2. Особливості доказування

2.1. Особливості доказування

в кримінальному процесі Франції

Особливості доказування в кримінальному процесі Франції полягають у трьох основних моментах.

1. Тягар доказування. Цю проблему аналізують у літературі через співвідношення з принципом презумпції невинуватості (запроваджений до КПК Франції законом від 15 червня 2000 р.). Згідно з цим принципом встановити винуватість особи повинна сторона обвинувачення. Отже, тягар доказування покладено на прокуратуру, яка пред'являє обвинуваченому порушений нею публічний позов, і на цивільного позивача, який пред'являє йому ж цивільний позов. Однак на обвинувачення не покладено тягар доказування всіх обставин справи — наявність деяких зобов'язаний доказати захист (див. нижче).

Обвинувачення повинно доказати три групи обставин (це основні обставини справи):

1) відсутність деяких формальних обставин, що виключають провадження в справі, таких, як акт амністії, скасування відповідногокримінального закону, сплив строків давності притягнення до кримінальної відповідальності тощо;

2. так званий "матеріальний елемент злочину", тобто те, щомало місце злочинне діяння, що його вчинила конкретна особа,що діяння вчинено за обставин, що обтяжують відповідальність,тощо;

3. винність особи у вчиненні злочину, тобто наявність у її діяхумислу або необережності.

Захист вправі спростовувати ці обставини, але не зобов'язаний цього робити, що випливає з принципу презумпції невинуватості.

Принцип презумпції невинуватості "не є догмою", тому в деяких випадках тягар доказування переходить на захист:

1) у певних категоріях справ, пов'язаних з окремими видами злочинів (спеціальні правила про тягар доказування);

440

2) у всіх категоріях справ, коли йдеться про доказування деяких обставин справи (загальні правила про покладання тягаря доказування на захист).

На виконання загального правила саме захист повинен доказати наявність обставин, що виключають злочинність діяння (наприклад необхідної оборони). Іноді суди вимагають, щоб захист доказав суб'єктивні обставини, які роблять кримінальну відповідальність неможливою, наприклад неосудність у момент вчинення діяння. Захист доказує також: наявність імунітету від кримінальної відповідальності, факт засудження за той самий злочин у закордонній державі та ін.

Спеціальні випадки є досить чисельними. Наприклад, згідно з п. З ст. 225-6 КК Франції особа визнається винною у звідництві, якщо вона "за неможливості обгрунтувати джерела доходів, які відповідають її способу (характеру) життя, проживає з особою, котра систематично займається проституцією.". Інший приклад — ст. 418 Митного кодексу, де вказано, що товари, вилучені в митній зоні у зв'язку з відсутністю належних документів, презюмуються контрабандою.

Отже, проблему тягаря доказування вирішено в законодавстві Франції неоднозначно, що ставить під сумнів реальне існування у цій країні принципу презумпції невинуватості.

Тягар доказування покладено і на слідчого суддю (в ході попереднього слідства), і на суд (під час судового розгляду справи). Вони зобов'язані встановити істину в справі незалежно від ініціативи сторін і відповідно вправі самостійно здійснювати доказування.

2. Засоби доказування. Загальним принципом французького доказового права є принцип свободи доказів: "за винятком випадків, коли закон передбачає інший порядок, наявність злочинних діянь може бути встановлена за допомогою будь-якого виду доказів, а суддя ухвалює рішення на підставі свого внутрішнього переконання" (ч. 1 ст. 427 КПК). Це означає, що будь-який доказ є допустимим, незалежно від того, зазначений він у законі, чи ні.

Однак існують і винятки з цього принципу. Одні з них стосуються всіх кримінальних справ, а інші — тільки певних їх категорій:

1. гарантують адвокатську таємницю: "письмовий доказ не можебути отриманий із листування між підсудним і його адвокатом"(ст. 432 КПК);

2. згідно зі ст. 537 КПК правопорушення (найменш тяжкі порушення кримінального закону) доказуються протоколами і рапортами, складеними співробітниками судової поліції. Це істотноформалізує процес доказування і є відмовою від принципу свободиДоказів. . ;

Французьке доказове право, допускаючи свободу у визначенні видів доказів, які використовуються в процесі доказування в кримінальній справі, досить суворо регламентує процедуру їх збирання (принцип "законного режиму збирання доказів"). Іншими словами, обставини справи можуть доказуватися за допомогою будь-якого виду доказів, але це не означає, що докази можна збирати будь-яким способом. У той же час, у законі немає прямої заборони або інших чітких вказівок, які обмежують процесуальну ініціативу посадової особи, яка веде процес. Це розуміють на практиці і в теорії як дозвіл здійснювати будь-які процесуальні дії на власний розсуд, незважаючи на те, що про них не згадано в КПК. Отже, відсутність вичерпного переліку видів доказів доповнюється відсутністю вичерпного переліку процесуальних дій, дозволених у процесі доказування.

Докладно регламентовано тільки ті засоби доказування, в процесі провадження яких істотно зачіпають права особи. До них, насамперед, належать: показання обвинуваченого, показання свідків, висновок експерта, протоколи поліційних і слідчих дій.

3. Доказова сила. Проблема доказової сили пов'язана з оцінкою доказів, тобто з питанням про те, яку силу має той чи інший доказ, як їх слід оцінювати і яким чином суддя повинен ухвалювати рішення, якщо він має певну сукупність доказів, які часто суперечать один одному.

Вільна оцінка доказів — загальне правило, яке, однак, не є абсолютним. Винятком з нього є особлива доказова сила, яка надається в деяких випадках поліційним протоколам і рапортам. Поряд з протоколами (рапортами), які визнають "рядовими" доказами, є дві інші їх категорії:

1. протоколи, що мають силу наперед встановленого доказу, докине буде доведено зворотне (використовуються в справах про правопорушення (ст. 537 КПК) і проступки (ст. 431 КПК). Фактично тутіснує спростовна презумпція істинності протоколу (рапорту) дізнання (може бути спростовано за допомогою письмових документівабо показань свідків);

2. протоколи, що мають силу наперед встановленого доказу, доки не буде ухвалено рішення про їх підроблення. Тут передбаченонеобхідність їх спростування не просто шляхом надання іншихдоказів, а подання заяви про підроблення протоколу, яку розглядаєКасаційний суд. Доки останній не визнав такий протокол підробленим, його доказова сила є абсолютною для судді. Такі протоколиможуть бути доказами тільки за вузьким колом проступків.