27

Міністерство освіти та науки України Національний лісотехнічний університет України

Кафедра соціології та культурології

Індивідуально-дослідне завдання

на тему

«Особливості ділового спілкування в Китаї»

Виконав

студент групи А – 11

Ковалишин О.Б.

Перевірив:

викладач

Гриджук О.Є.

Львів - 2014

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Етикет ділового спілкування……………………………………………..4

Розділ 2. Ділове спілкування в Китаї……………………………………………...13

2.1. Фундаментальні основи ділового етикету в Китаї………………………..…13

2.2.1 Діловий етикет - найстійкіша традиція…………………………………...13

2.2.2. Культура - всередині , грубуваті манери – зовні………………………...14

2.2.3. «Дух прийому гостей»………………………………………………….….15

2.2.4. Як і які подарунки дарувати в Китаї……………………………………...17

2.2.5. Головне - не втратити обличчя……………………………………………19

2.2. Релігія і ділові відносини……………………………………………………...20

2.3 Китайські «ділові» повір'я……………………………………………………..21

Висновки……………………………………………………………………….……26

Список використаної літератури…………………………………………………..27

ВСТУП

За оцінками експертів , азіатський ринок в XXI столітті стане найбільшим у світі , а такі лідери у виробництві , як США і Західна Європа , будуть боротися за право обслуговувати цей ринок. Не залишиться осторонь і Росія , особливо якщо врахувати її близькість до цих ринків .

Не секрет , що Китай вже в найближчі роки стане головним лідером світової економіки. Підтягується потужна економіка Індії. Японія і Південна Корея , які в короткі терміни добилися панівного становища в сфері мікроелектроніки , природно , не збираються здавати свої позиції у світовій економіці.

Все це змушує бізнес - співтовариство більш серйозно і уважно вивчати азійський ринок , особливості східного ділового етикету .

Актуальність теми

Актуальність полягає в тому, що в наш час багатьом людям доводиться здійснювати ділові контакти з зарубіжними партнерами. Щоб переговори були добре проведені слід врахувати національні особливості співрозмовників, їх звички, звичаї і захоплення.

Мета роботи – ознайомитися і дослідити особливості ділового спілкування в Китаї.

Завдання дослідження – визначити національні особливості ділового спілкування з китайськими партнерами і китайський стиль ведення переговорів.

Об’єкт дослідження – міжнародні переговори, національні особливості партнерів на переговорах.

Розділ 1 етика ділового спілкування

«Мені завжди було дивно бачити, що якості, якими ми захоплюємося в людині: доброта і благородство, душевна відкритість, чесність, доброзичливість до інших, здатність відчу­вати і переживати — усе це при системі американського життя є симптомами невдач. А ті риси, які ми осуджуємо: жадоба, сприт­ність, егоїзм, самолюбство, — усе це ознаки успіху. Людей захо­плюють перші властивості, але люблять результати других». Сучасна дійсність часто підтверджує ці спостереження. Але при цьому існує актуальна суспільна потреба у вихованні менеджера, керівника, який володіє не тільки високими профе­сійними якостями, а й має високі етичні принципи.

Однією з найвимогливіших до моральних якостей керівника є японська система, яка викладає ці вимоги у вигляді двох парале­льних колонок, в яких зазначено по дев'ять провідних якостей і властивостей (професійних якостей і морально-психологічних рис). Звідси й оцінка ідеального керівника — «9+9», що є вищим балом визнання його можливостей. Але провідною залишається повага до людини: почуття власної гідності, відсутність підлабу­зництва, чистота помислів, розвинена воля, нетерпимість до фа­льші, комунікативність, терплячість, чесність, почуття краси.

Якщо управління будується по вертикалі, то підприємницька діяльність переважно здійснюється за горизонтальним принци­пом. Адже йдеться про спілкування з метою встановлення взає­мовигідних контактів, і інша сторона є таким самим підприєм­цем, тому тут діє рівень взаємин на ділових чи дружніх прин­ципах.

Але виходячи зі свого практичного досвіду, Ю. І. Палеха робить висновок, що наші підприємці мало обізнані з «правилами гри» на світовому ринку і часто виступають наївними простаками, яких лег­ко обвести навколо пальця. Про це свідчать підписані угоди чи кон­тракти, зазначені умови в яких далеко нерівнозначні з іноземними партнерами і часто не на користь нашій державі.

Отже, в ділових контактах, особливо із зарубіжними партне­рами, нашим підприємцям не вистачає спеціальних юридичних знань, а також досвіду ділового спілкування.

Усна і писемна форми ділового стилю. Якщо ділова людина хоче переконати слухача (читача) в прав­дивості запропонованої теми, їй варто подбати, щоб слово її було зрозумілим, тема була переконливо обґрунтована. Слід навчитися контролювати свої емоції та інтонації, які дикту­ють міміку і жести.

Справедливо відзначив І. Лафатер: «Хочеш бути розумним — навчись розумно питати, уважно слухати, спокійно відповідати й переставати говорити, коли нема чого більше сказати».

Ділове спілкування регулює офіційні стосунки у державно-правовій і суспільно-виробничій сферах.

Ділове спілкування існує в двох формах: усній і писемній (табл. 1). Усне ділове мовлення — це спілкування людей під час виконан­ня ними службових обов'язків (під час бесід, нарад, у години при­ймання відвідувачів тощо). Це може бути мовлення однієї службо­вої особи перед іншою або перед колективом чи зібранням.

Писемне спілкування є вторинним щодо усного мовлення. Воно й виникло пізніше. Писемне мовлення офіційно-ділового стилю є монологічним.

Усне мовлення ділової людини має бути:

виразним (потрібно з чіткою дикцією вимовляти кожне слово);

точним і недвозначним (використовувати слова з прямим значенням);

логічним (продумувати кожну фразу, викладати думки по­слідовно, логічно);

відповідним ситуації мовлення (кожен службовець повинен пам'ятати: що — кому — коли — де — про що — чому говорить і відповідно добирати мовні засоби);

нестандартним;

доречним;

змістовним;

стислим (у народі кажуть, що багато говорити не завжди означає багато сказати).

ФОРМИ ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Усна форма ділового стилю            Писемна форма ділового стилю

Ділова бесіда, діловий прийом, по телефону, ділова нарада Документи різних видів: автобіографія, ділова доповідь, ділова розмова, резюме, заява, пропозиція, скарга, характеристика, трудова книжка, довідка, висновок, доповідна записка, пояснювальна записка, запрошен­ня, звіт, лист, оголошення, план, протокол, витяг із протоколу, телеграма, адреса, теле­фонограма, радіограма, факс, акт, доручен­ня, розписка, список, таблиця, накладна, договір, трудова угода, контракт, ділова до­повідь (написаний текст) тощо

Готового рецепту проведення ділового спілкування і досяг­нення успіху немає, тому що це багато в чому залежить від ситу­ативних факторів.

Але існують загальні правила, яких бажано дотримуватися:

сформулювати конкретну мету спілкування, скласти план його проведення;

створити атмосферу довіри і взаєморозуміння. Привернути увагу партнера, говорити про спільні проблеми;

уміти переконливо висловлювати свої думки, уважно слуха­ти і задавати запитання;

не відволікатися від поставленої мети. Уміти правильно сприймати партнера і володіти своїми емоціями;

робити нотатки, фіксуючи одержану інформацію;

закінчувати обговорення після досягнення мети.

Ділове спілкування нерідко порівнюють із грою в шахи, де неможливо «закреслити» непродуманий хід. Якщо його вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно вже робити за нових умов.

Досвід свідчить, що в практиці ділового спілкування особливе значення має уміння говорити, слухати, ставити запитання, сприймати партнера, стримувати емоції.

У діловому спілкуванні можуть виступати такі його форми:товариське, дружнє; робоче, службове;

ділове, професійне;

інтимне, приятельське;

випадкове;

формально-поверхове.

Від форми залежить саме спілкування, його зміст та відповід­на поведінка людей. Справжньою культурою ділового спілкуван­ня є уникнення приниження та образи партнера.

На процес спілкування і його ефективність впливає ряд фак­торів суб'єктивного характеру, які є більш менш змінними (Ю. І. Палеха називає їх «перепонами у спілкуванні»). До них на­лежать:

зовнішність людини: привабливість чи непривабливість; фі­зична врода, почуття смаку, що проявляється в одязі;

вираз очей і обличчя: міміка обличчя, пропорційність, зміна виразу;

інтелект, професійна компетенція, яка проявляється в розу­мінні даної проблеми, прийняття відповідного рішення і відпові­дних дій;

мотиваційний фактор, який характеризує зацікавленість сто­рін у переговорах, їх істинні інтереси, які можуть явно не прояв­лятися;

моральний фактор, який проявляється як деякі психологічні якості, риси людини, її життєві принципи, світогляд, життєве

кредо;

емоційний фактор як прояв ставлення до партнера, психоло­гічна установка на нього, формування першого враження.

Цей перелік необхідно доповнити ще одним важливим факто­ром. Це ситуація, в якій проходить ділове спілкування і яка зав­жди знаходиться у відповідному часі та просторі. Тобто ділове спілкування реалізується в конкретних умовах і протягом відпо­відного часу.

Конфуцій говорив, що «не змінюються лише наймудріші і найдурніші». Більша ж частина людей знаходяться між цими крайнощами.

До різновидів усного спілкування належать: діалоги, бесіди, виступи, промови, доповіді, дискусії, переговори тощо. Бесіда належить до спілкування у формі діалогів.

Розглядаючи структуру діалогічного спілкування, П. Міцич виділяє п'ять його стадій:

початок розмови;

передача інформації;

аргументація;

нейтралізація;

прийняття рішень.

Цим стадіям відповідають п'ять основних комунікативних принципів:

звернути увагу співрозмовника;

пробудити в нього зацікавленість;

детально обґрунтувати розмову;

виявити інтереси й усунути сумніви;

втілити інтереси співрозмовника в остаточне рішення.

У процесі комунікації ми виступаємо посередниками між кон­кретною ситуацією і певною людиною або групою. Тому потріб­но орієнтуватися як на співрозмовника, так і на ситуацію. Ми ма­ємо й певні цілі відносно співрозмовника: пояснення (лекція, повідомлення), стимулювання ініціативи; формування або підси­лення певного настрою. Відповідно до цього можна виділити такі види комунікативних актів:

професійні бесіди (коли розглядаються спеціальні проблеми без впливу на почуття);

промови (їх мета — досягнути домовленості щодо спільних дій у процесі інформації та аргументації). Вони впливають як на почуття, так і на розум та волю. Особливим їх різновидом є дис­кусії й дебати;

виступи (торкаються певної події). Розрізняють вітальні промови, подяки, вступні слова.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголо­шення, а також обставин та професійних спрямувань тих, хто ви­ступає, публічний виступ поділяється на такі жанри, як: доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Виступ — 1) публічне виголошення промови, заяви, інформа­ції; 2) публікація свого твору, статті або окремого твердження, думки з певного питання; 3) дія, спрямована проти кого-, чого-небудь;

промова — публічний виступ з якого-небудь приводу; 2) текст такого публічного виступу;

доповідь — це 1) прилюдне повідомлення на певну тему, 2) рідко — усне або письмове офіційне повідомлення про що-небудь керівникові, начальникові.

Доповідь — один із найпоширеніших жанрів (форм) усного висловлювання. Учені зазначають, що доповідь може бути: 1) політичною; 2) діловою; 3) звітною; 4) науковою.

Ділова доповідь містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргумен­тованої критики, корисних доповнень і плідно вираженого рі­шення.

Звітна доповідь містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, органі­зації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної допо­віді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто та­кож скласти загальний план й усі положення та частини пов'язати в одну струнку систему викладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної ін­формації та впливу на розум, почуття й волю слухачів. Відзнача­ється логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та во­льовими імпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема побудови промови включала такі основні моменти: що, для чого, у який спосіб може бути і є визначальним для промовця.

Отже, враховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголо­шування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібран­нях на честь певної події, ювілею тощо.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямуванням, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної, ділова про­мова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильова­не сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті про­блеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення су­то наукових, науково-навчальних, науково-популярних та інших знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має системний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний ви­клад певної наукової дисципліни. Обов'язковою складовою ча­стиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літера­тури, акцентування уваги на ще не розв'язаних питаннях і проблемах.

Настановча, вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисципліни, ознайомити з її предметом, зацікавити слухачів з подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опра­цювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузь­кій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно ле­гше побудувати як проблемні порівняно з навчально-прог­рамовими.

Ця форма публічного виступу більшої офіційності й академіч­ності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структу­ру. До її складу входять вступ, основна частина, висновки.

Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції. Він має бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Заціка­вивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині потрібно послідовно і логічно розкрити стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5 \% часу й обсягу всього виступу. Доречними будуть у висновку й підсумковий та настановчий елементи щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовим до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконіч­ному виступі промовець може порушити одне-два питання чи да­ти на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики поряд­ку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

виклад суті певного питання;

акцентування на основному;

висловлення свого ставлення й оцінки;

підкреслення значущості, важливості й актуальності (чи навпаки);

підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише допо­відачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його та­ким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

ПАМ'ЯТАЙМО!

Культура і мистецтво спілкування — не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності.

Набуття людиною навичок культури спілкування розв'яже чимало проблем у міжособистісних, міжнаціональних взаємосто­сунках, а також у суспільстві в цілому.