38. Розвиток жанру байки в українській літературі початку хіх ст

Новим етапом у розвитку української віршової байки була творчість П. Гулака Артемовського, найкраща частина якої представлена реалістично-бурлескними етологічними віршами та байками. Характерними для його байки є рішучий відхід від тваринно-звіриного алегоризму, прагнення до розвитку міметичного підходу, спільного для класицизму та просвітницького реалізму. Зазнавши великого впливу польської класицистичної літератури, Гулак-Артемовський у концепції дійсності (що позначилося й на його байках) тяжіє до класицистичної урівноваженості, співмірності й доцільності.

Поєднання структури літературної байки і народної казки дає в Гулака-Артемовського байку-казку як новий жанровий різновид із розбудованим сюжетом. У творчості письменника простежується й повернення від багатої на життєві реалії сюжетної байки-казки до власне морального повчання (приказки), що характеризується концентрованістю раціоналістичного підходу, заміщенням спеціально сформульованої моралі народним афоризмом. Дидактична настанова випливає з самої епічної розповіді.

Яскравими явищем в українській літературі були байки Є. Гребінки. Зміст більшості байок Гребінки відзначається соціальною поміркованістю. У найкращих із них показано несумісність інтересів та моралі панівної верхівки (поміщиків, бюрократичного державного апарату) і селянства; в гуманістично-просвітницькому дусі висловлено надію на перевиховання панства («Пшениця», «Ячмінь», «Рожа да Хміль», «Будяк та Конопляночка», «Віл»). Найбільшої викривальної сили Гребінка досягає в байках «Ведмежий суд», «Рибалка».

Ставши продовжувачем байкової традиції Лафонтена і Гулака-Артемовського, Гребінка водночас створює свій тип байки, що характеризуєьтся детальною розробкою сюжету, введенням реалістичних побутових сцен, зменшення кількості алегоричних постатей – аж до наведення «реальних» прізвищ персонажів («Ячмінь», «Мірошник»). З’являється і топонімічна локалізація місця дії та інші національні реалії (побуту, історії). Розростання фабульної частини байку (основу її становлять найчастіше народний анекдот, фацеція, приказка) за рахунок скорочення дидактичного моменту сприяло перетворенню її на маленьку комедію звичаїв чи своєрідну народну побутову новелу.

У байках Гребінки видно прагнення відійти від традиційного дидактизму й бурлескного натуралізму. У них з’являється постать автора-оповідача з його емоційною реакцією, що готувало грунт для утвердження байки в українській літературі як ліро-епічного жанру, що вже виламувався з естетичних принципів просвітницького реалізму.

Байка в українській поезії першої половини ХІХ ст. сприяла демократизації літератури, утвердженню принципів реалістичного зображення народного життя. Відбиваючи традиційні риси національного побуту, зробивши своїм позитивним героєм селянина, звернувшися до казки, тваринного епосу, приказки, прислів’я, до анекдоту й афористичного народного слова, байка вбирає в себе й риси народного світобачення та розширює художньо-зображальні засоби (введення різностопного ямба, народного й коломийкового вірша та ін.).

39 Жанрові різновиди: байка-казка (суто укр) має ознаку віршов. оповідання або казки. Розгорнутий сюжет, деталізовані обставини, описи, пейзажі, автор характеристики, діалоги та монологи, персонажі в основному люди, насичена фольк та етнограф елементами («пан та собака», більшість байок Білецького-Носенка) байка-приказка-М. Зеров назвав «Аналогічна епіграма» Невелика за розміром, на тему приказки чи анекдота, не має розлогого сюжету, мова лаконічна, мораль окремо не виділ. («Дурень і розумний», «Лікар і здоров’я»). власне байка-має чітко окреслений сюжет і характери, зміст переважно соц. побудова вільна, віршова (Гребінка, «Дві пташки в клітці»)

40.Особливості розвитку нової української прози Визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість. Для цього був добрий ґрунт: адже в українській дореволюційній прозі повість — чи не провідний жанр, який досяг сюжетного розмаїття й тематичного багатства, подавши зразки родинно-побутової повісті-хоніки, соціально-побутової повісті, соціально-історичної, історично-пригодницької, психологічної, фольклорно-поетичної повісті. Розквіт жанру часто припадає на періоди бурхливих змін у суспільному житті, оскільки вона чутлива до новацій, здатна безпосередньо (хоч і не так оперативно, як оповідання) відгукуватися на живі проблеми й народжувані процеси.

41.Світогляд та естетичні погляди Квітки-Основ'яненка Світогляд письменника формувався у складних суспільно-політичних та культурних умовах. Великий вплив на нього мали просвітительська російська література кінця XVIII — початку XIX століття ,представники української літератури, зокрема Г. Сковорода та І. Котляревський. Життя і творчість Григорія Квітки припали на часи загострення класових суперечностей, у літературі домінуючими стали сатиричні тенденції. Сильними вони були і в творчості письменника. Майстерності сатиричного зображення людських вад Г. Квітка вчився в українського письменника-філософа Г. С Сковороди. «Письменник прагнув художнім словом вплинути на виховання дворян у дусі високої моралі. Він намагався писати так, щоб була "цель нравственная"».Виходячи з такого розуміння суспільної ролі літератури, він ставив перед нею морально-дидактичні завдання, і спрямував вістря своєї сатири проти аморальності. Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'яненка в основних своїх виявах були прогресивними. Це був час, коли українці фактично вже «втратили» свою дворянську еліту в результаті асиміляції імперською культурою та службою» 8. Тогочасне українське панство було зденаціоналізоване, воно прийняло російську мову та російсько-європейські звичаї. Суспільні «верхи» у своїй більшості вважали українську мову «мужицькою», непридатною для створення серйозної літератури, визнавали її придатність тільки для творення жартівливих творів у бурлескно-гумористичному дусі.