1.Основні поняття і суть|єство| менеджменту (30)(+)

Сутність категорій «управління» та «менеджмент»(7)

Ще донедавна поняття «менеджмент» було новим і незро­зумілим для багатьох в нашій країні. Але з розвитком ринкових відносин, процесом приватизації державної власності, розширен­ням діяльності комерційних підприємств, зарубіжний досвід уп­равління в сфері ринкової економіки став досить актуальним. Но­ва наука - «Менеджмент», (яка спочатку сприймалась як метод управління) набула значного поширення як така, що всебічно вив­чає феномен управління, його методи і принципи.

Ме́неджмент — це процес планування, організації, приведення в дію та контроль організації з метою досягнення координації людських і матеріальних ресурсів, необхідних для ефективного виконання завдань. Менеджмент пронизує всю організацію, торкається практично всіх сфер її діяльності.

За своєю суттю термін «менеджмент» певною мірою можна вважати синонімом терміна «управління», але останнє значно ширше.

З ґрунтовного Оксфордського словника англійської мови можна отримати такі тлумачення менеджменту:спосіб, манера спілкування з людьми;влада та мистецтво управління;особливого роду вміння та адміністративні навички;орган управління, адміністративна одиниця.

Менеджмент як наука виникла і розвивається в зв'язку з необхідністю пояснити, чому та в наслідок чого процвітають чи руйнуються організації.

Управління в широкому розумінні - це загальна система відно­син і явищ управління в природі та суспільстві, у вузькому - це тех­нологічна організація об'єкта управління. Тоді як менеджмент у ши­рокому розумінні - загальні принципи соціального управління; влада і мистецтво управління людьми; у вузькому - управління ви­робництвом, діяльністю по організації досягнення поставленої мети. Всі складові управління на підприємстві є взаємопов'язаними і взаємообумовленими, але все ж відносно самостійними. Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідне володіння технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також пе­дагогічними знаннями, в тому числі й психолого-соціологічними. Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що перед­бачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем.

- Поняття організації. Формальна та неформальна організації (8)

Організація – це інституціоналізована група осіб (фізичних і юридичних), які взаємодіють за допомогою матеріальних, економічних, правових і інших умов для досягнення поставлених цілей.   Отже, організаціями є фірми (економічні суб'єкти), профспілки, політичні партії, університети, неприбуткові організації, державні установи чи органи місцевого самоврядування й безліч інших «оди­ниць координації, які мають певні межі й функціонують для досягнення мети або кількох цілей, що їх поділяють її члени-учасники»

Організація можлива за таких умов:1) є принаймні дві людини, які вважають себе членом організації;2) є хоч би одна мета (тобто результат, якого треба досягти), яка сприймається як загальна мета для всіх членів групи;3) члени групи спеціально працюють разом, щоб досягти означеної для всіх мети.

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура "узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління).Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.

Неформальна організація - це спонтанно утворена група людей, що вступає у регулярну взаємодію для досягнення визначеної мети. Як і у формальних організацій, ці завдання є причиною існування такої неформальної організації. Важливо зрозуміти, що у великій організації існує не одна неформальна організація. Більшість з них вільно об'єднані у свого роду мережу. Для утворення таких груп особливо сприятливе трудове середовище.

Внутрішнє середовище організації(15)

Мета –Органызаційна структура –Завдання-Технологія-Трудові ресурси

Внутрішнє середовище кожної організації формується під впливом перемінних, що роблять безпосередній вплив на процес перетворень (виробництва продукції, послуг).Внутрішні змінні - це ситуаційні фактори всередині організації, що постійно знаходяться в полі зору менеджерів: цілі, структура організації, її завдання, технологія і люди.

Будь-яка організація розглядається як група людей із загальними цілями (перший змінний фактор). Того, що люди не змогли б досягти поодинці, вони досягають в організації, тому її можна розглядати як засіб досягнення мети. Мета - це конкретний кінцевий стан чи очікувані результати роботи групи людей, які певним чином організовані.

Другою ситуаційною змінною є структура організації. Під структурою організації розуміють кількість, склад її підрозділів, ступенів управління в єдиній взаємозалежній системі. Структура встановлює такі взаємини рівнів управління і функціональних підрозділів, що дозволяють найбільш ефективно досягати цілей організації. Цьому сприяє спеціалізований поділ праці. 

Третім внутрішнім змінним фактором в організації є постановка завдань, під яким розуміють запропоновану роботу (групу робіт чи частину роботи), що повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом і у встановлений термін. При розробці структури організації кожна посадова інструкція включає ряд завдань, що є частиною загального обсягу роботи для досягнення мети. Вважається, що якщо завдання виконуються за встановленою технологією і режимом роботи, то організація функціонує ефективно.

Четвертим змінним фактором виступає технологія. Технологія - це засіб перетворення сировини в певні продукти та послуги. Вона передбачає поєднання кваліфікованих навичок, обладнання, інфраструктури, інструментів і відповідних технічних знань, які необхідні для здійснення бажаних перетворень у матеріалах, інформації чи людях.

Найважливішим внутрішнім змінним фактором управління є люди (п´ятий змінний фактор). Людська змінна розглядається в управлінні в трьох напрямках: поведінка людей (окремих людей, людей у групах, поведінка керівника), менеджер у ролі лідера, вплив менеджера на поведінку окремих людей і груп.

2. Еволюція шкіл (концепцій) менеджменту (30)

передумови виникнення менеджменту (5)

Менеджмент як один із напрямів управлінської діяльності визначився наприкінці XIX - на початку XX століття. Об'єктивна потреба в науці про менеджмент була зумовлена нагромадженням, розвитком концентрації та централізації капіталу і машинного виробництва на основі вільної конкуренції. На цьому ґрунті виникали великі підприємства, на яких працювали сотні, тисячі робітників. У зв'язку з цим виникли проблеми організації виробничого процесу, його планування, стимулювання працівників, забезпечення ефективного контролю, обліку тощо. Саме ці процеси зумовили необхідність дослідження закономірностей управління трудовими колективами, з'ясування управлінського впливу на діяльність підприємства, його працівників. У ході цих наукових досліджень були розроблені й обґрунтовані певні механізми та рекомендації, сформульовані перші принципи менеджменту.Отже, історія розвитку менеджменту як науки - це в основному еволюційний процес. Він зумовлений науково-технічним прогресом, розвитком суспільно-виробничих відносин та продуктивних сил зростанням ролі людського чинника в управлінні суспільним виробництвом.

ключові ідеї школи наукового управління(індустріальної) Ф.Тейлора (7)

Фундамент сучасного менеджменту був закладений засновниками Школи наукового менеджменту Фредериком Тэйлором (1856-1915), подружжям Френком (1868-1924) і Ліліан (1878-1972) Гілбретами (вШиеПі), Гаррінгтоном Емерсоном (1853-1931).

Значне місце в системі наукового управління відводилось персоналові. Суттєве досягнення цієї школи полягало у систематичному стимулюванні працівників з метою зацікавлення їх у збільшенні продуктивності та обсягів виробництва. При цьому передбачався відпочинок та перерви у виробництві, а час на виконання певних завдань вважався реальним і справедливо визначеним. Це надавало змогу керівництву встановлювати норми виробництва і додатково платити тим, хто перевиконував заданий мінімум. Ф. Тейлор та його послідовники визнавали також можливість відбору людей, як фізично та інтелектуально відповідали б виконуваній роботі.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора в процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обґрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви в трудовому процесі та ін. Ключовими моментами цієї теорії було стимулювання високої продуктивності праці, добір людей, фізично та інтелектуально здатних виконувати певні види праці, та спеціальне навчання їх.

Система Тейлора полягала в послідовному проведенні принципу розподілу праці на виконавчу та розпорядчу. Він розглядав науковий менеджмент як дійовий засіб наближення інтересів усього персоналу, завдяки підвищенню благоустрою робітників і налагодженню більш тісного їх співробітництва з господарями та адміністрацією у справі досягнення виробничих та економічних завдань підприємства. Тейлор говорив, що для тих, хто сприйняв систему наукового менеджменту в повному обсязі, наслідком буде зняття всіх спорів і протиріч між сторонами.

Зі своїх досліджень і експериментів Тейлор вивів ряд загальних принципів, які лягли в основу його системи.1. Розподіл праці. Цей принцип реалізується не лише на рівні цеху, а й розповсюджується на всю управлінську діяльність. За менеджером слід закріпити функцію планування, а за робітником – функцію виконання. Крім того, за кожним робітником, менеджером треба закріпити конкретні завдання, щоб кожний з них відповідав за одну функцію;2. Вимірювання праці. Це вимірювання робочого часу за допомогою так званих "одиниць часу".3. Завдання-розпорядження. Виробничі завдання розподілялися не тільки щохвилини, але і супроводжувалися докладним описом оптимальних методів їх виконання. Цілі підприємства були чітко заплановані і кожному робітникові видавалася письмова інструкція щодо його конкретних завдань. Шляхом реалізації цих заходів як робітник, так і менеджер одержують певні стандарти, які допомагають вимірювати працю.4. Програми стимулювання мають бути зрозумілі робітникові. Будь який елемент праці має свою ціну, і його оплата залежить від випуску готової продукції. У випадку ж досягнення вищої продуктивності робітникові виплачують преміальні.5. Праця як індивідуальна діяльність. Вплив групи робить робітника менш продуктивним.6. Мотивація. Особиста зацікавленість є рушійною силою для більшості людей.7. Роль індивідуальних здібностей. Встановлюється і враховується різниця між здібностями робітників.8. Роль менеджменту. Впроваджуються ті авторитарні методи управління, які посилюють правила і стандарти, що регламентують працю.9. Роль професійних спілок. Скептичне ставлення до професійних спілок.10. Розвиток управлінського мислення. З управлінської практики слід вивести певні закони, а управління повинно набути наукового статусу, що й інженерна справа.

ключові ідеї класичної (адміністративної) школи А.Файоля (10)

На відміну від школи наукового управління, що займалася в основному питаннями раціональної організації праці окремого робітника і підвищенням ефективності виробництва, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому.Метою класичної школи було створення універсальних принципів управління.Основною функцією управління, її найбільш важливою частиною Файоль приймав адміністрування.Ціллю адміністративної школи було створення універсальних принципів управління, випливаючи яким, по переконанням творців школи, організація, безсумнівно, досягне успіху.Видатними представниками цієї школи були А.Файоль (Франція), Л.Урвік (Англія), Джеймс Д. Муні та А.К. Рейлі (США), М.Вебер (Німеччина). Найчіткіше "універсальні принципи управління", сформулював А. Файоль, а М. Вебер – розробив "концепцію раціональної бюрократії" (1864-1920), характеристиками якої є:1.Високий ступінь розподілу праці;2.Чітка управлінська ієрархія;3.Численні правила, стандарти та показники оцінки роботи;4.Дух формальної знеособленості (відсутність симпатій та привілеїв стосовно окремих робітників);5.Підбір кадрів в організації за їхніми діловими професійними якостями.Школа адміністративного управління зосереджувалася на мистецтві управління великими групами людей (управління організацією в цілому.

Саме Файоль був першим дослідником, який класифікував вивчення менеджменту, за його функціональними ознаками, і головним його внеском у теорію управління є розгляд останнього як універсального процесу, що складається з кількох взаємопов'язаних функцій. Наступним важливим внеском А. Файоля в теорію менеджменту є вироблення загальних принципів побудови структури організації. Однак, на думку А. Файоля, ці принципи повинні бути гнучкими і здатними пристосовуватися до будь-яких запитів, оскільки "в адміністративних засадах немає нічого негнучкого та абсолютного;

Розглядаючи організацію як специфічний вид діяльності і як настільки ж своєрідну адміністративну систему і погоджуючи свої ідеї з принципами Тейлора щодо стимулювання кожного працівника, Файоль сформулював наступні 14 принципів управління стосовно до діяльності вищої ланки управління:1. Поділ праці, тобто спеціалізація,.2. Влада і відповідальність. 3. Дисципліна. 4. Єдиноначальність. 5. Єдність керівництва. 6. Підпорядкування приватних інтересів загальним..7. Винагорода. 8. Централізація. 9. Скалярний ланцюг10. Порядок, 11. Справедливість12. Стабільність робочого місця для персоналу. 13. Ініціатива14. Корпоративний дух Система з 14 положень є не просто гнучкою, але й такою, що припускала можливість уведення нових положень. Так у сучасній літературі до функцій управління найчастіше відносять планування, організацію, керівництво, облік, контроль і аналіз. Змінювався підхід до розуміння тієї чи іншої функції, однак у цілому, їх склад, визначений ще представниками класичної школи, залишався майже незмінним.

ключові ідеї шкіл людських відносин та поведінських наук” (8)

Школа людських відносин з'явилася на рубежі 20 - 30 -х рр. . В її основу були покладені досягнення психології та соціології , саме тому проблема підвищення продуктивності праці вирішувалася за допомогою вивчення поведінки людини в трудовому процесі . Вчені розуміли , що , зосередивши свою увагу на людині , вони зможуть запропонувати методи ефективного стимулювання праці .Першим увагу на людей звернув Р. Оуен. Він стверджував , що підприємство багато часу витрачає на обслуговування обладнання (змащення , ремонт тощо ) і мало піклується про людей. Тому цілком розумно витрачати такий же час і на " відхід" за людьми ( "живий машиною" ) , тоді , швидше за все , не знадобиться " ремонтувати " людей.Основоположником школи людських відносин прийнято вважати Е. Мейо . Він вважав , що колишні управлінські методи цілком спрямовані на досягнення матеріальної ефективності , а не на встановлення співробітництва , в той час як просте прояв уваги до людей робить дуже великий вплив на продуктивність праці.З інших вчених цього напрямку можна виділити М. П. Фолетт , яка внесла величезний внесок у теорію лідерства .

До вихідним положенням теорії людських відносин належать:люди в основному мотивуються соціальними потребами і відчувають свою індивідуальність завдяки стосункам з іншими людьми ;в результаті промислової революції і раціоналізації процесу сама робота в значній мірі втратила привабливість , тому задоволення людина шукає у взаєминах з іншими людьми ;люди більш чуйні до соціального впливу групи рівних їм людей , ніж спонуканням допомогою контролю , що виходить від керівництва ;працівник відгукується на спонукання керівника , якщо керівник розглядається працівником як засіб задоволення своїх потреб.Завдання менеджменту на цьому етапі полягала в тому , щоб на додаток до формальних відносин між членами груп ( колективу) розвивалися плідні неформальні контакти . Неформальні відносини в процесі спільної праці були визнані вагомою організаційною силою , що сприяє / перешкоджає реалізації корпоративних цілей. Тому неформальними відносинами слід керувати . Якщо керівництво проявляє турботу про своїх працівників , то рівень задоволеності повинен зростати , що веде до зростання продуктивності праці .Надалі ( 40 - 60 -і рр. . XX ст.) Ідеї школи людських відносин лягли в основу школи поведінкових наук , представниками якої стали А. Маслоу , МакГрегор , Герцберг і ін Удосконалення методів досліджень у галузі соціології та психології дозволило вивчення поведінки людини в процесі праці поставити на наукову основу. Основою поведінкового ( бихевиористского ) підходу до управління є різні аспекти соціальної взаємодії , що призвело до розвитку теорії і методів формування колективу як особливої ​​соціальної спільності і міжособистісних відносин всередині організації. Особливе значення надається стилю управління і його впливу на продуктивність і задоволеність працівників своєю працею.Головні завдання менеджменту основоположники цієї школи бачать в організації управління персоналом , використовуючи фактори комунікації , мотивації , лідерства , а також підтримання ставлення до персоналу як до активних людських ресурсів . Тобто вони прагнуть до підвищення ефективності діяльності підприємства за рахунок підвищення ефективності людського ресурсу.

3.Інтегровані підходи до управління:

- Процесний підхід (7)

Процесний підхід трактує управління як серію безпосередніх взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі вже є процесом, значною мірою визначають успіх діяльності організації. Вони дістали назву "управлінські функції". Кожна управлінська функція — це також процес. Отже, процес управління являє собою суму всіх функцій.

Процес управління містить функції планування, організування, мотивації, контролювання та регулювання. Цих п’ять первинних функцій управління поєднані з процесами комунікацій та прийняття рішень. Керівництво (лідерство) — це самостійна діяльність.

Функція планування передбачає рішення про те, якими мають бути цілі організації (підприємства) і що слід зробити, щоб досягти їх. Передусім треба відповісти на такі питання: стан справ, бажані результати, шляхи досягнення їх. Планування — це один з способів, за допомогою якого керівництво спрямовує зусилля всіх членів колективу на досягнення його загальних цілей.

Функція організування. Організувати — означає створити деяку структуру з метою досягнення певної мети. Сюди входить розподіл робіт між працівниками, делегування завдань і повноважень. Функція організування забезпечує організованість, дисципліну, відповідальність за доручену справу.

Функція мотивування. Керівник має завжди пам'ятати, що навіть прекрасно складений план, найдосконаліша структура організації втрачають зміст, якщо працівники не виконують доручену їм роботу або виконують її неякісно, безініціативно. Функція мотивування спрямована на забезпечення виконання працівниками підприємства делегованих їм обов'язків. Для цього в організації мають бути створені умови для матеріальної та моральної зацікавленості працівників у виконанні робіт.

Функція контролювання — це процес забезпечення досягнення організацією своїх цілей. Існує три аспекти управлінського контролю: встановлення стандартів, зміни того, що було фактично досягнуто за відповідний період, порівняння досягнутого з очікуваним результатом.

Розглянуті функції управління мають дві загальні характеристики: всі вони потребують прийняття рішення. Тому прийняття рішення і комунікації належать до сполучних процесів управління.

Функція регулювання — вид управлінської діяльності, спрямований на усунення відхилень, збоїв, недоліків тощо в керованій системі шляхом розроблення і впровадження керуючою системою відповідних заходів.

Системний підхід (8)

Початковий недолік підходів різних шкіл до управління полягає в тому , що вони зосереджують увагу тільки на якомусь одному важливому елементі , а не розглядають ефективність управління як результуючу , залежну від багатьох різних факторів. Застосування теорії систем до управління полегшило для керівників завдання побачити організацію в єдності її складових частин , які нерозривно переплітаються із зовнішнім світом. Ця теорія також допомогла інтегрувати вклади всіх шкіл , які в різний час домінували в теорії та практиці управління .

Теорія систем була вперше застосована в точних науках і в техніці . Застосування теорії систем в управлінні наприкінці 50 -х років стало найважливішим внеском школи науки управління . Системний підхід - це не є набір якихось посібників чи принципів для керуючих - це спосіб мислення по відношенню до організації та управління . Щоб усвідомити , як системний підхід допомагає керівникові краще зрозуміти організацію і більш ефективно досягти цілей , визначимо спочатку , що таке система .• Система - це деяка цілісність, що складається з взаємозв'язаних частин , кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.

Всі організації є системами . Оскільки люди є , в загальному сенсі , компонентами організацій поряд з технікою , які разом використовуються для виконання роботи , вони називаються социотехническими системами . Відкриті та закриті системи . Існують два основних види систем : закриті і відкриті. Закрита система має жорсткі фіксовані межі , її дії відносно незалежні від середовища, що оточує системи . Годинники - знайомий приклад закритої системи .Відкрита система характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем. Енергія , інформація , матеріали - це об'єкти обміну з зовнішнім середовищем проникні межі системи . Така система не є само яка забезпечується , вона залежить від енергії , інформації та матеріалів , що надходить ззовні. Крім того , відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і повинна робити це для того , щоб продовжити своє функціонування .Керівники в основному займаються системами відкритими , тому що всі організації є відкритими системами . Виживання будь-якої організації залежить від зовнішнього світу.

Підсистеми . Великі складові складний систем , таких як організація , людина або машина , часто самі є системами . Ці частини називаються підсистемами . Підсистеми можуть, у свою чергу , складатися з більш дрібних підсистем . Оскільки всі вони взаємопов'язані , неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому. Модель організації як відкритої системи: Входи: організація отримує з окр. середовища інфу, капітал, чол. ресурси і матеріали. Виходи: перетворена продукція або послуги. Алгоритм системного підходу.

1.Постановка проблеми: - Постановка задачі; - Визначення об'єкта дослідження; - Формування цілей; - Завдання критеріїв і обмежень

2.Разделеніе системи і зовнішнього середовища:-Визначення меж дослідження системи;-Первинна структуризація системи; - Підрозділ загальної системи на систему і зовнішнє середовище;-Виділення складових частин середовища;

• Ситуаційний підхід (15)

Ситуаційний підхід вніс великий внесок в теорію управління , використовуючи можливості прямого застосування науки до конкретних ситуацій і умов . Центральним моментом ситуаційного підходу є ситуація , тобто конкретний набір обставин , які сильно впливають на організацію в даний конкретний час. Через те , що в центрі уваги виявляється ситуація , ситуаційний підхід підкреслює значимість « ситуаційного мислення». Використовуючи цей підхід , керівники можуть краще зрозуміти , які прийоми будуть більшою мірою сприяти досягненню цілей організації в конкретній ситуації.

Ситуаційний підхід , розроблений в кінці 60 -х років , не вважає , що концепція традиційної теорії управління , бихевиористской школи та школи науки управління неправильні . Системний підхід , з яким ситуаційний тісно пов'язаний , намагається інтегрувати різні часткові підходи .

Ситуаційний підхід і процес управління

Як і системний , ситуаційний підхід не є простим набором розпорядчих керівництв , це скоріше спосіб мислення про організаційні проблеми і їх рішення . У ньому також збережена концепція управління , застосовна до всіх організацій . Але ситуаційний підхід визнає , що , хоча загальний процес однаковий , специфічні прийоми , які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації , можуть значно варіювати.

Ситуаційний підхід намагається пов'язати конкретні прийоми і концепції з певними конкретними ситуаціями для того , щоб досягти цілей організації найбільш ефективно .

Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних відмінностях між організаціями й усередині самих організацій . Він намагається визначити, які значимі перемінні ситуації і як вони впливають на ефективність організації . Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотирьох кроковий процес :

1 . Керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління , які довели свою ефективність. Це передбачає розуміння процесу управління, індивідуальної та групової поведінки , системного аналізу , методів планування та контролю і кількісних методів прийняття рішень .

2 . Кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони , або порівняльні характеристики у випадку , коли вони застосовуються до конкретної ситуації. Керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки , - як позитивні , так і негативні , - від застосування даної методики чи концепції .

3 . Керівник повинен вміти правильно інтерпретувати ситуацію. Необхідно правильно визначити , які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може спричинити за собою зміну однієї або декількох змінних.

4 . Керівник повинен уміти пов'язувати конкретні прийоми , які викликали б найменший негативний ефект і несли б найменше недоліків , з конкретними ситуаціями , тим самим забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин.

Ситуаційні змінні. Успіх чи неуспіх ситуаційного підходу в значній мірі залежить від третього кроку , визначального змінні ситуації та їх вплив . Якщо це не буде зроблено правильно , не можна буде повністю оцінити порівняльні характеристики або пристосувати метод до ситуації . Якщо можна проаналізувати ситуацію , тоді не виникає необхідності вдаватися до здогадів або методом " проб і помилок" для визначення найбільш відповідного вирішення організаційних проблем. І хоча ситуаційний метод ще не був повністю обгрунтований, недавні дослідження вказують , що деякі ситуаційні змінні можуть бути виокремити . Встановлення цих основних змінних , особливо , в області лідерства та поведінки організаційних структур , а також кількісних оцінок , стало найбільш важливим внеском ситуаційного походу в управління.

4.Організація(30) +-

- Основні принципи(5)

Організація - це функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт серед окремих робітників і їх груп та узгодження їхньої діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності.

1) усі організації використовують 4 види ресурсів: людські ; фінансові ; фізичні ресурси (сировина, устаткування тощо); інформаційні ресурси;

2. будь-яка організація є відкритою системою. Ресурси, які організація використовує для виробництва продукції (надання послуг) вона бере із зовнішнього середовища. Продукція також реалізується там. Отже організація може існувати лише у взаємодії з оточуючим середовищем.

3. розподіл праці в організації. Якщо навіть 2 людини працюють спільно для досягнення єдиної мети вони повинні розподілити роботу між собою.

- Формальні і неформальні організації(5)

Формальні і неформальні організації відрізняються насамперед за способом і метою утворення.Групи людей, діяльність яких свідомо координуються та створені керівництвом для досягнення спільної мети, називаються формальними. Під формальною організацією розуміють модель поведінки та стосунків, яка передбачена заздалегідь та на законних підставах планується для членів організації. Формально існування організації починається, коли з'являється узгоджена і загально-визначена процедура "узаконення" плану діяльності (поведінки) організації. Керівництво створює групу у зв'язку з виробничою необхідністю, коли здійснює поділ праці по горизонталі (підрозділи) та по вертикалі (рівні управління).Формальну організацію характеризує певний порядок, зафіксований у статуті, правилах, планах, нормах поведінки, що дає змогу свідомо координувати соціальні взаємодії для досягнення конкретної загальної мети.

Неформальна організація - це спонтанно утворена група людей, що вступає у регулярну взаємодію для досягнення визначеної мети. Як і у формальних організацій, ці завдання є причиною існування такої неформальної організації. Важливо зрозуміти, що у великій організації існує не одна неформальна організація. Більшість з них вільно об'єднані у свого роду мережу. Для утворення таких груп особливо сприятливе трудове середовище.

• Фактори зовнішнього і внутрішнього середовища організації(20)

Фактори внутрішнього середовища організації:

Цілі - конкретний кінцевий стан або очікуваний результат діяльності організації . Відрізняються за тривалістю та змістом. Існує значний різновид цілей залежно від характеру організації

Структура - взаємовідносини рівнів управління і видів робіт які виконують служби або підрозділи. Поєднує горизонтальний і вертикальний поділи праці в організації. Виділяють високу і плоску структури управління організацій.

Технологія - засіб перетворення вхідних елементівна вихідні З огляду на особливості їх внутрішньої організації та застосування на виробництві виділяють:багатоланкові технології; посередницькі технології інтенсивні технології В Україні найчастіше технології класифікують на індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масово-потокові.

Працівники - найважливіший внутрішній ситуаційний фактор організації, їх ролі визначаються здібностями, кваліфікацією, обдарованістю, освітою, потребами, сприйняттям корпоративного духу, знаннями поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера тощо.

Фактори зовнішнього середовища організації. Ситуаційний підхід потребує врахування не лише факторів внутрішнього, а й зовнішнього середовища — чинників, які впливають на діяльність підприємства ззовні, їх поділяють на фактори прямої дії: постачальники, споживачі, конкуренти, законисуспільні організації всі вони безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності. Фактори непрямої дії: економіка, політика, міжнародний стан, соціокультурний фактор, науково-технічний прогрес, які впливають не безпосередньо, а через певні механізми й взаємовідносини. При оцінці факторів зовнішнього середовища слід враховувати такі характеристики: взаємозалежність усіх факторів зовнішнього середовища складність зовнішнього середовища рухомість зовнішнього середовища динамічність зовнішнього середовища; невизначеність зовнішнього середовища взаємозалежність факторів внутрішнього і зовнішнього середовищ.