1. Загальні особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх

Наявність особливого провадження у справах про злочини неповнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей:

1. кримінологічної, що полягає у запобіганні злочинам неповнолітніх, бо злочинність як соціальне (а точніше — антисоціальне)явище "рекрутує" (В. В. Вандишев) із неповнолітніх нових злочинців;

2. правових:

• встановлення істини у кримінальних справах для правильного,а, отже, і справедливого їх вирішення;

• забезпечення належної правової захищеності неповнолітньогообвинуваченого.

Складнощі у досягненні цих цілей зумовлено віковими соціально-психологічними рисами неповнолітніх. Найбільшою мірою в ході застосування кримінально-процесуальних норм має бути враховано такі характеристики:

1. незрілість мислення;

2. брак достатнього соціального досвіду;

3. нестабільність психіки;

4. підвищену емоційність;

5. підвищену навіюваність і самонавіюваність;

6. схильність до фантазій.

Перераховані характеристики неповнолітніх впливають на те, що урочистість судового процесу в їхніх очах слугує возвеличенню злочину і породжує прагнення до "слави" серед однолітків. Окрім того, під час процесу з участю неповнолітніх їм стають відомими такі сторони злочинної діяльності, від яких цих осіб слід оберігати, аби не перетворити кримінальне провадження на кримінальну "школу". Зазначені обставини зумовлюють особливий порядок провадження у кримінальних справах неповнолітніх.

Загальні особливості кримінального процесу визначено положеннями ч. 4 ст. 14 Міжнародного акта про громадянські і політичні права, згідно з якою "стосовно неповнолітніх процес повинен бути таким, щоб враховувались їх вік і бажаність сприяння їх перевихованню".

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила "Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх", більше відомі як "Пекінські правила" (1985 р.). Ці Правила передбачають:

• створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх*;

• наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес усправах неповнолітніх, відповідної кваліфікації;

• побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечувавінтереси неповнолітніх;

— забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завданняшкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їхрепутації тощо.

* В Україні такі суди не створено. До цього часу щодо ювенальної юстиції точаться лише дискусії. Реальних же кроків до її законодавчого врегулювання не здійснено. Щоправда, статтею 6 Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24 січня 1995 р. передбачено, що справи неповнолітніх, які вчинили злочини, розглядаються в судах спеціально уповноваженими для цього суддями (складом суддів). Однак судова практика свідчить, що не завжди є можливість забезпечити в конкретному суді необхідну кількість суддів, які можуть залучатися до розгляду справ про злочини неповнолітніх. Усунути цей недолік, що негативно впливає на якість розгляду справ про злочини неповнолітніх, можна шляхом створення спеціалізованих судів щодо неповнолітніх. До створення таких судів головам місцевих та апеляційних судів рекомендовано видати накази, згідно з якими судді, які мають досвід роботи не менше 3 років, спеціалізувались би на розгляді кримінальних справ зазначеної категорії (див.: Розділ 17 Узагальнення судової палати у кримінальних справах Верховного суду України від 29 серпня 2003 р. "Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність").

Загальні особливості провадження у кримінальних справах неповнолітніх можна розподілити на кілька блоків.

І. Особливості, що стосуються предмета доказування в справах про злочини неповнолітніх. Закон передбачає, що при провадженні до-судового слідства і розгляді таких справ у суді крім обставин, що підлягають доказуванню в кожній кримінальній справі (ст. 64 КПК), необхідно також з'ясувати обставини, зазначені в ч. 1 ст. 433 КПК, а саме:

1. Точний вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження). Ценеобхідно для правильного вирішення питання про те, чи можевін нести кримінальну відповідальність, як краще організуватироботу з його виховання.

Встановлюючи вік неповнолітнього, слід враховувати, що особа вважається такою, що досягла віку кримінальної відповідальності, не в день народження, а по закінченні доби, на яку припав цей день, тобто з нуля годин наступної доби.

Точний вік неповнолітнього має бути підтверджено:

• свідоцтвом про народження;

• паспортом.

До матеріалів справи додають копію документа, що підтверджує вік неповнолітнього.

Якщо документів, які підтверджують вік, немає або є підозра, що вони підроблені, відповідно до п. 5 ст. 76 КПК для встановлення віку неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого обов'язково призначають судово-медичну експертизу. При визначенні віку неповнолітнього за допомогою експертизи слід зважати на два моменти:

• експерти визначають тільки рік народження. Днем народженнянеповнолітнього вважається останній день року, вказаного експертами;

• якщо у висновку експертизи вік визначено мінімальним і максимальним числом, то слід виходити із пропонованого експертамимінімального віку особи.

2. Стан здоров 'я і загального розвитку неповнолітнього. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, непов'язану з душевним захворюванням, слід також з'ясувати, чиміг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій міріміг керувати ними. В необхідних випадках для встановлення станузагального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та того, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїхдій і в якій мірі керувати ними, необхідно проводити експертизу зучастю фахівців у галузі дитячої та юнацької психології (педагога,психолога), або ці питання поставити на вирішення експерта-психіатра (ч. З ст. 433 КПК).

3. Характеристика особи неповнолітнього. Для цього необхіднозібрати дані про:

• те, де він вчився або працював;

• як ставився до навчання, праці;

• якою була поведінка в навчальному закладі, за місцем роботи.

4. Умови життя й виховання неповнолітнього. Оскільки більшучастину часу неповнолітній живе і виховується вдома та в закладахосвіти, під час провадження у справі слід з'ясувати:

по-перше:

• в яких матеріальних, побутових умовах живе і виховуєтьсянеповнолітній;

• як ставляться до виконання своїх обов'язків з виховання неповнолітнього його батьки;

• чи не ведуть батьки антисоціальний спосіб життя;

• в яких стосунках перебуває неповнолітній зі своїми батьками;

• якою є психологічна обстановка в сім'ї;

• чи не застосовується в сім'ї насильство щодо неповнолітньоготощо; • .-,:.

по-друге:

• в якому закладі освіти навчається неповнолітній;

• чому саме в цьому закладі він навчається;

• яким чином характеризує класний керівник неповнолітнього;

• чи створено в закладі освіти умови для навчання, вихованнята творчого розвитку особистості учнів тощо.

5. Обставини, які негативно впливали на його виховання. В справах мають бути дані, чи притягувався неповнолітній до адміністративної або кримінальної відповідальності. Якщо він відбував покарання в установі виконання покарань, слід встановити, як йогохарактеризує адміністрація, чи був він працевлаштований після повернення додому, а за повторного вчинення злочину — причинирецидиву.

До матеріалів справи додають характеристики з місця роботи та навчання, матеріали кримінальної міліції в справах неповнолітніх.

6. Наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнулинеповнолітнього в злочинну діяльність. Оскільки дії дорослих осіб,Що втягують неповнолітніх у пияцтво, злочинну та іншу антигромадську діяльність, становлять підвищену суспільну небезпечність, Верховний Суд України вказав судам на їх обов'язок: усебічноз'ясовувати обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього, який вчинив злочин; виявляти дорослих осіб, котрівтягнули його в злочинну чи іншу антигромадську діяльність,притягувати останніх до передбаченої законом відповідальності(постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого2004 р. № 2 "Про застосування судами законодавства про відпов дальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність").

У разі істотної неповноти досудового слідства, зокрема, якщо не з'ясовано дані про особу підсудного, умови його життя і виховання, не виявлено дорослих співучасників і осіб, що втягли неповнолітнього у злочинну й іншу антигромадську діяльність, суд, за неможливості усунути неповноту досудового слідства в судовому засіданні, повинен повернути справу на додаткове розслідування.

Законом визначено, що для встановлення згаданих обставин слід допитати як свідків батьків неповнолітнього та інших осіб, які можуть надати необхідні відомості, витребувати необхідні документи і провести всі необхідні слідчі та судові дії (ч. 2 ст. 433 КПК).

II. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальнійсправі захисника. Законом передбачено обов'язкову участь захисника в справах про злочини неповнолітніх (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК).

III. Особливості провадження, пов'язані з участю у кримінальнійсправі осіб, які несуть відповідальність за виховання неповнолітньогоабо беруть участь у його вихованні. До таких осіб належать:

1. Батьки (інші законні представники) неповнолітнього (ст. 441КПК). Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитинивизначено ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно з якою батькизобов'язані:

• виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей,любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

• піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний таморальний розвиток;

• забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя;

• поважати дитину.

:Згідно з цією ж статтею:

• передання дитини на виховання іншим особам не звільняєбатьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї;

• заборонено будь-які види експлуатації батьками своєї дитини;

• заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людськугідність дитини.

2. Представники служби у справах неповнолітніх та міліції усправах неповнолітніх беруть участь у судовому розгляді справи(ст. 442 КПК), а міліції — ще й у стадіях порушення кримінальної справи та досудового слідства (приймають, перевіряють івирішують заяви про злочини та дізнання в разі порушення кримінальної справи, а також виконують доручення та вказівки слідчогоу справі). Обов'язки служб у справах неповнолітніх встановленост. 4 Закону України від 21 квітня 1995 р. "Про органи і служби у

справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх", а кримінальної міліції у справах неповнолітніх — ст. 5 цього ж Закону.

3. Представники підприємств, установ і організацій беруть участь тільки в стадії судового розгляду (ст. 443 КПК). Цих осіб допускають до участі в справі з метою отримати від них:

• пояснення щодо поведінки неповнолітнього, який навчаєтьсячи працює в певному колективі;

• показання як свідків (за наявності підстав до допиту їх у такійякості).

I. Особливості застосування щодо неповнолітніх запобіжних та інших заходів процесуального примусу. Враховуючи специфіку справ про злочини неповнолітніх, законодавець встановив декілька додаткових правил, пов'язаних з особливостями застосування запобіжних заходів та інших заходів примусу в таких справах.

1. Затримання та взяття під варту, як запобіжні заходи, можебути застосовано до неповнолітнього обвинуваченого лише у виняткових випадках за наявності підстав і в порядку, що встановлено законом (статтями 106, 148, 150, 155 КПК). Те саме визначено уч. 2 ст. 33 Закону України від 26 квітня 2001 р. "Про охорону дитинства". Про затримання дитини відповідні органи негайно повідомляють батьків чи осіб, які їх замінюють, а також органи прокуратури.Заборонено утримувати дитину в одному приміщенні з дорослимизатриманими, арештованими чи засудженими особами.

2. Взяття під варту застосовують лише у разі, якщо дані про особута тяжкість злочину свідчать, що застосування іншого запобіжногозаходу не гарантуватиме, що неповнолітній не зробить спроб вчинитиповторні злочини, не перешкоджатиме встановленню істини в справі,з 'явиться за викликом до органу розслідування або в суд.

У Конвенції про права дитини, ухваленій 44 сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1989 р. і ратифікованій Верховною Радою України 27 лютого 1991 р. (далі — Конвенція), міститься гуманне положення щодо застосування до неповнолітнього міри запобіжного заходу. Відповідно до ст. 37 Конвенції "арешт, затримання чи тюремне ув'язнення дитини здійснюється згідно із законом та використовується лише як крайній захід і протягом якомога більш короткого відповідного періоду часу".

3. До неповнолітніх обвинувачених, крім загальних запобіжнихзаходів, передбачених ст. 149 КПК, застосовують такі спеціальнізаходи, як передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються у дитячій установі, — піднагляд адміністрації цієї установи. Порядок застосування цих запобіжних заходів врегульовано ст. 436 КПК. Згідно з цією статтеюзакону:

• батьки, опікуни, піклувальники або адміністрація дитячоїустанови в цих випадках дають письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки дослідчого, прокурора і суду;

• зазначених осіб попереджають про характер обвинувачення,пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неявки його до слідчого, прокурора або до суду;

• у разі порушення цього зобов'язання до батьків, опікунів іпіклувальників може бути застосовано грошове стягнення в розмірідо 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у порядку,передбаченому ст. 153 КПК (див. лекцію 6 "Запобіжні заходи").

У практиці діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду спеціальні запобіжні заходи застосовують украй рідко.

4. До неповнолітнього заборонено застосовувати привід.

У. Особливі підстави припинення кримінально-процесуального провадження. Сутність цих підстав полягає у такому.

1. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушенасправа підлягає закриттю щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння 11-річного віку (п. 5 ч. 1 ст. 6КПК). Цю підставу може бути покладено в основу відповідногорішення в будь-якій стадії кримінального процесу (за виняткомстадії виконання вироку) одним із органів, які мають право здійснювати провадження у кримінальних справах.

2. Справу може бути закрито у зв'язку із застосуванням донеповнолітнього примусових заходів виховного характеру (п. З ч. 1ст. 7-1, статті 7-3, 9 КПК). Підстави до закриття справи викладенов кримінальному законі (ч. 1 ст. 97 КК):

• злочин має бути вчинено вперше;

• злочин має належати до категорії злочинів невеликої тяжкості;

• виправлення неповнолітнього можливе без застосування покарання.

Питання про закриття кримінальної справи за цими підставами вирішує виключно суд (суддя) тільки в судових стадіях процесу.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Провадження у кримінальних справах неповнолітніх здійснюється за загальними правилами, але з деякими особливостями.

2. Особливості провадження визначаються соціально-психологічними характеристиками неповнолітніх.

3. Основною метою запровадження у кримінально-процесуальний закон особливого порядку провадження в цих справах єзабезпечення (гарантування) реалізації неповнолітніми їхніх правта законних інтересів.