1.Ознаки нової української літератури.

НУЛ - література від кін. 18 - до кін. 19 ст.( в радянському літературознавстві до 1917р.), або література 19 ст. Назва є традиційною і дається в порівнянні з давньою літературою, оскільки вона є інакшою. Це літ-ра епохи занепаду феодалізму і розвитку капіталізму. НУЛ має ряд специфічних ознак:

•Літ-ра світська

•Народність як органічна властивість національної літератури, яка виражає менталітет народу в його національних та історичних вимірах. За М. Максимовичем, «народною є літ-ра, яка розвивається на народному грунті». А за Костомаровим, «базується на власних джерелах національності»

•За Чижевським, НУЛ є «неповною», бо розвивалась у неповній нації і такою залишилась до кін. 19 ст.

•Ця літ-ра є явищем запізнюваним, як від європейського, так і від рос. Літературознавства

•Зростання ролі літ-ри у житті народу та у суспільному житті. Літ-ра почала виконувати не властиві їй функції.

•Літ-ра «селянська», такою вона залишається до другої половини 19 ст., коли тематичний спектр збагачується текстами з життя інтелігенції та міщанства.

•Специфічні зовнішньо-літературні впливи Росії та Польщі

•Формується нова жанрова система, у якій представлені різноманітні види лірики та драми, а також з’являється ціла группа текстів мішаної форми

•Поява нового читача, однією особливістю якого є знання укр. мови.

• нова літ. у першому своєму періоді відзначається синкретизмом літ. напрямів, шкіл та течій, а саме в цей період функціонують клацистичні, просвітницькі, сентиментальні та реалістичні тенденції.

2. Періодизація НУЛ. Виділяють чотири періоди розвитку нової української літератури:

Кінець XVIII −30 р. XIX ст -розвивається просвітительский реалізм, сентименталізм, як і в інших європейських літературах (щоправда з певним відставанням у часі, але більш прискорено). Формуються нові провідні жанри поезії, прози та драми. Саме в цей період відбувалося становлення і укр. мови. Літературний процес у перші десятиліття XIX ст. в цілому розвивається під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження.

1840-60-ті роки XIX ст. - Центральним фактором цього періоду стала діяльність основоположника нової української літератури і літературної мови Т. Шевченка. З його ім'ям пов'язане розширення національної тематики, настанова на політичну боротьбу, , формування засад реалізму, подальший розвиток романтизму, поява як окремої галузі професійної літературної критики. Творчість Т.Шевченка визначила шляхи розвитку укр. літ-ри в наступний період і справила вплив на інші слов'янські літ-ри.

1870-90-ті роки XIX ст. – це період розквіту реалізму. Найбільшого розвитку набувають жанри соціально-побутової та соціально-психологічної повісті і роману, а також реалістичної драми і комедії. Вершинною постаттю цього періоду був І. Франко.

Кінець XIX -початок ХХ — цей етап характеризується урізноманітненням художніх напрямів і течій, їх складною взаємодією і співіснуванням. Письменники найбільшу увагу приділяють філософському осмисленню становища людини в суспільстві. Посилена увага до внутрішнього світу людини. Найвищого свого розвитку досягає українська проза. Визначальною рисою літературного процесу зламу століть була і активізація критичної думки.

3. Загальна х-ка періоду становлення НУЛ. Укр. літ-ру від кінця XVIII ст. і до початку XX ст. називають «новою». Порівняно з давньою це була літ-ра нової тематики. Її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соц.-нац. гніту. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей. Становлення НУЛ співвідносилось із формуванням модерної української нації. Оскільки більша частина етнічних українських територій у цей час була перетворена на одну з провінцій Російської імперії, то першою формою національної свідомості став місцевий патріотизм, який передбачав наголошування на мовній, культурній, етнографічній своєрідності українців. За таких умов література мусила виконувати ряд не властивих мистецтву слова функцій. Фактично вона стала одним із важливих чинників вираження й водночас формування національної свідомості.У перших десятиліттях XIX ст. роль літературних центрів належала Полтаві й Харкову. Саме тому початковий період нової української літератури називають полтавсько-харківським. З Полтавою пов'язана НЛ— Іван. Котляревським,автор «Енеїди» та п'єс «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник». У середині 40-х рр. українським літературним центром став Київ. На початку 1846 р. там утворилося Кирило-Мефодіївське товариство — таємна організація, до складу якої входили відомі українські письменники — Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Тарас Шевченко. Його учасники були заарештовані й за висновками слідства дістали різні терміни ув'язнення й заслання. Найбільш масштабною особистістю серед письменників — учасників Кирило-Мефодіївського товариства був Тарас Шевченко. Уже після виходу «Кобзаря» 1840 р. він завоював велику популярність як український поет. Саме за поетичні твори антимонархічного та антиколоніального змісту його відправили на заслання. Українська література XIX ст. розвивалася в умовах постійних урядових заборон і репресій. Непросте у соціальному й політичному відношеннях XIX ст. для української літератури стало часом зростання та осмислення можливих стратегій національно-культурного розвитку. Незважаючи на заборони, літературний рух в Україні був ознаменований появою цілого ряду високовартісних художніх творів.