9.Засоби зовнішньоторговельної політики

Зовнішньоторговельна політика — система економічних, організаційних, політичних заходів щодо розвитку зовнішньоторгових відносин даної країни або групи країн; включає визначення обсягів географічної і товарної структури експорту та імпорту

Засоби зовнішньоторговельної політики підрозділяються на основні групи:

– тарифні (митні тарифи);

– нетарифні (кількісні обмеження, інші нетарифні методи, торгово-політичні методи стимулювання експорту, торгові договори й угоди).

Мита підвищують вартість товару, тому що експортер (імпортер) змушений компенсувати свої витрати на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентоспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

Зміст, структура та напрями зовнішньоторговельної політики визначаються такими складовими:

• експорт та імпорт (товарна і регіональна структури, обсяг співвідношення, динаміка);

• мито і митні податки (елементи митного тарифу - товарної класифікації тарифу, структура тарифу, методи визначення країни походження товару, види та рівень ставок митний склад та рівень митних податків);

• кількісні обмеження (види, контингенти, рівень);

• нетарифні методи регулювання (технічні бар'єри, адміністративні формальності, валютно-кредитне регулювання тощо);

• підтримка національного експорту (фінансова-кредитна, податкова, валютно-кредитна, організаційно-технічна тощо).

10.Інструменти управління зовнішнім боргом країн

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов’язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов’язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

загальнюючи  розглянутий матеріал, доходимо висновків.

1. Країни Центральної та Східної Європи ще в соціалістичний пе­ріод стикнулися з серйозними проблемами стосовно зовнішнього боргу і були змушені використовувати різні методи його скорочення  та реструктуризації для підтримки своєї кредитоспроможності.

2. У відношенні до постсоціалістичних країн центрально- і східноєвропейського регіону західні держави традиційно мали власні геополітичні інтереси. Після початку ринкових і загальнодемократичних перетворень в цих країнах відношення офіційних кредиторів і західних банків до зазначеної групи країн було диференційо­ваним залежно від інтенсивності й кардинальності здійснення ними заходів, розроблених західними експертами

3. Програми фінансово-економічної стабілізації в постсоціаліс­тичних країнах ґрунтувались на принципах чітких бюджетних і грошово-кредитних обмежень, зниження інфляції, метою котрих була стабілізація всієї внутрішньоекономічної системи і зовнішньоеко­номічного положення, в тому числі на світових фінансових ринках.

4. Істотним джерелом фінансування постсоціалістичних країн стали відтермінування і реструктуризація платежів за зовнішніми борга­ми, так зване “спеціальне фінансування”.

5. Реструктуризація боргів офіційними кредиторами полегшила фінансово-економічний стан країн Центральної та Східної Європи, передусім на початковому етапі ринкових реформ, сприяла відно­вленню їхньої платоспроможності, стимулюючи залучення нових джерел фінансування.

Висновки. Боргову політику доцільно розглядати як цілеспрямовану діяльність державних структур із розроблення і реалізації методів, механізмів, інструментів правової, економічної, соціальної та іншої дії, з метою забезпечення ефективного використання державних запозичень, оптимізації боргової політики в процесі раціонального використання наявного економічного потенціалу. Світовий досвід підтверджує, що, незалежно від організаційної структури, ефективна система управління боргом має ґрунтуватися на таких принципах, як: установлення конкретних цілей боргової політики; чітке розмежування сфер відповідальності і підзвітності між монетарною та борговою політикою; визначення стратегічних меж боргової політики; передусім необхідно налагодити систему оцінки результатів управління портфелем державних зобов’язань та інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень для ефективного управління державними зобов’язаннями.

Також для покриття державного боргу можуть реалізовуватися такі заходи:

• використання валютних резервів держави;

• використання золотих резервів держави;

• збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

• одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу.