2.3. Композиційна організації тексту

Компонування художнього твору розглядав ще Аристотель, наголошуючи, що досконалість його забезпечується вмотивованим відбором і поєднанням окремих епізодів у художню цілісність, яка становить гармонію.

Незважаючи на тривалий період функціонування у літературознавстві поняття «композиція» і значну кількість теоретичних досліджень (Т. Денисова [29], Л. Левітан і Л. Цілевич [46], Г. Поспєлов [66], І. Семенчук [72], В. Халізєв [80] та інші), його термінологічні межі чітко не визначені. Як синоніми можуть вживатися терміни «композиція», «архітектоніка» і «структура», хоча теоретики наголошують на їх відмінностях.

У традиційному розумінні композиція – це форма побудови художнього твору, яка знаходить свій вияв у смислозначущому співвідношенні окремо взятих його частин [15, с. 238].

В. Халізєв називає прийоми, які спричиняють певну будову літературного твору, а відтак і його сприйняття. Серед композиційних прийомів дослідник виділяє: повтори і варіації, мотив, деталізацію та узагальнення зображуваного, суб’єктну організацію або «точку зору», протиставлення, часову організацію тексту, монтаж.

Названі композиційні прийоми спостерігаються і на сюжетному рівні, і на рівні позасюжетних елементів. Так, повторюються незмінно чи зі змінами (варіаціями) як події, так і риси характерів і портретів персонажів, ознаки інтер’єрів, пейзажів тощо. Повторюючись, вони можуть утворювати мотиви. Мотив зміцнює художній твір, а також, за висловом І. Качуровського, виступає «образом у дії» [42, с. 15], утворюється через повтори, тому його функція чітко виявляється у зв’язку із сюжетними особливостями художніх текстів.

Аналізуючи композиційну організацію твору ми дотримуємось традиційного визначення композиції художнього тексту.

У контексті дослідження організаційних елементів тексту важливого значення набувають ті композиційні складові книги «Романи Куліша», які не є частинами власне роману, проте обрамлюють його на початку й під кінець, зокрема «Вступні уваги» та «Додатки». Подібна побудова книги викликає непорозуміння, спричинені стилістичною несумісністю художнього тексту з авторською передмовою та додатками. Укладачі одного з останнього перевидання роману [1] вдалися до певного викривлення авторського задуму не надрукувавши «Додатки». Аналогічним недотриманням авторського задуму можна вважати публікацію роману письменника під псевдонімом Віктор Домонтович. Як прізвище В.Петров під романом-біографією має важливе значення для розуміння генези твору, так і структурні компоненти книги «Романи Куліша» мають особливий сенс усвідомлення способів творчої реалізації автора.

Заслуговує на увагу своєрідний вступ до роману, який С. Павличко назвала «імітацією певного критичного дискурсу, що має приховати істинні наміри автора» [58, с. 222]. «Переднє слово» В. Петров написав за всіма канонами передмови, причому передмови наукової розвідки. Вступна стаття для В. Петрова була не новою жанровою формою, адже у другій половині 20-х років ХХ ст. він написав понад півтора десятка наукових статей про П. Куліша. Перед основним текстом докторської дисертації В. Петров також подав невелике «переднє слово», проте воно істотно відрізняється від «Вступних уваг» до «Романів Куліша».

Загальна тональність «Вступних уваг» повчальна, дидактична, моралізаторська, просвітительська. В. Петров викладає матеріал схематично, незацікавлено, сухо. Такий початок зовсім не є притаманним для романізованої біографії, тим паче, що в ній йтиметься про особисті захоплення П. Куліша. Вступна стаття не налаштовує читача на сприймання П. Куліша як звичайної людини, яка може мати і особисте життя, а не тільки громадське.

«Додатки» твору розглядає В. Зубань у своїй праці [38]. «Додатки» – документальні матеріали, розподілені автором на дві частини, першу з яких складають уривки з Кулішевої справи в ІІІ відділі, позначені грифом секретно, а другі – дев’ятнадцять листів Куліша до Г. Рентель, хронологічно упорядкованих. Особливість їх полягає в стилістичній несумісності з художнім текстом [38, с. 8]. У романі майже всі ці документи використані, В.Петров подає їх з указівкою на автора й адресата (об’ємні декларовані цитати), аналізує, коментує, ставить свої акценти та переосмислює. Незважаючи на це в кінці книги він вважає за потрібне ще раз ознайомити читача з повним текстом листів. Складається враження, що в цьому слід шукати прихований контекст оскільки твір завершено й на роздумах про психологія головного героя поставлено крапку. На думку дослідниці, В. Петров удається до своєрідного маневру: під кінець подає не свої твердження, а ваговиті документи, офіційні, щоб відповідним чином маніпулювати читачем, а потім показує вочевидь документовані зразки листування. Не уривки, не переосмисленні цитати, а подані в повному вигляді пам’ятки.

«Вступні уваги» та «Додатки» створюють певний дисонанс з основним текстом романізованої біографії, вони обрамлюють своєю науковість художню частину твору.

Першими промовистими композиційними одиницями тексту є заголовки розділів. Із п’яти розділів твору про п’ять любовних романів лише назва першого порушує стилістичний ряд («Літо року 1856»), бо всі інші заголовки звучать як жіночі імена («Леся Милорадовичівна», «Марко Вовчок», «Параска Глібова», «Ганна Рентель»). Розділ «Літо року 1856» присвячена історії любовних стосунків Куліша з Манею де Бальмен. Це експозиційний розділ, тому містить також інформацію про взаємини головного героя з дружиною. Як відомо, побудова назви з датами притаманна суто науковим розвідкам. Для В. Петрова як науковця подібна схема є властивою. Також можна припустити, що справжнього й вагомого для Куліша роману з Манею де Бальмен не відбулося. В. Петров не має цьому підтверджень. Перший розділ розпочинається словами: «Романи Куліша з Милорадовичівною, Марком Вовчком, Глібовою, Ганною Рентель – ті Кулішеві романи, що про них ми маємо певні відомості, припадають на другу половину 50 і на початок 60 років» [1, с. 231]. Це твердження ми розглянемо більш детальніше далі у роботі. Тому, припускаємо, й розділ не названий її ім’ям.

Романи Куліша з Лесею Милорадовичівною та Марією Маркович фактично були одночасні. Знайомство з Лесею відбулося 1856 року, трохи раніше ніж знайомство з Марком Вовчок. Можемо припустити, що це була причина розміщення розділу роману у послідовності – «Леся Милорадовичівна», «Марко Вовчок». З 1860 по 1862 рік спостерігаємо паралельність романів з Параскою Глібовою та Ганною Рентель. Відповідна й послідовність розділів.

Кожен розділ твору містить частини. «Літо року 1856» нараховує 6 частин, «Леся Милорадовичівна» – 11 частин, розділ «Марко Вовчок» – 5 частин, «Параска Глібова» – 7 частин, «Ганна Рентель» – 5 частин. На нашу думку, групування кожного розділу на частини є суто формальний елемент композиції тексту. Адже кожен розділ невеликий за обсягом. І розмежування на частин не несе сюжетного навантаження.

Можна говорити, що тип композиції тексту за формою – хронологічний. В. Лесик відзначає, що суть хронологічної форми композиції «полягає в тому, що події йдуть одна за одною в хронологічному порядку — так, як вони відбувалися в житті. Між окремими діями або картинами можуть бути часові відстані, але немає порушення природної послідовності в часі: те, що раніше відбувалося в житті, й у творі подається раніше, а не після наступних подій. Отже, тут немає довільного переміщення подій, немає порушення прямого руху часу» [47, с. 61].

У творі присутня чітка хронологічна послідовність розгортання кожного роману завдяки тому, що це романи у листах. Майже обов’язковим при цитування для автора є зазначення дати та року написання листів. Твір зовсім не ускладнюєте те, що деякі романи були одночасними. В. Петров розмежовує їх розміщуючи кожен розділ у послідовності знайомств П.Куліша з жінками й початком та закінченням їх листування.

Отже, композиційна організація романізованої біографії складається з «Вступних уваг» та «Додатків», які обрамлюють основну частину твору, що складається з 5 розділів, розміщених у хронологічній послідовності.