71. Фольклорно-міфологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років хіх ст.

В Україні основу романтичного напряму склав національно-культурний рух, який, власне, іц характеризувався зведенням до глибин народного життя й перш за все до глибин народної поезіїяк частини “природи”. Яка цінувалася вище за цивілізацію. Однак, хоч поети і користувалися фольклорними образотворчими прийомами та засобами, проте при реалізації художніх задумів вносили в твори чимало нового, суто авторського.

72. Фольклорно-історична тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років хіх ст.

Була зумовлена як усною народною поетичною творчістю, так і науковими працями з історії України. Заглиблення в минуле, а почасти й милування ним стимулювалося передовсім невловоленням сучасністю, прагненням вирватися з її задушливої атмосфери. Погляди зверталися до козацьких визвольних рухів, в яких приваблювала романтиків відвага, героїка, благородний неспокій.

73. Громадянська тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років хіх ст.

Пов’язувалася з оспівуванням боротьби народу проти чужоземних поневолювачів, оскільки крім загальноєвропейських обставин, які мали вплив на формування романтизму як напряму і творчого методу, в східнослов’янських літературах склалася своєрідна ситуація у зв’язку з національно-визвольними рухами в країнах, що перебували в колонізаторській залежності від могутніх імперій, якими були Росія та Австро-Угорщина. Пафос національно-визвольної боротьби висуває патріотичну проблематику на перший план, а боротьба за розвиток національної літератури і мови стає естетичною програмою письменників-романтиків.

74. Особистісно-психологічна тематично-стильова течія українського романтизму 20-40-х років хіх ст.

Пов’язана з увагою письменників до внутрішнього світу особистості. Романтики відкрили надзвичайну складність, суперечливість людської душі її невичерпність. Художній психологізм у їхній творчості грунтується на розкритті незвичайності дій і вчинків героїв, підкресленні їхніх бурхливих, всепоглинаючих пристрастей, джерелом яких часто виступало ірраціональне, підсвідоме.

75. Баладна творчість л.Боровиковського.

Творчість Л. Боровиковського, як і всього харківського гуртка, розвивалася в атмосфері загальноєвропейського літературного процесу. Так, баладний сюжет і мотив (запродання душі нечистому) вірша «Ледащо» має аналоги у «Громобої» В. Жуковського, «Пані Твардовській» А. Міцкевича та «Твардовському» П. Гулака-Артемовського. Так само й балада «Маруся» має свої літературні взірці — «Ленора» Г. Бюргера, «Людмила» і «Світлана» В. Жуковського, «Втеча» А. Міцкевича. Однак «його «Маруся», — писав І. Франко, — то не костюмована Світлана, то українська сільська дівчина; її суджений — то не сентиментальний коханок у селянському костюмі, але український парубок, що приїздить до своєї судженої з щирою любов'ю... Зміст, букву і форму своєї «української балади» узяв Боровиковський у Жуковського. Та проте, простим перекладом твору Жуковського «Марусю» не можна назвати. Детальне порівняння обох поем показує значні різниці і виправдовує слова Боровиковського, що він опрацював у своїй баладі вірування та легенди українського народу»