5. Особливості судового провадження

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Перш ніж перейти до викладення особливостей судового провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб, слід зазначити, що є спільного між цими справами та тими, провадження у яких здійснюється в загальному порядку:

• і в тих, і в інших справах діють загальні положення судовогорозгляду;

• справи розглядають у відкритому судовому засіданні;

• обов'язковою є участь прокурора і захисника;

• судове слідство провадять у загальному порядку (але якщо всудове засідання викликано неосудну особу, то спочатку заслуховують її пояснення, а потім — висновок експерта);

— питання про речові докази вирішують у загальному порядку.Особливості судового провадження:

1. У справах про застосування примусових заходів медичногохарактеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею, тому:

• справу суддя (якщо погодиться із постановою слідчого, затвердженою прокурором) відразу вносить безпосередньо в судовезасідання;

• за позитивного вирішення питання про достатність доказівдля вирішення справи про застосування заходів суддя складає постанову, а суд — ухвалу, в яких вирішуються й інші питання, пов'язаніз підготовкою справи до слухання в судовому засіданні:

• про список осіб, яких належить викликати в судове засідання;

• про витребування додаткових доказів;

• про клопотання, заявлені учасниками процесу;

• інші питання, зазначені в ст. 253 КПК.

2. Участь особи, щодо якої розглядають кримінальну справу, неє обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому незаважає характер її хвороби (в іншому випадку в судове засіданнявикликають законного представника неосудного, якому суд забезпечує можливість:

— ознайомитися з матеріалами кримінальної справи;

• брати участь у судовому розгляді;

• подавати докази;

• заявляти відводи;

• заявляти клопотання.

Суд може допитати законного представника як свідка.

3. Особа, щодо якої розглядають справу, дає пояснення (а непоказання), тому дані, що в них містяться, не є доказами; на нихне можна посилатися у постанові чи ухвалі.

4. Не провадять судові дебати; замість них суд заслуховує висновок прокурора і думку захисника.

5. Психічно хворому не надають останнє слово.

6. Суд виносить ухвалу (суддя — постанову), а не вирок.

7 Якщо суспільно небезпечне діяння вчинено осудною особою (підсудним) і неосудною (обмежено осудною), то справу можуть розглядати в одному судовому засіданні з дотриманням вимог КПК, що встановлюють порядок провадження у суді (судовий розгляд) щодо осудних і неосудних осіб. Вирок щодо підсудного та ухвалу (постанову) щодо неосудного чи обмежено осудного постановляють одночасно (постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру").

8. Цивільний позов у цих справах не розглядають. В ухвалі суду(постанові судді) зазначають, що питання про відшкодуванняматеріальної шкоди, заподіяної неосудною (обмежено осудною)особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

9. Суд не повинен допускати ніякого спрощення під час розглядусправ про застосування примусових заходів медичного характеру.

Якщо при розгляді справи в суді буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечних дій був у стані неосудності або в подальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя — постанову і продовжує розгляд справи за правилами провадження у справах про застосування примусових заходів медичного характеру (глава 34 КПК) - ст. 316 КПК.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 5:

1. У кримінальних справах про застосування примусових заходівмедичного характеру немає стадії попереднього розгляду справисуддею.

2. Участь неосудної особи у судовому засіданні не є обов'язковою.

3. Якщо ж ця особа бере участь у судовому розгляді справи, товона не виступає у судових дебатах, їй не надають останнє слово.

6. РІШЕННЯ СУДУ У СПРАВАХ НЕОСУДНИХ

І ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ. ЗМІНА І СКАСУВАННЯ

ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ

Суд за результатами розгляду кримінальної справи щодо неосудного або обмежено осудного може постановити такі рішення:

/. Про застосування примусових заходів медичного характеру (їх види регламентовано ст. 94 КК) із вказівкою, яких саме (термін застосування не вказують). Це рішення формулюється в ухвалі суду (постанові судді), в якому окрім відображення відповідей на питання, зазначені в ст. 420 КПК: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушено кримінальну справу; чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядалася справа; чи вчинила ця особа діяння в стані неосудності (обмеженої осудності); чи слід застосовувати до неї примусові заходи медичного характеру і які саме, має міститися:

• формулювання суспільно небезпечного діяння, визнаногосудом встановленим;

• посилання на перевірені в судовому засіданні докази;

• мотиви прийнятого рішення.

Призначаючи примусове лікування, суду необхідно винести ухвалу (судді — постанову) про скасування з часу доставлення неосудного (обмежено осудного) до лікувального закладу запобіжного заходу, якщо його було застосовано.

2. Про закриття кримінальної справи, якщо:

• суд визнає за непотрібне застосовувати згадані заходи у зв'язкуз тим, що особа не є суспільно небезпечною (суд вправі передатиособу на піклування родичам чи опікунам за обов'язкового лікарського нагляду);

• не буде доказано вчинення суспільно небезпечного діяння цієюособою.

3. Про направлення справи для досудового слідства в загальномупорядку (якщо неосудність особи не встановлено в судовому засіданні).

Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру.

Особи, щодо яких судом застосовано примусове лікування, підлягають обов'язковому комісійному переосвідуванню не рідше ніж один раз на 6 місяців.

Висновок комісії лікарів психіатрів може бути таким:

1. особа видужала повністю;

2. стан її здоров'я покращився настільки, що вже немає необхідності в раніше застосованих примусових заходах медичногохарактеру.

У першому випадку порядок дій є таким.

За наявності такого висновку головний психіатр органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де утримують особу, вносить подання до суду:

• який застосував примусові заходи або

• за місцем лікування.

До подання додають висновок комісії психіатрів.

Суд розглядає це подання в такому самому порядку, як і під час вирішення питання про застосування примусового лікування, однак повинен забезпечити явку особи, що видужала.

Якщо у суду є сумніви щодо правильності висновку комісії, то він може викликати в судове засідання її члена.

Суд має обов'язково повідомити адміністрацію психіатричної лікарні та головного психіатра про час розгляду справи.

Якщо примусове лікування скасовують щодо особи, яка захворіла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішити й питання про відновлення кримінальної справи. Останню не може бути відновлено, якщо:

• сплили строки давності притягнення до кримінальної відповідальності;

• скасовано кримінальний закон, що діяв під час провадженняу справі;

• видано акт амністії тощо.

За наявності таких обставин кримінальну справу закривають. Якщо справу відновлюють, то її направляють:

• для провадження досудового слідства;

• для судового розгляду з етапу судового слідства (якщо буловстановлено факт наявності психічної хвороби).

Час перебування в медичному закладі, якщо цю особу буде засуджено до позбавлення волі або виправних робіт, зараховують у строк відбування покарання.

У другому випадку (якщо покращився стан особи) змінюють примусовий захід на інший. Порядок дій є таким самим, тільки суд (суддя) своєю ухвалою (постановою) змінює примусовий захід на інший:

• із психіатричної лікарні з суворим наглядом особу госпіталізують до психіатричної лікарні з посиленим наглядом;

• із психіатричної лікарні з посиленим наглядом — до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом;

• скасовують госпіталізацію і вирішують питання про наданняособі амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

• особу передають на піклування родичам чи опікунам заобов'язкового лікарського нагляду.

На ухвалу, постанову, винесені судом або суддею про застосування, зміну чи скасування примусового лікування може бути подано

апеляційну чи касаційну скаргу або внесено апеляційне чи касаційне подання прокурора в загальному порядку.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 6:

1. У результаті судового розгляду кримінальної справи про неосудних чи обмежено осудних осіб може бути прийнято рішенняпро застосування примусових заходів медичного характеру, прозакриття справи, про направлення її для провадження досудовогослідства.

2. Примусові заходи суд може скасувати (в разі повного видужання особи) або змінити (якщо стан її здоров'я покращився).

3. Якщо примусове лікування скасовують щодо особи, яка захворіла після вчинення злочину, то суд повинен одночасно вирішитий питання про відновлення кримінальної справи.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Особливості провадження у кримінальних справах про застосування примусових заходів медичного характеру передбачають неускладнення процесу, а забезпечення прав особи, щодо якої йогоздійснюють.

2. У цих справах є обов'язковим провадження досудового слідства,участь захисника і провадження експертизи.

3. Принцип змагальності реалізується без участі особи, щодоякої здійснюється провадження.

4. Примусові заходи медичного характеру може бути застосовано,змінено і скасовано виключно за рішенням суду.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маля-ренка. — К., 2004.

Наукові та навчально-методичні джерела

1. Галаган А. И. Особенности расследования органами внутренних делобщественно опасньїх деяний лиц, признаваемнх невменяемнми. — К.,1986.

2. Дергай Б. И. Особенности расследования по делам невменяемьіх. —Волгоград, 1976.

3. Ковтун Н. Н. Производство по применению принудительнмх мермедицинского характера. — Н. Новгород, 1998.

384

4. Комарова Н. А., Сидорова Н. А. Производство по применению при-нудительньїх мер медицинского характера. — СПб., 1996.

5. Михайлова Т. А. Производство по применению принудительньїх мермедицинского характера. — М., 1987.

6. Николюк В. В., Кальницкий В. В. Уголовно-процессуальная деятель-ность по применению принудительньїх мер медицинского характера. —Омск, 1990.

7. Радаев В. В. Расследование преступлений, совершенньїх лицами спсихическими недостатками. — Волгоград, 1987.

8. Рижаков А. П. Производство по применению принудительньїх мермедицинского характера. — М., 1997.

9. Щерба С. П. Расследование и судебное разбирательство по деламлиц, страдающих физическими или психическими недостатками. — М.,1975.

10. Яцкевич А. Г. Процессуальное положение лиц, участвующих в произ-водстве по применению принудительньїх мер медицинского характера. —М., 1992.

ЛЕКЦІЯ 24 ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ

У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

1. Поняття і загальні особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення.

2. Особливості порушення кримінальних справ приватногообвинувачення.

3. Особливості судового розгляду кримінальних справ приватного обвинувачення.

1. ПОНЯТТЯ І ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

ПРИВАТНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Кримінальні справи приватного обвинувачення — це справи, що порушують не інакше як за скаргою потерпілого, якому належить право підтримувати обвинувачення у суді, і які може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним.

У КПК порядок провадження у справах про такі злочини визначено лише трьома статтями (27, 111 і 251). Таку незначну увагу законодавця до кримінально-процесуального провадження у справах про зазначені злочини можна пояснити лише тим, що відповідно до чинного кримінального законодавства вони належать до категорії злочинів невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 12 КК). Неповне правове регулювання провадження у справах приватного обвинувачення зумовлює багато проблем із відновленням громадянами своїх законних прав.

Загальні особливості справ приватного обвинувачення полягають у такому:

1) провадження у справах стосується певної категорії злочинів — передбачених ст. 125 "Умисне легке тілесне ушкодження", ч. 1 ст. 126 "Побої" та ст. 356 "Самоправство" КК (останній — щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян). Переважну більшість із них вчинюють на побутовому грунті. Учасниками кримінально-правових конфліктів є родичі, знайомі, товариші, співробітники. Тому в разі застосування публічного порядку провадження у таких кримінальних справах відносинам між учасниками конфлікту може бути заподіяно більшу шкоду, ніж та, що буде завдано загальносуспільним інтересам через незвернення потерпілого до державних органів.

2) кримінальні справи порушуються виключно за скаргою потерпілого. Винятком є випадки, коли:

• справа має особливе громадське значення;

• потерпілий через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законніінтереси.

За наявності таких обставин прокурор порушує справу і без скарги потерпілого. Після порушення така кримінальна справа стає справою публічного обвинувачення. У ній здійснюють досудове розслідування, її не може бути закрито за примиренням потерпілого з підсудним, тощо;

3. порушення кримінальних справ приватного обвинувачення євиключною компетенцією судді;

4. дізнання і досудове слідство не провадяться. Останнє — лише увипадках, якщо злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка черезсвої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд(ст. 111 КПК);

5) обвинувачення в суді підтримує потерпілий. Він має повнусвободу у розпорядженні обвинуваченням, що регламентується іззастосуванням диспозитивного методу правового регулювання:

• якщо потерпілому було завдано шкоду кількома особами, товін самостійно визначає, щодо кого з них чи щодо всіх подаватискаргу і підтримувати обвинувачення;

• якщо у справі декілька потерпілих, то кожен підтримує обвинувачення самостійно, однак примирення одного із обвинуваченихз підсудним не може бути підставою до закриття справи, якщо обвинувачення підтримують інші потерпілі;

• потерпілий може в будь-який момент відмовитися від обвинувачення, що зумовлює закриття справи.

У справу приватного обвинувачення вправі в будь-який момент вступити прокурор і підтримувати обвинувачення в суді, якщо цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого його прав, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з підсудним закриттю не підлягає;

6) справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться зпідсудним. Примирення може статися тільки до видалення суду донарадчої кімнати для постановлення вироку. _:

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Вирішення питання про порушення кримінальної справи приватного обвинувачення та її закриття повністю залежить від волевиявлення потерпілого.

2. Дізнання і досудове слідство у цих справах не провадять.

3. Обвинувачення в суді підтримує не державний обвинувач (прокурор), а приватний обвинувач — потерпілий.