45. “Конотопська відьма” г Квітки-Основ’яненка як сатирично-міфологічна повість.

Найвизначніший бурлескно-реалістичний твір Квітки-Основ'яненка — композиційно багатошарова й багатопланова повість «Конотопська відьма» — це насамперед гостра сатира на панівну верхівку українського суспільства XVIII ст., характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа, нікчеми й ледаща сотника Забрьохи, шкідливого й підлого крутія та безпросвітного п'яниці писаря Пістряка, свавільного Халявського, отця Симеона, який виявляє невдоволення тим, що зменшилася смертність людей, а значить і частувань його на похоронах. Однак ідея повісті неоднозначна. До показу минулого Квітка звернувся і як до своєрідного алегоричного художнього прийому «бий у минулому сучасне» (цим принципом він керується також у романах «Пан Халявский» та «Жизнь и похождения Столбикова»). Він показав типові риси тієї козацької старшини, значна частина якої в часи поступової ліквідації російським царизмом української державності, послідовних обмежень ним демократичної суті полково-сотенного ладу в Україні у XVIII ст. виродилася в звичайну експлуататорську верхівку, розкрив тогочасну потворність адміністративних порядків, порушення характерного для колишніх часів Запорозької Січі виборного принципу комплектування командного складу за особистими здібностями та бойовими заслугами, а не за знатністю походження чи спадковістю. Але письменник у «Конотопській відьмі» думав не стільки про виразність історичного колориту, скільки про створення соціальної сатири. У переродженій старшині впізнавалися риси сучасного українського панства, яке вийшло з колишньої старшини, нагромадивши маєтності та одержавши від царського уряду дворянські привілеї. Цю ідейну лінію письменник продовжить в образах поміщика Шпака («Шельменко-денщик») та панів Халявських («Пан Халявский»). Квітчині негативні образи представників колишньої козацької старшини спроектовані на дійсність XIX ст. Сатиричними, гротескними мазками, карикатурними прийомами (гротескні сцени появи писаря з хворостиною, сотника з промовою-«рацеєю» під час сватання, гротеск у способі саморозкриття Забрьохи) із залученням анекдотичних мотивів і фантастики показано обмеженість, неуцтво, нікчемність панівної верхівки взагалі, її ледаче, паразитичне життя, яке обмежується задоволенням потреб шлунку, пиятикою. Безпосередні виходи на сучасність на-явні, наприклад, у такому узагальненні: «А се вже звісно і усюди так поводиться, що чим начальник дурніший, тим він гордіший і знай дметься, мов шкураток на вогні».

Гротескні прийоми в зображенні Забрьохи й Пістряка підкреслюють алогічність цих постатей щодо просвітительських і народних ідеалів життя.

Сюжет повісті становить складну інтригу з фантастичними епізодами, з переплетенням ліній, чого не простежується в інших українських творах Квітки, побудованих за зразками народної прози. Розвиток сюжету, розв'язка певною мірою виражають просвітительську ідею приреченості світу сваволі властей, невігластва, забобонності.

Улюблені прийоми сатиричного висміювання в повісті — тенденційна деформація, перебільшення й карикатурне загострення, що сприяє виявленню провідних, найістотніших вад.

Оригінально поєднуються в повісті відображення міфологічних уявлень, вірувань темних людей та використання народної демонології для висміювання й гострого осудження забобонності, невігластва панівних верств, виявлення їхнього розумового убозтва й моральної потворності.

Широко користується письменник прийомом натуралістично знижених портретних зарисовок. Загалом у портретній характеристиці персонажів Квітка надає перевагу експресивному началу над аналітичним.