1. Підстави провадження в справах неосудних та обмежено осудних осіб

Суб'єктом злочину є фізична, осудна особа, яка досягла віку кримінальної відповідальності.

Осудність — це можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коли у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового слідства чи судового розгляду. Психічна хвороба може зумовлювати три стани особи.

1. Неосудність — це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:

• хронічного психічного захворювання або

• тимчасового розладу психічної діяльності або

• недоумства або

• іншого хворобливого стану психіки.

Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а, отже, і кримінальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:

• якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчиненняДіяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;

• якщо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до поста-новлення рішення у справі судом) стала неосудною, то до неї застосовують примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

2. Обмежена осудність — такий стан особи, за якого вона черезнаявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1ст. 20 КК).

Визнання особи обмежено осудною суд враховує при призначенні покарання і це може бути підставою до застосування примусових заходів медичного характеру.

З процесуального погляду стан неосудності або обмеженої осудності особи — це обмежена можливість її участі в доказуванні та неможливість самостійно захищати свої права.

3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хворобине позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В такому разі провадження у кримінальнійсправі здійснюється у звичайному порядку.

У межах цієї лекції буде розглянуто два перших стани особи, пов'язані з її психічною хворобою, бо саме вони є фактичними підставами провадження із застосування примусових заходів медичного характеру.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1: • ::

1. Психічна хвороба зумовлює три стани особи: неосудність, обмежену осудність, осудність.

2. Підставами здійснення провадження із застосування примусових заходів медичного характеру є стан неосудності або обмеженоїосудності особи.

2. Особливості предмета доказування

У СПРАВАХ НЕОСУДНИХ ТА ОБМЕЖЕНО ОСУДНИХ ОСІБ

Предмет доказування у цих справах має особливості. Наприклад, якщо діяння вчинила неосудна особа, то питання про встановлення вини (умислу чи необережності), мотив та інші ознаки суб'єктивної сторони не розглядають, так само, як і питання щодо обставин, що впливають на ступінь і характер покарання (бо таке не призначають).

Окремої (спеціальної) статті, в якій би було повно визначено предмет доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб, у КПК немає.

Хоча в ч. 2 ст. 417 КПК йдеться про те, що під час досудового слідства провадять всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування:

• обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння;

• особи того, хто його вчинив;

• обставин, що характеризують цю особу;

• обставин, що характеризують її психічне захворювання.Якщо поєднати елементи предмета доказування у кримінальній

справі, передбачені ст. 64 КПК, та обставини, зазначені у ч. 2 ст. 417 КПК (конкретизувавши останні), то до предмета доказування у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб можна віднести такі елементи:

1. час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння, передбаченого КК;

1. вчинення такого діяння саме цією особою;

2. наявність у особи, яка вчинила діяння, психічного захворювання у минулому, ступінь і характер психічної хвороби в моментвчинення суспільно небезпечного діяння, а також на час розслідування чи судового розгляду справи;

3. обставини, що характеризують цю особу;

4. характер і розмір шкоди, завданої в результаті суспільно небезпечного діяння.

На можливий стан неосудності особи можуть вказувати такі ознаки:

• перенесені травми голови (в т. ч. під час пологів);

• неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінкаособи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, вкамері ізолятора тимчасового тримання чи слідчого ізолятора. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи неконтрольова-ні дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесіпровадження у справі;

• перебування на обліку у лікаря-психіатра.

Дані щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:

• від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кримінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови,але до лікарні вона не зверталася. В неї паморочиться і болитьголова тощо. За наявності таких даних слід призначати психіатричнуекспертизу;

• від родичів та інших осіб, в т. ч. співкамерників, працівниківІТТ, СІЗО, чергового по райвідділу;

• довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневрологічного) диспансера за місцем проживання;

• довідки (історії хвороби) із військкомату;

• військового квитка (в разі звільнення особи від проходженнявійськової служби в ньому роблять відповідний запис);

• характеристики з місця проживання, роботи, навчання, службитощо.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2: ,

1. У кримінальних справах про суспільно небезпечні діяння неосудних осіб не встановлюють обставини, що стосуються суб'єктивної сторони діяння та впливають на покарання.

2. Ознаками, що вказують на можливу наявність стану неосудності, є перенесені травми голови, неадекватна поведінка особи,перебування на обліку у лікаря-психіатра.