23. Форми типізації у поемі «Енеїда»

Всі небожителі тісно пов’язані з укр.сусп. укладом, побутом,звичаями. Всі вони начебто зійшли на Олімп із своїх хуторів та маєтків. Небожителі: Венера:одягом, поведінкою нагадує укр.поміщицю, в епізоді з Марсом(глузували із Зевса) нагадує легковажну, модну, світську панянку. Зевс: заможний, владний господар, використ.хазяйські жести(допивши з кубка сивуху, пригладжує рукою чуб). Меркурій:тогочасний поштовий чиновник(або найменший хазяйський синок, якого батько-хуторянин послав з певним господ.дорученям. Марс: панич, що вийшов із заможної укр. родини, але в нових умовах втратив майже все і тепер він належить до рядів царського офіцерства. Брутальний, розпутний солдат.

Станові соц..прикмети характеризують також дряпічку Нептуна, зрадника Еола, коваля Вулкана, сварливу Юнону і матір богів Цібеллу. Їх вчинки співвідносяться з поведінкою укр.шляхти. водночас образи богів репрезентують царську бюрократію. Небожителі-це гра продажних чиновників, що за хабар готові вдатися до будь-якої авантюри.

Земні жителі: Латин:безвольний слабохарактерний поміщик, який перед чужими хоче триматися з шляхетською пихою. Лавися:світська панночка, що нічим,крім своєї зовнішності й женихів, не цікавиться. Турн:егоїстичний, гульвіса, він те й чинить, що пиячить, брутально лається.

З Кот., у пеклі перебувають представники пануючої на землі верхівки, а в раю пригноблені, зневажувані у феодальному сусп..люди.

24. Реалістичні тенденції поеми «Енеїда»

« Енеїда» Вергілія -це давньоримська епопея, героїчний твір, класичний оригінал, що уславляє абсолютизм і доводить божественне походження римських імператорів. Це твір класицизму. За Вергілієм, все підвладне волі богів-вершитиме людина — це пасивна іграшка в руках богів. І. Кот. переробив епопею В на укр. лад. У поемі Кот. діють паралельно дві сюжетні лінії: реальні мандри запорозьких козаків після скасування Січі та канва сюжету поеми Вергілія.

«Енеїда» Кот. зображує побут Укр другої пол.. 18 - 19ст. Це сатирично-гумор. твір, пародія на «Енеїду»Вергілія. За жанром-бурлескно-трав. поема, в якій у жартівливому, стилі зображені життя та побут різних верств укр суспільства. Поема . Кот утверджує велич укр. народу, його волю прагнення і життєлюбство. Його герої- це люди здорові, життєрадісні, які діють в реальному житті. «Енеіда» І. Кот-це твір просвітит.реалізму, написаний чотиристопним ямбом, має шість частин. Отже, можна дійти висновку, що «Енеїда» І. Котляревського — це цілком ориг твір, сповнений нац колориту, суто народного гумору.

25. Жанрова природа п’єси Котляревського «Наталки Полтавки»

Авторське визначення: “опера малороссийская”.

Комічна опера (синтетичний жанр) ХVІІІ ст. виникла в процесі демократизації європейського суспільства напередодні та під час великих історичних катаклізмів. Цей жанр був спрямований проти традиційної елітарної опери, яка обслуговувала вищі прошарки суспільства. Оригінальне явище в загальноєвропейській жанровій системі просвітницької міщанської драми.

Ознаки комічної опери:

побутова тема;

демократичний типаж;

чергування драматичних і комедійних сцен з вокальними;

сильний етнографічний струмінь;

щаслива розв”язка.

М.Зеров: “двоактова оперета”

Композиція:

сюжет: певна соціальна спрямованість. Основні вузли розвитку дії – соціальні перешкоди на шляху до одруження закоханої пари (народні пісні);

конфлікт: життєвий. Побутовий, розгортається на соціальному грунті;

відсутність заплутаної інтриги. Дія розвивається швидко, з логічною закономірністю, напружено;

комічні ситуації: через різні непорозуміння, при яких дійові особи вкладають різний зміст у вирази й слова;

введення у п”єсу рецензії на комедію “Казак-стихотворец”;

пісні: “Пісні з неї так розповсюдились, що стали майже народними” (М.Костомаров)

за походженням:

авторські (“Віють вітри…”, “Ой я дівчина…”, “Де згода в сімействі”);

фольклорного походження у авторській обробці (“Сонце низенько”, “Ворскло, річка невеличка…”);

літературного походження у обробці автора (“Всякому городу…”, “Од юних літ…”, “Ой доля людськая…”);

народні пісні майже без змін (“Ой під вишнею…”, “Дід рудий”);

функції:

народний колорит;

ліризм;

для передачі переживань і почуттів персонажів (“Віють вітри…”);

засіб творення образів-персонажів (“Дід рудий”, “Ой я дівчина…”);

як елемент сюжетотворення (“Ой під вишнею…”).