання спільного заповіту подружжя є те, що подружжя вправі відмовитися від складеного спільного заповіту. Відмова від спільного заповіту підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Після смерті одного з подружжя другий потенційно повинен втрачати право зробити таку відмову (ч. 3 ст. 1243 ЦК), але вважається неможливим обмежувати правоздатність власника щодо належного йому майна. Тому вважаємо можливою відмову того з подружжя, хто пережив, від зробленого ним особисто заповідального розпорядження і щодо належної цій особі частини спільного майна, тобто частково змінити зміст заповіту. Це положення зумовлене тим, що спадкоємець може негідно вести себе щодо того з подружжя, який залишився живим, і позбавити права живу людину змінити зміст заповіту неможливо. Але останню волю померлого із подружжя змінювати вважається неможливим.