87. Художній аналіз балади м.Костомарова “Пан Шульпіка”.

Тема:падіння людської моралі та совісті – у баладі “Пан Шульпіка”. Шульпіка – польський пан, який викрав дівчину задля власної забави. Він здійснив тричі насильство : знехтував свободу дівчини, викрав у матері доньку, а у хлопця – кохану.

Діалог: (двох героїв – матері та юнака )– це підсилюючий елемент, що вказує на важкість провини пана. Таке нехтування почуттями, волею та свободою людей не залишає хлопцю іншого вибору як тільки кривава помста, розбурхує ту ж стихійну силу гніву, яка сліпне при виді панського горя, прозріває лише по здійсненню справедливої розправи.

Ой вискочив козаченько з куща лозового –

Покотився пан Шульпіка з коня вороного.

Формою і стилем балада наближається до відомої української пісні про трагічну долю Бондарівни, але в змісті є чимало відмінного: Бондарівна не підкорилася панові - і загинула. Пан Канівський лишився непокараний.

В поетичному доробку романтиків (перед Шевченком) цей твір, мабуть, найрадикальніший!

88. Романтичні балади м.Костомарова.

Не без впливу гоголівського «Тараса Бульби» створено романтичну баладу «Максим Перебийте»; історичну основу має віршоване оповідання «Щира правда», забарвлене іронією. На історичних, але вкрай романтично невиразних ремінісценціях побудовано поезії «Згадка», «Могила», «Полтавська могила», «Дід-пасішник» з портретом народного рапсода-кобзаря. Низка віршів — це фольклорні стилізації з мотивами розлуки, смерті козака на чужині, перетворення милої в зозулю.

Чи не найглибша тут — лірика кохання, сентиментально пишномовна, з обов'язковою релігійною атрибутикою («Зобачення», «Нічна розмова», «Панікадильце»).

89. Петербурзький період життя і творчість Котляревського.

"Петербурзький період" життя (1859-1885). 1859 року Костомаров прийняв запрошення зайняти кафедру російської історії Петербурзького університету. Костомаров напружено працював, розбирав і аналізував архівні матеріали, багато публікувався у найпопулярніших тоді журналах«Современник», «Вестник Европы» і «Русское слово». У Петербурзі він зустрівся зі старими друзями, Пантелеймоном Кулішем і Василем Білозерським. Разом вони створили й очолили петербурзьку українську «Громаду». У 1861–1862 рр. петербурзькі громадівці, підтримуючи тісні зв'язки з аналогічними гуртками в Україні, видавали журнал «Основа». У ньому були надруковані теоретичні праці Костомарова «Думки про федеративний початок у Древній Русі», «Дві руські народності» і «Риси народної південноруської історії».

Основними науковими працями його життя стали «Богдан Хмельницький» (перше видання — 1857 р., третє, вже в 3 томах, — 1876 р.), «Руїна» (1879–1880), присвячена трагічним подіям, що настали після смерті Хмельницького, «Мазепа» і «Мазепинці» (1882–1884), а також фундаментальна праця «Російська історія в життєписах її найважливіших діячів» (1874–1876), де представлені критичні біографії основних героїв давньоруської, української та російської історії. Власне історії Росії, крім згадуваної роботи про повстання Степана Разіна, присвячене «Північноруське народоправство» (1863) і «Непевний час Московської держави» (1866). Особливий інтерес представляє його наукова розвідка «Останні роки Речі Посполитої».

У 60-х - 80-х pp. XIX ст., крім наукових праць, М.І. Костомаров написав низку белетристичних творів на історичну тематику, зокрема "Кудеяр", "Холоп", "Холуй", "Чернігівка". Цінним мемуарним джерелом є "Автобіографія" М.І. Костомарова.

У рецензії на «Кобзар» (1860), «Воспоминании о двух малярах» (1861), книзі «Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (1871) та в «Споминках про Шевченка» в празькому виданні «Кобзаря» (т. 2, 1876) оцінював творчість Т. Шевченка як всенародний скарб.