61.Поетична творчість Гребінки .

Поетичний доробок Гребінки російською мовою значно ширший за обсягом і тематикою, ніж українською. Його російські вірші переважно романтичні (“Печаль”, “Скала”); широкою популярністю користувалися свого часу романс Гребінки “Черные очи” (“Очи черные, очи страстные..”), вірш “Почтальон”, “Песня” (“Молода еще девица я была...”) та ін.Переспівами українських народних пісень були поезії “Казак на чужбине (Украинская мелодия)”, “Кукушка (Украинская мелодия)”, “Украинская мелодия” (“Не калина ль в темном лесе...”) та ін.Історичному минулому України присвячені вірші “Курган”, “Нежин-озеро”, “Украинский бард” і поема “Богдан” (1843), написані на основі народних переказів.

Загальновідомо, що розквіт поетичної творчості романсового характеру припадає на епоху романтизму.  Гребінці не вдалося оминути й епізодів прощання з класицизмом (десяток-другий байок Є.Гребінки — це типово класицистичний жанр), але найбільш вартісне в його поетичному доробку — це таки ліричні твори романсового характеру. Він уніс у них суто український поетичний чар (як Гоголь у російську прозу), і вони дуже швидко знайшли прихильників. Один із кращих романсових творів Є. Гребінки українською мовою — «Ні, мамо, не можна нелюба любить»; він публікувався з назвою «Українська мелодія» в 1840 році та в основі мав суто український, відомий ще з фольклору, мотив: мати змусила дочку вийти за нелюба й та помирає, не стерпівши такої наруги над своїми почуттями.

62. Новаторство є.Гребінки-байкаря. Жанрово-стильові особливості жанру байки у творчості митця.

Новаторство байок Гребінки полягає в їх демократизмі та народності. Адже оцінки суспільним явищам, вчинкам людей, представникам різних верств населення байкар дає з позицій оповідача з народу. У байках Є. Гребінки «простийчоловік», це чий погляд на світ, добро і зло виразно протистоїть позиції панів, чиновників, напасників народу. Оповідь наратора щира й простодушна, але сповнена іронії і народним гумором та дотепністю. Байкар показує персонажів у комічному, а іноді в бурлескному плані, як-от у байці «Грішник». Цар у «люльку пхав вогонь, і люлька гасла в роті», цар клявся, немов простолюдин: «Щоб луснув я, щоб я до вечора сказився». Мовлення оповідача насичене народнимиприслів’ями, приказками, фразеологічними зворотами: «Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать»,«Дурний! Дурний! А в школі вчився», «Чорти б їх мучив матір!» та інші. Коло персонажів у творах Є. Гребінки широке: у байках-приказках діють алегоричні образи Цапа, собачки Муцика, Гусей, Лебедя, Зозулі, Снігура, Лисиці, Ворони, Ягняти, Гаю, Коня, у байках-казках — це люди, зокрема Мірошник, Хазяїн, Пан, Син, Батько,школяр Денис та інші. При цьому всі герої мають власні характерні риси. Наприклад, Лисиця у байці «Ведмежий суд» зображується, як судови крючкотворець, а Цап в однойменній байці — нерозумним прокурором. У такий спосіб байкар осуджує загальнолюдські і суспіль-

ні пороки: несправедливість, згубні пристрасті, жадібність, марнославство, заздрість, нерозважливість. Відповідно до жанру кожна байка поета має дидактичне спрямування, забарвлення національним колоритом, що виявляється у змалюванні побуту, звичаєвого права і норм життя народу, відтворенні світогляду й мовлення українців.У багатьох байках автор порушував морально-етичні питання життя українського народу («Лебідь і Гуси», «Могильні родини», «Мірошник», «Дядько на дзвониці»). Вони перейняті любов’ю до людини, прагнуть застерегти її від нерозважних вчинків. Народний оповідач від імені автора засуджує чванство і шанує порядність. Так, у байці «Соловей» прославляє скромність і талановитість трударя. Чесну людину ніхто не в силах очорнити («Лебідь і Гуси»). Оповідач напучує читача: оцінюючи когось, потрібно самому бути скромним і совісним, бо інакше інші тебе осміють («Верша та Болото», «Дядько на дзвониці»). Часто хвалькуватість і чванливість до добра не доводять («Цап»), а скупий і лінивий завдає собі шкоди («Мірошник»). (Верша — сплетена з лози риболовна снасть конічної форми.)Демократичним поглядом на світ характеризуються байки «Рибалка», «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Пшениця», які мають виразну життєву основу. Водночас Гребінчині твори відзначаються сатиричним спрямуванням у змалюванні тогочасного антигуманного світу.

Сатиричну картину царського правосуддя поет змоделював у байці «Ведмежий суд». У цьому творі Гребінка використав тричастинну структуру: експозицію, опис сюжетної ситуації та несподівану розв’язку. Хитра Лисиця подала до суду скаргу на попелястого Вола, що він «на панській винниці пив, як мошенник, брагу, їв сіно, і овес, і сіль». Для читача байки таке звинувачення безглузде, адже це звичайна їжа для Вола. Проте суддя Ведмідь та підсудки Вовки вирішують справу на свою користь: адже можна смачно поживитися, бо Віл «ситненький був». Алегоричні образи надзвичайно яскраві. Навіть не вислухавши Вола, судді присудили «за такі гріхи його четвертувать і м’ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисиці ж ратиці оддать». Читачеві зрозуміло: проста людина була безпідставно звинувачена, стала жертвою антигуманного суду. Судові чиновники дбають не про боротьбу зі злочинствами, а про свою особисту вигоду. Колоритність байки увиразнюється за допомогою прийому пародіювання судового стилю тих часів: «опреділили і при-казали записать: «понеже Віл признався попелястий». Змальована подія набула типових узагальнень про царське правосуддя в Україні, стала свідченням безправ’я народу перед такою владою

ВАРІАНТ МАРИНИ:

Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі, вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII столітті в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди та в російських байках Івана Крилова. Гребінка творчо переосмислив здобутки попередників у жанрі байки й надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображають світогляд українського селянина. У байках Гребінки відбито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою, він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався говорити сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках хижакам і гнобителям протистоїть простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, і цим протиставляється автором багатим, крутіям, здирникам, чинодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії, де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив

…четвертувать І м'ясо розідрать суддям на рівні часті, Лисичці ж ратиці оддать.

Більшість байок Гребінки — «Зозуля та Снігир», «Сонце та Хмари», «Рожа та Хміль», «Школяр Денис», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші — своїм корінням сягають у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей — панської і народної, хижацької і гуманної. Для своїх байок Гребінка використовує традиційні в народній творчості персонажі Ведмедя, Вовка, Лисиці, Орла, а з другого боку постають Віл, Зозуля, Снігир, Ягня, Конопляночка. Завдяки цьому образи й ідеї його творів були зрозумілими для народу й виконували свою моралізаторську та повчальну роль.