67.Романтизм і проблема самоутвердження народу..

Романтики зверталися до зображення героїчного минулого народу, щедро використовуючи народно-фантастичні повір’я, казки та легенди. Особливо багато зробили романтики для розширення зв’язків української літератури з літературами інших народів. На цей час припадають вільні переспіви та переклади з Пушкіна, Байрона, Міцкевича. Українські письменники (Котляревський, Гулак-Артемовський, Боровиковський, Квітка-Основ’яненко, Гребінка) водночас виступають із творами російською мовою.Характерно, що й українські романтики часто зверталися до жанру байки, зокрема Левко Боровиковський (а, як відомо, сам жанр байки тяжить до реалістичного відтворення дійсності, адже в образах і картинах байок подаються соціально-побутові сцени народного життя, тогочасних соціальних порядків). Та і в його баладі "Маруся” дія переноситься, як відзначав І.Франко, на твердий, реальний ґрунт українського села, а герої твору – виразно окреслені представники певного соціального прошарку.

68.Зміст і характер розвитку українського романтизму 20-40 рр.19 ст.

Основна властивість романтизму як творчого напряму

Домінанта суб’єктивного над об’єктивним;Намагання не відтворювати, а перетворювати дійсність;Висунення на перший план винятковості (в характерах і обставинах);Людина – частина всеосяжної природи;Інтерес до всього екзотичного.Поєднання буденного й незвичайного, комічного і трагічного...Романтизм в Україні

ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ:Велика роль в усіх родах літератури національно-історичної тематики;Ідеалізація патріархальних відносин;Не характерне в цілому для романтизму поєднання національного і соціального начал(зокрема, наявність соціальної детермінованості характерів);Ліричний герой перебуває в гармонії з природою і природним життям;“світова туга” набуває характеру національної туги за минулою славою і волеюУкраїни

69. Жанрова система українського романтизму 20-40-х років хіх ст.

Вони утвердили в літературі жанри побутової й історичної балади, історичної поеми, драми і трагедії, ліро-епічної поеми, любовної і громадянської лірики, “думи”,медитації

Заслуги романтиків у розвитку світового мистецтва важко переоцінити. Вони розширили й оновили старі художні форми, розробили жанри історичного роману, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, нові форми драми, досягли небувалої майстерності в ліричній поезії.

70. Харківська школа романтиків.

Харківська школа романтиків — гурт українських молодих поетів — професорів і студентів Харківського університету 1830–1840 років.

Термін «школа» запропонував дослідник і видавець їх творів А. Шамрай.

Головні представники Харківської школи романтиків: Іван Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Л. Боровиковський, Михайло Петренко, О. Шпигоцький.

Діяльність цього гурту поетів, як і в інших народів доби романтизму, пов'язана з пробудженням національної свідомості, наслідком чого виникло зацікавлення народною творчістю. Збираючи, видаючи та й самі наслідуючи її, харківські романтики розробляли тематику власної творчості на основі народних пісень, переказів, легенд, вдавалися до історичних мотивів. У висліді цього зацікавлення вони зуміли побачити народ інакше, ніж їх попередники (І. Котляревський, Г. Квітка-Основ'яненко): дивлячись на нього не згори, як на наївних дітей природи, а як на джерело духовного відродження й сили та поетичного натхнення. Цей новий погляд поділяли навіть ті з них, що, як А. Метлинський, переляканий розправою з кирило-мефодіївцями, не вірили у можливість національного відродження українського народу. Засуджуючи культивований попередньою генерацією письмовий бурлеск (хоч не завжди самі перемагаючи традиційний нахил до просторікування), харківські романтики нагадували, за словами П. Куліша, українській освіченій верстві, що «в неї є рідна мова не на те тільки, щоб вилаяти неретельного мужика».

Виявом цього нового ставлення до народу були «Книги битія українського народу», написані пізніше, після переходу М. Костомарова до Києва, в яких уперше проголошено ідею українського месіянізму, хоч сам автор їх був досить хиткий у своїх національно-політичних поглядах.

Загалом харківська школа романтиків привнесла в українську літературу нові принципи художньої творчості, дух історизму, що виявися в ідеї неперервного розвитку, зверненні до національного минулого, розуміння життя народності як динамічного процесу.