46. Фольклорні джерела бурлескно-реалістичної прози г.Квітки-Основ’яненка

Укр проза Квітки налічує 15 повістей та оповідань, деякі з них становлять бурлескно-реалістичну прозу(«Салдацбкий патрет», «От тобі й скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач»). В їх основу письменник поклав анекдоти, в яких висміювалися надмірна честолюбність, скупість, пияцтво, обжерливість. найчастіше – тупість, недоумкуватість. Розгортаючи сюжети цих творів, прозаїк використовував специфічні прийоми нар сміхової культури. Орієнтація на повчально-дидактичну роль художньої творчості спонукала автора відбирати з фольклорних джерел найдоступніш для народного розуміння, щоб досягти поставленої мети – навчити людей чинити добро, не порушувати морально-етичних норм.

Оповідання «Мертвецький великдень», в основу якого покладене оповідання-анекдот про чоловіка, який потрапив на великдень до мерців з вареником. В цьому творі збережено фольклону фабулу.

Побудова й окремі сценки з «Салдацького патрета» пов*язані з фольклорними мотивами. Його зачин і закінчення, композиційні переходи між епізодами нагадують аналогічні прийоми народної поетики.

Повість «Конотопська відьма» - нове слово в укр. прозі, коріння якої сягає в глибини народної сміхової культури і відтворює соціально-історичні явища свого часу. Дослідники пишуть: «Головний стильовий принцип бурлескно-реалістичних творів Квітки утрировано-комічне, бурлескне, нерідко гротескне змалювання типажів переважно фольклорного походження, значна насиченість художньої структури фольклорними, але творчо переосмисленими гумористично- сатиричними мотивами й прийомами.

47. Особливості творчої манери г.Квітки-Основ’яненка

Творча манера Квітки-комедіографа зіставляється зі стилем європейських мистецьких шкіл. Комедія «Шельменко — волостной писарь», наприклад, характеризується «Московским телеграфом» так: «Це жива картина у фламандському стилі, з грубими фігурами, але ці фігури у високому ступені природні, і істина цих зображень становить високе мистецьке достоїнство творіння» (1831. № 19. С 388). В. Бєлінський згодом назвав «Дворянские выборы» в одному ряду з «Недоростком» Д. Фонвізіна та «Горем з розуму» О. Грибоедова, зазначив, що в комедіях «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника» та «Шельменко — волостной писарь» відчувається пошук нових творчих принципів.

Водночас у ряді драматичних творів Квітка пропонує ліберально-просвітительські способи усунення суспільних вад, удосконалення суспільства (зайняття адміністративних посад розумними, освіченими, добропорядними й діяльними людьми; автор виводить ідеалізовані постаті таких діячів). Тут письменник продовжував традиції російської сатири другої половини XVIII ст. Характеризуючи цю сатиру «катерининських часів», М. Добролюбов зауважив «наївність сатириків, які уявляли, що прогрес Росії залежить від особистої чесності якого-небудь секретаря, від прихильного поводження поміщика з селянами, від точного виконання указів про винокуріння... і т. д. Вони не хотіли бачити зв'язку всіх окремих беззаконь із загальним механізмом тогочасної організації держави і від нікчемних поліпшень очікували величезних наслідків, як, наприклад, знищення хабарництва від запровадження прокурорів, і т. п.»

Вдається Квітка-Основ'яненко — найчастіше в гумористичних творах — і до простакуватого тону розповіді, часом — до бурлескної, в деяких місцях шаржованої, стильової манери. Вже в самій назві двох книжок «Малороссийских повестей» відбилася «вирішальна особливість поетики» прози письменника: «усі ці твори «розповідаються», а не пишуться»

Схарактеризував критик деякі властивості творчої манери автора повісті: «...кожна сторінка, кожне слово його пройняте, зігріте почуттям. Крім того, оповідь його відзначається народною малоросійською простодушністю... Погляд автора на людське серце дуже простий, навіть простуватий; але ця простота накидна, притворна — крізь неї проглядає глибина і могутність думки...»

Вплив прози й драматургії Квітки-Основ'яненка мав велике значення для активізації культурного життя на західноукраїнських землях, позначився також на творчості Шевченка, Марка Вовчка, пізніших українських прозаїків; простежується він і в творах деяких російських письменників, зокрема М. Гоголя. «Відгомін його манери відчувається в окремих оповіданнях М. Лескова (в «Заячому ремізі» він навіть згадує Квітку), а деякі створені ним образи знайшли дальший розвиток у таких різних письменників, як М. Салтиков-Щедрін і Ф. Достоєвський»