85. М.Костомаров – історик, фольклорист, етнограф.

Український і російський історик, етнограф, фольклорист, письменник

Народився 16 травня 1817 р. в с. Юрасівка в родині поміщика. У 1836 р. закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.. Викладав у гімназіях Рівного і Києва, з 1846 р. — ад’юнкт-професор Київського університету.

1846 р. разом з В. Білозерським, М. Гулаком, П. Кулішем, Т. Шевченком заснував таємну політичну антикріпосницьку організацію — Кирило-Мефодіївське товариство й був автором одного з його програмних документів — «Книги буття українського народу». Члени товариства поширювали ідеї визволення всіх слов’янських народів і формування єдиної слов’янської федеративної республіки.

1847 р. після розгрому товариства був заарештований і ув’язнений до Петропавловської фортеці у Петербурзі. У 1848— 1856 рр. відбував адміністративне заслання в Саратові. З 1862 р. М. Костомаров займався виключно науковою діяльністю. Автор понад 200 праць переважно з історії України XVI— XVIII ст.

Праці М. Костомарова, зокрема монографії «Богдан Хмельницький» (1857), «Руїна» (1879—1880), «Гетьманство Юрія Хмельницького» (1880), «Мазепа» (1882), «Гетьманство Виговського»

(1883). «Павло Полуботок» (1885), присвячені визвольній війні українського народу 1648—1654 рр., були новим словом в історіографії XIX ст., започаткувавши народницький напрям в українській історіографії.

Учений обґрунтовував право України на національний розвиток, на свою літературу і культуру, обстоював думку про «самостійність української мови», «її право на незалежне місце серед слов’янських мов». Козацтво, як вважав М. Костомаров, було «прагненням народних мас до побудови чогось нового».

Праці М. Костомарова з історії України давали уявлення про самобутність політичного, економічного і культурного розвитку, особливості національного характеру українського народу.

Творчість М. Костомарова-письменника (літ. псевдонім Ієремія Галка) пов’язана з розвитком українського романтизму. Найзначніші його твори — повість «Сорок літ» (1840), «Казка про дівку Семилітку» (надрукована 1860), казки «Торба», «Лови» (1843), драма «Сава Чалий» (1838), трагедія «Переяславська ніч» (1841), повісті російською мовою «Кудеяр» (1875) і «Черниговка» (1881) та ін. Більшість поезій увійшли до збірок «Українські балади» (1839) і «Вітка» (1840). Переклав українською мовою твори Дж. Байрона, У. Шекспіра. Був одним з перших українських літературних критиків.

У1870 р. М. Костомарова було обрано членом Південнослов’янської академії, 1876 р. — членом-кореспондентом Петербурзької АН і почесним членом Сербського вченого дружества.

Помер 19 квітня 1885 р. в Петербурзі.

86.Поетична творчість Метлинського

В історію української літератури Костомаров увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), історичні п'єси.

  Поезія Костомарова характеризується широкою проблематикою та розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено народні вірування, легенди та історичні перекази («Стежки», «Посланець», «Мана», «Брат з сестрою», «Ластівка», «Явор, тополя й береза» та ін.); ремінісценції на історичні теми (вірші «Згадка», «Могила» та ін.), вірші-пісні романсового характеру, стилізації народної ліричної пісні («Стежки», «Поцілунок», «Рожа», «Горлиця», «Голубка», «Нічна розмова», «Вулиця», «Зозуля»), особистісно-психологічна лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю («Туга», «Дівчина», «Сон», «Ой ішов козак...», «Зірка», «Зорі» та ін.).      Костомаров поетизує козацьку славу України («Давнина», «Діти слави, діти слави!», «На добраніч»). Твори на історичні теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності («Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским», «Співець Митуса» та ін.).       Митець одним з перших в українській поезії запровадив гекзаметр (вірш «Эллада») та елегійний дистих (вірш «Нічна розмова»). Особливостями його вірша є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадянської лірики характерні ораторсько-публіцистичні інтонації, риторичні засоби.                Костомаров — автор історичних трагедій «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841). У мистецькій палітрі письменника - романтичні драми «Кремуций Корд» (1849), «Эллины Тавриды» (1883), «Украинские сцены из 1649 года» (незакін.).